Мартин де Поррес, «святий із мітлою» і «апостол милосердя», був відомий своєю смиренністю, лагідністю, жертовністю і неймовірним прагненням служити хворим, бідним і нужденним.
За це Господь обдарував його особливими дарами, щоби добрий брат Мартин міг ще краще служити Йому, зцілюючи тіло та підтримуючи дух ближніх на славу Божу.
1.Білокація
Брат Мартин ніколи не виїздив з Ліми і навіть не покидав свого монастиря, де сумлінно працював на славу Божу. Однак це не завадило йому чудесним чином опинятися там, де він був потрібен найбільше: перебуваючи в монастирі і не маючи ключів від вхідних дверей, він відвідував хворих прямо у їхніх ліжках. Мешканці Ліми дивувалися, як він міг пройти крізь зачинені двері, на що він люб’язно відповідав: «Я маю свої методи, щоби входити й виходити».
Та брата Мартина неодноразово бачили не лише у різних місцях Ліми, а й у інших країнах та на інших континентах: у Франції, Мексиці, Японії, Африці, Китаї і на Філіппінах. Ось кілька таких історій.
— Один купець перед відрядженням відвідав брата Мартина, з яким мав дружні стосунки, і попросив помолитися за успіх його справи. Але приїхавши до Мексики, він тяжко захворів. Страждаючи, він згадав про свого друга-монаха — і той несподівано з’явився поруч. Мартин доглядав хворого, годував його і готував йому лікувальний напій. Одужавши, купець, переконаний що Мартин зараз перебуває у Мексиці, пішов до міста на його пошуки, щоби подякувати. Він шукав його скрізь — від заїжджих дворів до дому архієпископа — однак не знайшов жодних його слідів. Лише повернувшись до Ліми, купець зрозумів, яке чудо з ним сталося.
— Один чоловік із Перу, перебуваючи у Китаї на митниці, мав довгу і цікаву розмову зі святим Мартином: згодом, згадуючи про цей випадок, він дав детальний опис брата-домініканця, якого, як виявилося загадковим чином знали й у Манілі на Філіппінах (що мають кордон із Китаєм).
— Один із пацієнтів святого Мартина, який дуже страждав від рожі (бешихового запалення) був незадоволений лікуванням монаха, яке полягало у нанесенні півнячої крові на інфіковану шкіру. У відповідь на його обурення брат Мартин лагідно сказав, що це ефективний спосіб полегшити біль, додавши: «Я бачив, як його успішно використовують у лікарні Байонна у Франції» (куди він ніколи не їздив).
— Чоловік на ім’я Франсіско де Вега Монтойя свідчив під присягою, що зустрічав брата Мартина в Північній Африці, коли був там військовополоненим. Він часто бачив, як той доглядав хворих, одягав нагих і спонукав в’язнів не втрачати віри. Звільнившись, Франсіско поїхав до Іспанії, а потім до Ліми. Там він пішов до монастиря домініканців, щоби знайти брата Мартина і подякувати йому. У відповідь той попросив нікому не розповідати про його присутність в Африці.
2.Зцілення хворих
Майстерність і хист брата Мартина як хірурга і цілителя були загальновідомою річчю. Важко визначити, чи були його зцілення діями досвідченого лікаря, чи чудесами святої людини, оскільки в описах одужання хворих завжди сказано, що це сталося «швидко» або «негайно»
У багатьох випадках страждання пацієнта зникали від самої лише його присутності. Якось брат Мартин вилікував священника, що помирав від важкої інфекції у нозі. Іншим разом він зцілив молодого послушника ордену, який пошкодив собі пальці, щоби той міг продовжити свій шлях до священства. Кажуть, що під час зцілень він зазвичай казав: «Я вас лікую; Бог вас спасає».
3.Прозорливість
Цей дар святого Мартина часто поєднувався з чудесними зціленнями. Хоча він добре знався на медицині, люди були вражені, як точно він коригує лікування і призначає ліки, що виявляються справді дієвими. Звичною справою було бачити, як він підходить до людини, що таємно страждає від болю, і радить їй, що робити і як харчуватися. Ба більше: він міг навіть прийти до хворого з необхідними ліками і засобами догляду без будь-яких попереджень і прохань про допомогу. Потім брат Мартин просто зникав, а пацієнт, дотримуючись його лікування, чудесним чином зцілювався. Кажуть, що він знав заздалегідь навіть час своєї смерті, і приймав це з миром і вдячністю.
4.Спілкування з тваринами
Спілкування з тваринами навряд чи саме собою можна назвати чудом; значення має те, як святий Мартин розпоряджався цим даром. Кажуть, якось він примирив між собою собаку, кішку і мишу, які їли з однієї миски, не нападаючи одне на одного.
Якось послушники привезли до монастиря пару биків. Коли вони почали битися, брат Мартин заспокоїв їх і навіть змусив їх поїсти разом. Для цього він чемно попросив старшого бика дозволити молодшому їсти першим, як це було заведено в домініканському ордені.
Інший епізод розповідає про нашестя щурів, які спустошували монастирські припаси харчів. Брат Мартин поговорив із гризунами і попросив їх піти до саду, пообіцявши, що щодня приноситиме їм їжу, якщо вони натомість пообіцяють жити на вулиці. З цього моменту монастир більше не мав проблем зі щурами.
5.Посмертні чудеса
Через расові упередження і колоніальну політику беатифікаційний процес святого Мартина де Порреса був відкритий лише у 1837 році, хоча ще у 1660 році архієпископ Ліми уклав збірку його чудес і подав прохання про його винесення на вівтарі.
Скромний домініканець був канонізований у ХХ столітті, і для підтвердження його святості Церква визнала істинними два чудесних зцілення, що сталися за його заступництвом. Одне з них — це порятунок чотирирічного хлопчика від гангрени у 1956 році. Ніжка дитини вже почала чорніти, і лікарі наполягали на терміновій ампутації, щоб урятувати йому життя. Друг родини подарував матері хлопчика образок і реліквію святого Мартина де Порреса. Вона торкнулася цими сакраменталіями хворої ноги і залишила образок між почорнілими пальцями, а сама почала ревно молитися до брата Мартина, благаючи зцілити її сина. Монахині, що служили у лікарні, сам маленький пацієнт та сторонні відвідувачі теж приєдналися до молитви — і сталося чудо: за два дні нога набула свого природного кольору, а через 23 дні хлопчик повернувся додому і знову почав грати з друзями у футбол.
фінансово.
Щиро дякуємо!
