Якби у юності хтось сказав Альфонсу Ратісбону, що він стане католицьким священником-місіонером, він підняв би цю особу на сміх і оголосив би її божевільною.
Альфонс народився у 1814 році у багатій та впливовій єврейській родині Страсбурга, як то кажуть, «зі срібною ложкою у роті». Його майбутнє здавалося визначеним: він був заручений зі своєю племінницею і мав стати членом правління банку, що належав його дядькові. Варто зазначити, що хоча Альфонс виховувався у родині, що дотримувалася юдейських традицій, сам він був атеїстом. Особливо ж він ненавидів католицизм, вважаючи, що ця релігія «вкрала» у нього брата: коли Альфонс був підлітком, його старший брат Теодор став католиком і був вигнаний за це із родини.
«Я плекав свою ненависть до священників, храмів і монастирів, а особливо до єзуїтів, сама назва яких доводила мене до божевілля», — пізніше згадував він.
У серпні 1842 року мало відбутися весілля Альфонса — і він вирішив відзначити останні місяці свого холостяцького життя тривалою мандрівкою чужими далекими країнами, де можна було забути про пристойність і досхочу насолодитися гедоністичними втіхами. Наприкінці цих мандрів Альфонс несподівано приїхав до Рима — випадково забронювавши не той квиток, він опинився у місті, яке викликало у нього справжню огиду, оскільки було центром Католицької Церкви.
У Римі Альфонс зустрів свого старого друга, і якось мусив супроводжувати його у церкву Сант-Андреа-делле-Фратте, де той мав зустріч зі священником. Нудне очікування у такому неприємному для нього місці раптом обернулося на містичний досвід, який змінив усе його подальше життя: йому об’явилася Богородиця. Що саме Вона сказала Альфонсові, залишилося між ними, однак після цього він розірвав заручини, прийняв хрещення і оголосив про свій намір стати священником. У хрещенні він додав до свого імені «Марія» — на знак вирішальної ролі, яку зіграла у його житті Божа Матір.
Альфонс розшукав свого брата Теодора і разом із ним почав працювати над створенням нового чернечого згромадження — жіночого ордену Богородиці з Сіону, основним призначенням якого було створення шкіл для дітей із мусульманських і юдейських родин з метою подальшого навернення у католицизм. Брати Ратісбони знати нічого не знали про «рівноспасительність усіх релігій» і «прозелітизм»; вони спиралися на євангельську істину: «Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мк 16, 16), а тому прагнули привести до Ісуса якомога більше душ.
У 1847 році Альфонс вступив до ордену єзуїтів, однак у 1855 році зі згоди Папи залишив його, зрозумівши, що Господь підготував для нього іншу місію. Він переселився у Єрусалим і збудував там великий монастир з притулком і школою для дівчаток, а потім ще один — в Ейн-Керемі, куди саме звозили численних сиріт із Лівану після масової різні християн мусульманами. Там він і закінчив свій земний шлях — його поховали на території заснованого ним монастиря, а на могилі встановили скульптуру Богородиці, що привела колись затятого атеїста в обійми свого Сина.