Викладене в цій статті пропонуємо як своєрідний «провідник» по цій надзвичайно плідній дорозі, що провадить до зустрічі зі Словом, яке дає нам міць (Йн 1,12).
Перш ніж ми присвятимо час роздумам над вибраними біблійними текстами, які попровадять нас від радісної ночі оселення Бога серед нас, через час проголошення Доброї Новини, аж до радісного світанку воскресіння і вознесіння — затримаймося ненадовго на самому методі читання Біблії у дусі традиції lectio divina.
Історія lectio divina
Дещо спрощуючи, можна сказати, що lectio divina це практична відповідь поколінь учнів на дар об’явленого слова, через яке кожен молільник може зустрітися з Богом і пізнавати Його.
Отці Церкви були згідні щодо принципу «Молишся? — ти той, хто розмовляє з Нареченим. Читаєш? — Він є тим, хто розмовляє з тобою».
Латинський вираз «lectio divina» це переклад грецької формули theia anagnosis. Уперше вона з’явилася в творі Оригена († 254), адресованому його учневі Григорію († 270), під назвою «Лист до Григорія Чудотворця». Ориген радив: «Віддайся читанню (lectio) Писань Божих; припади до цього наполегливо. Присвятися lectio з наміром увірувати в Бога й приподобатися Богу. Якщо під час lectio опинишся перед замкненими дверима — постукай, і тобі відчинить той страж, про якого Ісус сказав: ‘Йому одвірний відчиняє’. Беручись у такий спосіб до lectio divina, шукай вірно і з непохитною довірою до Бога сенс Святого Письма, який у ньому криється з усім багатством. Однак ти не можеш вдовольнятися стуканням і шуканням: для розуміння Божих справ тобі безумовно потрібна молитва (oratio). І якраз щоби нас до цього заохотити, Господь сказав не тільки ‘шукайте і знайдете» і ще «стукайте, і вам відчинять», але додав: ‘Просіть, і отримаєте’».
Першим латинським Отцем Церкви, хто вжив вираз lectio divina, був Амвросій Медіоланський ((† 397). Цьому методу надавали особливої ваги в монастичних спільнотах III i IV століття. Там монахи займалися читанням і медитуванням Божого Слова. Біблійним взірцем визнано пророка Іллю (1 Цар 17-19.21; 2 Цар 1‑2).
Варто також навести слова Касіяна († бл. 435), який є своєрідним мостом поміж Сходом і Заходом. Переказуючи західному світові мудрість і досвід єгипетських монахів, Касіян також навів напоумлення авви Нестора: «Роби наполегливі й сталі зусилля у заняттях lectio divina, і залишайся при цьому, аж доки ця невпинна meditatio не заповнить свою душу і не сформує її на свій образ». Отож він заохочував практикувати lectio divina як спосіб роздумів над Божим Словом.
Ось так на кінець ХІІ століття укладається структура lectio divina, незмінна понині. Гуго від св. Віктора († 1141) називає кілька пунктів: lectio, meditatio, oratio, operatio. Дещо пізніше настоятель материнського монастиря картузіанців (так званої «Великої Шартрези»), розташованого в Альпах поблизу Гренобля, Гвідо ІІ († 1188 або 1193), у листі до брата Гервасія виділив чотири етапи lectio divina: lectio, meditatio, oratio, contemplatio (читання, медитація, молитва, споглядання). За цим поділом віруючі слідують і сьогодні.
В часи, ближчі до наших, Другий Ватиканський Собор підтвердив центральне місце Божого Слова у житті Церкви. Отож генеральний теологічний принцип Собору звучить так: «Тож вивчення священних сторінок хай буде немовби душею богослов’я» (Dei verbum, 24). Також Собор підкреслив, що «треба, щоб християни мали широкий доступ до Святого Письма», тобто «слово Боже має бути доступним в усі епохи» ((Dei verbum, 22).
