У наш час читати — це легко. Нас оточують книжки: цікаві й нецікаві, тонкі й товсті — і, на жаль, навіть погані книжки. Якби нам зустрівся хтось, у кого вдома немає жодної книжки, ми б, мабуть, подивилися на нього як на божевільного. Як це взагалі можливо — не мати книжок?
Однак, книжки як доступна власність — це відносно недавнє явище. Перший друкарський верстат з’явився у Західній Європі в середині XV століття. До цього кожна книжка вважалася надзвичайною цінністю, і дозволити собі мати власні книжки могли тільки дуже заможні люди.
Через це більшість людей не вміли читати. Це означало, що єдиними уривками зі Святого Письма, до яких вони мали доступ, були літургійні читання, які вони чули на Месі, сама Меса (чин якої майже повністю складався з текстів Святого Письма), а також псалми у монашій Літургії годин.
Багато людей хотіли молитися разом із монахами та монахинями, але оскільки вони були неписьменні і не мали власних Псалтирів, замість кожного псалма вони промовляли «Отче наш» або «Радуйся, Маріє».
Щоб відстежити, скільки псалмів вони вже помолилися, люди почали нанизувати на нитку намистинки або зав’язувати вузлики на мотузці. Згодом ці 150 намистин або вузликів стали добре знайомою нам вервицею/розарієм, як ми кажемо сьогодні.
Проте така скромна на позір поява спростовується силою цієї духовної зброї. Розарій, як ми добре знаємо, розчавлює лукавого і перемінює серця.
фінансово.
Щиро дякуємо!
