Невдовзі після російської анексії Криму у 2014 році я зазначив, що увесь цей епізод, включно з забрудненням публічного простору геноцидними погрозами агресора і нескінченною дезінформацією, навіває думки про те, як виглядали 1930-ті роки.
Нахабний диктатор із талантом демагога одурманює власний народ і паралізує політичну волю тих, хто міг би його стримати. Душі з добрими (і не дуже) намірами виправдовують диктатора, тоді як його спритні пропагандисти говорять брехню за брехнею про його наміри і нібито нечестивість тих, кого агресор тримає на прицілі. «Цього не може повторитися! — лунає аж занадто багато голосів. — Світ вивчив уроки Великої [Першої світової] війни!»
Звісно ж це повторилося. І світ стікав кров’ю ще сильніше — через короткозорість тих, хто не бачив того, що було просто у них перед носом.
Нещодавно один критик моїх поглядів на російське вторгнення в Україну і необхідність американської підтримки цієї обложеної країни поскаржився на те, що я використовую «набридливу аналогію з Другою світовою війною». На це я відповів, що «набридливою» вона була би лише тоді, якби була помилковою — чого явно не можна сказати про період як до, так і після російського вторгнення 2022 року. Не можна цього сказати і зараз.
Нацистський аншлюс Австрії, Мюнхенська змова і подальше знищення Чехословаччини — всі ці ключові моменти напередодні Другої світової війни збіглися з Кришталевою ніччю 9-10 листопада 1938 року: жорстокі напади на єврейські помешкання, синагоги та інше майно євреїв, що було передвісником екстремального антисемітизму Голокосту. Тієї жахливої ночі крик «Вбивай євреїв!» пролунав по всій Німеччині. Тепер той самий крик лунає у Європі й США, посилюючись закликом із Сіднея (Австралія): «Євреям — газ!»
Деякі думки з Катехизму Католицької Церкви можуть допомогти нам зосередити розбурханий розум:
— «Гріх є актом, суперечливим розумові. Він ранить природу людини і завдає шкоди людській солідарності» (ККЦ, 1872).
— «Корінь усіх гріхів у серці людини. Види гріхів та їхня тяжкість визначаються переважно за їх предметом» (1873).
— «Вибрати те, що суперечить Божому Законові й остаточній меті людини свідомо, тобто знаючи про це і бажаючи цього, — означає вчинити смертельний гріх. Він знищує в нас любов, без якої неможливе вічне блаженство. Без розкаяння такий гріх спричиняє вічну смерть» (1874).
Якщо божественний закон і людський розум засуджують ненависть до будь-кого «іншого» просто за те, ким він або вона є, то вони тим паче засуджують ірраціональну і (занадто часто) смертельну ненависть до людей, яким Бог уперше дав свої обітниці — обітниці, яких Він ніколи не зрікався, як навчає Другий Ватиканський Собор. Ненависть до євреїв, яка призводить до криків «Вбивай євреїв!» і «Євреям — газ!» є найяскравішим прикладом свідомого вибору, який «знищує в нас любов, без якої неможливе вічне блаженство», який тільки можна собі уявити. Це огидно. Це гангренозна рана, яка роз’їдає все підряд: від вищої освіти до політики. Цього не можна терпіти — і тих, хто підтримує таке варварство, теж не можна терпіти.
Для християн брати участь у будь-якій формі антисемітизму означає завдавати ще більше ударів по зраненій спині Христа, прив’язаному до стовпа бичування. Це означає заганяти ще більше колючок у Його скривавлене чоло. Це означає забивати ще більше цвяхів у Його руки та ноги. Це означає встромляти ще один спис у Його бік. Бо Він був і є навіки Сином Давида, як і Сином Божим, тож зневажати Його родичів означає зневажати і Його.
Немає жодного виправдання тій хвилі ненависті до євреїв, яка кислотною ванною вихлюпнулася на західний світ. Зазвичай антисемітизм є ознакою соціальної та культурної гнилі, і цей останній спалах давньої соціальної хвороби — не виняток. Західна культура і суспільство розкладаються зсередини; тож чи варто дивуватися, що деякі з найгірших випадків цькування євреїв протягом останнього часу відбуваються в елітних кампусах, де панують нігілізм, цинізм і секуляризм, що занапащує душі? (Батьки, готові витратити півмільйона доларів, щоби відправити сина чи доньку до університету Ліги Плюща чи іншої інтелектуальної вигрібної ями, справді мають подумати ще раз).
Година вже пізня. Загрози зростають. Прокиньтеся. Зробіть перший крок до розсудливості, солідаризуючись із тими, кого Йоан Павло ІІ називав нашими «старшими братами» по вірі.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