У Догматичній конституції про Боже Об’явлення, окрім цього, читаємо: «Церква завжди свято шанувала Божественні Писання, як і саме Тіло Господнє; вона ніколи не припиняє, особливо в літургії, приймати хліб життя із трапези слова Божого і Тіла Христового й подавати його вірним. Церква завжди вважала і вважає Святе Письмо, разом зі Священним Переданням, найвищим правилом своєї віри, бо, натхненні Богом і раз та назавжди закріплені на письмі, вони незмінно подають слово самого Бога й озвучують у словах пророків та апостолів голос Святого Духа. Тому всякому церковному проповідуванню, як і самому християнському благочестю, слід живитися й керуватися Святим Письмом. Бо у священних книгах Отець, що на небесах, приходить до дітей своїх з великою любов’ю і розмовляє з ними. У слові Божому присутня така сила, така могутність, що воно є для Церкви підтримкою й життям, а для дітей Церкви – наснагою віри, поживою для душі, чистим і нескінченним джерелом духовного життя» (Dei verbum, 21).
Йоан Павло ІІ в Апостольському напоумленні «Vita consecrata» стверджує:
«Слово Боже є найпершим джерелом усілякої християнської духовності. Воно зміцнює особистий зв’язок із живим Богом та Його спасительною і освячувальною волею. Саме тому від початку існування згромаджень богопосвяченого життя, особливо ж монастичних, найбільше значення завжди надавали lectio divina. Завдяки ньому Боже слово переноситься у життя і проливає на нього світло мудрості, яка є жаром Святого Духа. Добре би було, якби цією практикою користувалися також інші члени Божого люду, священники й миряни, провадячи — у формах, відповідних харизмам своїх Інститутів — школи молитви, духовності й молитовного читання Святого Письма, у якому ‘Бог (…) звертається до людей як до друзів (Вих 33,11; Йн 15, 14‑15) і спілкується з ними (Вар 3,38), щоб запросити їх до спільності з собою та прийняти їх до неї’ (Dei verbum, 2)» (Vc 94).
Що таке lectio divina?
Lectio divina це спосіб читати Біблію. Це форма молитви, тобто особистий зв’язок із Богом. «Церква, читаючи Святе Письмо і роздумуючи над ним, — казав Ориген, — торкається Христа, відчуває Його любов і відповідає на неї». Отож не можна спинитися на читанні Біблії тільки в певний момент lectio divina, але треба жити Біблією на щодень.
Lectio divina не є звичайним читанням як процесом: воно провадить до молитви і споглядання. Це мудре шукання правди, яке дає участь у Божій любові. Григорій Великий, один із великих учителів lectio divina, казав, що «Писання зростає разом із тим, хто його читає».
У стараннях пояснити, що таке lectio divina, варто послатися на один із рабиністичних текстів: «Тора нагадує красиву дівчину, сховану в одній із кімнат свого палацу. З любові до неї закоханий хлопець обдивляється весь дім, щоб її знайти. Вона про це добре знає і прочиняє двері — й тоді він її помічає. Таким є слово Тори: відкривається перед закоханими, які його шукають. Отож ключем до інтерпретації та зустрічі є любов».
А тому lectio divina — це сповнена любові зустріч із Богом, який чекає на людину в таємниці свого Слова. Щоб вона, однак, насправді стала досвідом неустанної любові, щоби проливала світло на наше життя, — вона вимагає відповідної духовної налаштованості, яка буде вирішальною для плідності читання. Отож необхідно пам’ятати про кілька умов.
Мовчазне слухання. Для плідного читання Святого Письма потрібно подбати про внутрішню тишу та внутрішній спокій, зосередженість.
Позиція віри. Треба пам’ятати, що біблійний текст є текстом натхненням, а отже — читання його має бути поєднане з вірою; водночас воно поглиблюватиме цю віру в нас. Біблія — не «одна з книжок», а Книга Бога.
