Думка папи Бенедикта XVI про те, як розвинувся монотеїзм, нагадує мені, що варто остерігатися спокуси міського життя…
Я зустрів своє єдине кохання з першого погляду в нью-йоркському метро. Ні, йшлося не про милу дівчину, яка їхала поряд. Справа в тому, що наприкінці травня 2018‑го я закохався у переповнений, тьмяний, спекотний вокзал Borough Hall у Брукліні. Це був мій другий день у найбільшому місті Америки.
Швидкий і напружений натовп наповнював мене енергією. Люди закочували очі та бурмотіли лайки через часті спізнення потягів. Це давало мені відчуття причетності, яке виникає завдяки спільним труднощам. За пів години у вагоні, коли мене вже нудило від стукоту і шуму, нарешті оголосили мою станцію. За п’ять хвилин я стояв на вулиці, слухаючи дзвони собору св. Патрика, які били на тлі гуркоту транспорту в центрі Мангеттена в годину пік.
Мене тягне до міст, як маленьких дітей — до американських гірок. І як діти не хочуть залишати парк розваг, так і мені рідко хочеться виїжджати із цих гамірних центрів життя. Моя любов до мегаполісу знаходить відгук у світі, який урбанізується; але це світ, де бракує терпіння до невизначеності, яка є ознакою кочового способу життя. Слова папи Бенедикта XVI нещодавно допомогли мені зрозуміти, чому для віри необхідна невизначеність.
У книжці «Дух Літургії» він пише, що наш світ не схожий на біблійний саме за цією ознакою. Папа зауважує, що монотеїзм не розвивався навколо стабільного аграрного способу життя, який живив великі міста Месопотамії. Натомість він пише: «Саме в пустелі, де небо й земля стикаються одне з одним у суцільній самоті, монотеїзм зміг вирости — у безпритульності мандрівника, що не поклоняється місцю, але постійно має покладатися на Бога, який мандрує разом із ним». Для мандрівника жодне місто не може запропонувати безпеку, яку дає подорож із Богом у вірі.
Таким чином, ризик життя в місті може полягати у спокусі самодостатності. Коли я обожнюю якесь місце, то кажу собі, що маю все там, де я є; нема потреби дивитися назовні або вгору. Можливо, від віри в те, що Нью-Йорк є центром світу, недалеко до віри, що це місто — центр космосу. Тут є небезпека не помітити зірок над яскравими вогнями хмарочоса. З іншого боку, для кочівника чи селянина небеса — доказ існування чогось більшого, ніж власний маленький світ: це очевидна реальність.
Я не виступаю проти міського життя; моє серце бачить багато хорошого в тісних, хаотичних кварталах. Але повноту життя має людина, яка ніколи не забуває зірок — навіть у нью-йоркському метро.
Жерар Ґаю, Aleteia
Переклад: Дарина Янчук, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
