Перша енцикліка Папи Лева XIV, «Magnifica humanitas», побачить світ 25 травня 2026 року. Він офіційно підписав її 15 травня, рівно через 135 років після публікації іншої відомої енцикліки — «Rerum novarum» («Про нові речі») за авторством Лева XIII.
Цей прямий зв’язок, що є частиною розвитку католицького соціального вчення, підкреслює важливість, яку Церква надає енциклікам (дослівно — «окружним посланням»). Aleteia пропонує огляд того, як суттєво змінилося використання цих текстів папами з часів Лева XIII.
Починаючи з Бенедикта XIV (1740–1758), понтифіки використовували специфічний формат енцикліки для публікації численних повчальних текстів на богословські, церковні й суспільно-політичні теми. Походячи від грецького enkuklios, що означає «круговий», і латинського litterae encyclicae, енцикліки спочатку були листами, які циркулюють по колу від однієї релігійної громади до іншої, щоб їх зрештою прочитали всі віряни.
Ці папські тексти мають повчальну цінність. Час від часу вони містять застереження і, рідше, засудження. Проте енцикліка не проголошує нових догматів. Замість цього вона аналізує доктрину, пропонує засоби духовного зцілення, вшановує взірцеві постаті, такі як Діва Марія, або, як в останній енцикліці Папи Франциска, Найсвятіше Серце Ісуса тощо.
Плідна епоха Лева XIII
Лев XIII (1878–1903), ім’я якого взяв теперішній Папа, залишається беззаперечним «чемпіоном» енциклік. За 25 років понтифікату він написав 86 енциклік. (Його понтифікат — четвертий за тривалістю в історії папства, він поступається лише святому Петру, Пію IX і Йоану Павлу II).
Друге і третє місце посідають Пій XII (1939–1958) і Пій XI (1922–1939), що написали 41 та 29 енциклік відповідно.
На іншому кінці спектра очікувано опинився Йоан Павло I, який не опублікував жодної енцикліки за час свого 33-денного понтифікату в 1978 році. Папа-богослов Бенедикт XVI (2005–2013) за вісім років перебування на престолі святого Петра опублікував лише три енцикліки.
Спад після Другого Ватиканського собору
Лев XIII залишається найпродуктивнішим папою відносно тривалості свого понтифікату. В середньому він видавав майже три з половиною енцикліки на рік — лише у 1888 році їх вийшло вісім. За ним іде Пій XII, що писав понад дві енцикліки на рік, далі — Йоан XXIII, Пій XI і Бенедикт XV, кожен з яких видавав у середньому трохи менше, ніж дві енцикліки на рік.
Папа Франциск натомість випускав у середньому по одній енцикліці кожні три роки. Цей показник є помітно низьким, враховуючи, що енцикліка 2013 року «Lumen fidei» («Світло віри») була значною мірою підготовлена його попередником.
Загалом кажучи, після Другого Ватиканського собору у Церкві почався спад щодо використання енциклік. Павло VI, Йоан Павло II і Бенедикт XVI публікували приблизно одну енцикліку кожні два роки. Це значне зниження порівняно з понтифікатами першої половини XX століття, коли рік без енцикліки був рідкістю.
З 220 енциклік, опублікованих від Лева XIII до сьогоднішнього дня, менше 10% побачили світ після обрання Йоана Павла II 48 років тому.
Диверсифікація папських документів
Цей спад зумовлений передусім диверсифікацією форматів документів, які використовували папи протягом XX століття, зокрема появою Апостольських листів і Апостольських напоумлень. Апостольське напоумлення — це віровчительний текст, подібний до енцикліки, оскільки обидва мають універсальне значення, але енцикліка надає тексту більшої урочистості. Тим часом Апостольський лист часто звертається до певної категорії вірян або стосується конкретної події з меншою формальною урочистістю.