Читати в єдності з Церквою. Святе Письмо ми отримуємо за посередництвом Церкви; воно є живим скарбом, переказуваним із рук у руки в церковній спільноті. Святе Письмо читаємо в Церкві і з Церквою, яка є Домом Слова.
Серце, готове слухати. Серце людини — це головне «місце», в якому відбувається lectio divina. Перш ніж забратися до читання, потрібно просити Господа про серце, готове слухати.
Зобов’язувальне слухання. Слово повинно ставати життям. Тому необхідно дати йому повести себе та жити згідно з викладеною в ньому правдою.
Прикликання Святого Духа. Якщо забракне підтримки Святого Духа — Біблія залишиться для нас закритою книгою. Тому що вона була натхнена Духом, і тільки Він може її зробити для нас зрозумілою. Тільки святий Дух може також і нас зробити здатними зустрітися з таємницею Божого Слова.
Чотири етапи lectio divina
Складно говорити про етапи «молитовного читання» у прямому сенсі. Поділ, що був викладений вище (читання, медитація, молитва, споглядання) полегшує розуміння природи й мети цієї «вправи», тому допомагає її практикувати.
Гіго ІІ, монах-картузіанець, пишучи до Гервасія, пише: «Коли одного дня, зайнятий ручною працею, я почав роздумувати про вправляння духовної людини, — раптом душі у роздумах показатися чотири духовні ступені, а саме: читання, роздуми, молитва і споглядання. Ось — драбина монахів, якою вони сходять від землі до неба».
І далі пише: «Читання шукає солодощів блаженного життя; роздуми їх знаходять; молитва просить про більше; споглядання смакує. Отож читання (lectio) є старанним обдумуванням Писань із великою увагою. Роздуми (meditatio) — це ревна робота розуму, який шукає — шляхом своїх умовиводів — пізнання прихованої істини. Молитва (oratio) є побожним зусиллям серця, мета якого — віддалитися від злого і осягнути добро. Споглядання (contemplatio) це піднесення до Бога схвильованого розуму, який куштує радощі вічної солодкості».
У молитовному читанні Святого Письма, відповідно, можна виділити чотири фази або етапи: читання, медитацію, молитву, споглядання. Перехід до почергових етапів має взаємопов’язаний характер. Вони проникають один в один і взаємно переплітаються.
В основі lectio divina лежить близькість із Божим словом, прямо кажучи — дружба з ним. Цю близькість здобувають, терпеливо читаючи Біблію. Читання і медитацію модна і треба практикувати протягом цілого дня, без огляду на стан духа і в різних ситуаціях. Тільки так можна зустріти Господа, бо Він дозволяє себе знайти тільки тим, хто Його любить: «Шукайте Господа, покіль його можна знайти! Взивайте до нього, покіль він близько!» (Іс 55,6).
Природним плодом читання Божого слова є те, що ми називаємо молитвою і спогляданням. Молитва, яка переображується у споглядання, народжується тоді, коли всі наші роздуми, почуття й інтуїції зосереджуються на захваті таємницею Ісуса Христа. Все це провадить нас до переображення людини.
Сучасні духовні вчителі підкреслюють доконечність звертатися в lectio divina до висновків екзегези. Вони радять зіставляти Боже слово з екзистенційною ситуацією людини. Важливим вважають ділитися отриманою мудрістю, залучитися у проголошення Доброї Новини.
На завершення ще варто навести висловлювання Гіго ІІ: «Читання без медитації — безплідна, медитація без читання — піддатлива на помилку; молитва без медитації — літепла, а медитація без молитви — марна. Молитва, сповнена запалу, провадить до здобуття споглядання, натомість дар споглядання без молитви — рідкісний і недостовірний».
Практичний путівник по lectio divina
Lectio — мудро читати Біблію
Читання Божого слова вимагає правильного підходу:
-якщо можливо, читати потрібно упівголоса і повільно. Це дозволяє брати участь у читанні всім собою, а також полегшує запам’ятовування;
-читати потрібно з вірою, що Святе Письмо написане з допомогою Святого Духа;
-читаючи, треба прагнути до зустрічі: серця з Серцем, особи з Особою;
-читати треба з залученням почуттів, розуму, уяви, пам’яті й волі;
-треба затримуватися на фрагментах, які нас зачепили;
-треба обдумувати текст у належному йому культурно-історичному контексті, згідно з його літературно-стилістичною специфікою;
-треба користуватися біблійними коментарями, починаючи з Отців Церкви і закінчуючи сучасними опрацюваннями;
-Біблія сама для себе є найкращим інтерпретаційним контекстом, тому її вибрані фрагменти потрібно читати, беручи до уваги цілісність;
-не треба знеохочуватися розпорошеннями, враженням безплідності читання, почуттями, що воно не дає відповідей на наші запитання. Треба пам’ятати, що мовчання є частиною зустрічі.
Meditatio — шукати в медитації
Медитація — це шукання відповіді на запитання «що Бог говорить мені сьогодні через це слово?» Тому необхідно затриматися над фрагментом, який прикував вану увагу під час lectio, припасти до слова, яке спонукає до роздумів або непокоїть, роздумувати над ним. Потрібно старатися прийняти його серцем так, як Марія, і чекати на світло, яке зробить можливим його розуміння.
Багато авторів підкреслюють, що медитація — це час «споживання», «пережовування» і «перетравлювання» Божого слова, опанування його і смакування, а плодом є «бачити, який Господь добрий» (Пс 34,9).
Oratio — молитва до Господа, який говорить із тобою
Молитва до Бога є відповіддю на Його слово. Бо якщо ми прийняли Боже слово, то воно викликає в нас молитву. Воно прийшло до нас, а тепер повертається до Бога у формі молитви як істинне «діло Боже» (opus Dei).
Тому радиться, щоб під час oratio звертатися до свого серця, вслуховуватися в його рухи і щиро визнавати перед Богом, пояснюючи Йому, які думки в нас викликало це слово. Молитва має бути проста і спонтанна — це плід lectio i meditatio.
У цей час можна користуватися традиційними літургійними молитвами, або якимись іншими текстами. Однак вони не повинні заміняти собою нашу молитву серця. Їх потрібно сприймати як цінне доповнення своєї власної молитви голосом Церкви.
Contemplatio — стояти перед обличчям Всевишнього
Зустріч із Богом переходить у споглядання. Важливішим за слова нашої молитви стає Боже слово, скероване до нас. Споглядання це час таємного діяння Святого Духа, який, подібно як колись допомагав писати Слово, так тепер допомагає нам його розуміти.
Споглядання — це час тиші, мовчання і зосередження. Найважливішим є прагнення перебувати у присутності Бога. Можна спробувати поглянути Його очима на себе, на інших, на поточні події, а водночас дозволити, щоб усе наповняла Його благодать. Це час утихомирення і спокою, контемплятивного пізнання Бога (Ос 6,6), захвату речами невидимими, який є вираженням повного ввірення себе Богу, з’єднання з Ним; молитви, яка дає нам забути, що ми молимося.
Відповідаючи на запрошення до молитовного читання Святого Письма, треба пам’ятати, що lectio divina не є практикою, зарезервованою для нечисленних. Це не метод тільки для духовенства чи богопосвячених. Lectio divina — це спосіб життя, молитви, без якого то ніхто з нас не може бути справжнім християнином у нашому зісвічченому світі. Сучасний світ вимагає вдумливих, уважних, критичних і відважних учнів Христа. Цей світ не раз ставить нас перед дуже тяжким вибором, очікує нетипових позицій та поведінки, позбавлених суспільної опори, сповнених необхідності відкриватися на слово Господа і бути чутливим до делікатних імпульсів Святого Духа в наших серцях. І допомогти нам у цьому може саме lectio divina.
Переклад CREDO за: о. Пьотр Лабуда, Wiara
фінансово.
Щиро дякуємо!