Лев XIII і Пій XI, дуже продуктивні у царині енциклік, ніколи не публікували Апостольських напоумлень. Загалом цей формат залишався відносно рідкісним до понтифікату Павла VI (1963–1978). Потім він став стандартною практикою — такі документи почали виходити в середньому приблизно раз на два роки за Бенедикта XVI та Франциска. Після Собору публікація Апостольських повчань часто має зв’язок із синодами — великими тематичними зборами, які проходять у Римі. Багато з них називаються саме посинодальними Апостольськими напоумленнями.
Зсув від локальних до глобальних тем
Зміна тематики також пояснює цю еволюцію частоти. До Другого Ватиканського собору енцикліки часто були спрямовані на конкретну Церкву однієї нації. Так було у випадку з енциклікою Лева XIII 1892 року французькою мовою «Au milieu des sollicitudes» («Серед турбот»), яка ознаменувала початок примирення Католицької Церкви з Французькою Республікою. Подібно до цього, у своїй енцикліці 1937 року німецькою мовою «Mit brennender Sorge» («З палкою тривогою») Пій XI засудив нацизм.
В останні десятиліття папи перестали адресувати енцикліки місцевим Церквам, віддаючи перевагу Апостольським листам або напоумленням, хоча навіть вони залишаються рідкістю. Регіональні ситуації питання тепер вирішуються на синодах, результатом яких стають такі Апостольські напоумлення, як «Querida Amazonia» («Улюблена Амазонія»), опубліковане у 2020 році через кілька місяців після Амазонського синоду.
Звертаючись до конкретної нації, нещодавні папи обирали простіші формати. У 2007 року Бенедикт XVI надіслав простий — не апостольський — лист китайським католикам, а Франциск зробив те саме щодо німецьких католиків у 2019 році.
Сучасні понтифіки також надають перевагу повчанням або Апостольським листам для вшанування пам’яті, наприклад, до сторіччя великих святих або визначних історичних подій. Їхні попередники, навпаки, регулярно підписували з таких нагод енцикліки. Найсвіжіший приклад — Апостольський лист «In unitate fidei» («В єдності віри»), опублікований Левом XIV 23 листопада 2025 року з нагоди 1700-річчя Нікейського собору.
Довші тексти й повільніше написання
У XX столітті історичні обставини суттєво вплинули на використання енциклік. Двадцять п’ять енциклік, від Лева XIII до Павла VI, були присвячені війні й розбудові миру під час і після двох світових воєн. За Йоана XXIII і Павла VI, двох пап Другого Ватиканського собору, Церква пройшла своє aggiornamento (оновлення), демонструючи широке розмаїття тем, які відображали динамічну енергію тієї важливої епохи.
Окрім локальних та пам’ятних енциклік, значна частина (13%) була зосереджена на побожних практиках. Цікаво, що католицьке соціальне вчення було відносно рідкісною темою з часів Лева XIII, становлячи менше 7% від усіх енциклік, хоча використання цієї теми значно зросло з часів Йоана Павла II (29%).
Зменшення кількості енциклік також зводиться до конкретної еволюції цього формату: вони стали набагато довшими. Енцикліки Франциска, наприклад, майже в 10 разів довші за енцикліки Лева XIII. Однією з причин цього є те, що сучасні папи більше не використовують енцикліки для пам’ятних дат, ювілеїв та інших нагод, які не потребують нічого, крім коротких текстів.
Найдовша енцикліка, «Evangelium vitae» («Євангеліє життя»), що налічує понад 45 000 слів, була опублікована Йоаном Павлом II у 1995 році і присвячена «недоторканості людського життя». Найкоротша, «Quod votis» (348 слів), була випущена Левом XIII у 1902 році — у ній він дозволив Австро-Угорській імперії заснувати папський університет.
Оскільки ці тексти набагато об’ємніші, папам природно потрібно більше часу для їх написання. Лев XIII, Пій X і Бенедикт XV чекали лише два місяці, щоб опублікувати свої перші енцикліки. Леву XIV натомість знадобилося 13 місяців, а Павлу VI — 14 місяців.
фінансово.
Щиро дякуємо!
