Погляд

Низка помилок і припущень. Хто насправді був автором «Наслідування Христа»?

01 Лютого 2024, 11:00 1187

В історії християнства є кілька літературних творів, що походять із монастичних середовищ, повсюдно читаються донині й сильно вплинули на формування нашої духовності, бо стали вираженням живої туги людської душі за Богом.

Найстарший із таких шедеврів духовності — це «Апофтегми отців пустелі» («Геронтикон»). Далі можна назвати «Сповідь» св. Августина; Статут св. Бенедикта — його вчення, а передусім практикування формували християнське життя. Четвертою такою книгою є «Про наслідування Христа».

 

Багато помилкових припущень

Найраніші рукописні копії «Наслідування» походять з Італії, і копіїсти їх не датували. Завдяки вивченню особливостей рукописів стало можливим визначити, що найстарша збережена копія (підкреслимо: копія, не авторський текст), яка виготовлена у Верчеллі та зберігається там донині, постала між 1280 і 1330 роками. А отже, навіть найпізніша можлива дата постання цього твору припадає щонайменше за пів століття до народження Томи Кемпійського (1380-1471), якому досі приписують створення цієї книги.

Втім, не йому одному помилково приписують її авторство. Протягом століть авторами пробували називати кількох різних містиків, особливо з часів пізнього Середньовіччя, або ж патристам чи схоластам. Хтось приписав авторство «Наслідування» св. Августинові, не розуміючи, що такий полум’яний протест проти трактування Бога як теми був повністю необґрунтованим у патристичну епоху.

Від моменту першого видруку цієї книги (бл. 1472) з’явився ще один кандидат. Друкар-видавець з Аугсбурга Гюнтер Зайнер знайшов і видав рукопис, у якому на початку виразно написано (бо примірник зберігся), що ці чотири трактати зібрав (collegit) канонік Тома з Кемпена (1380-1471). Зайнер захопився текстом, але підзаголовок сприйняв неуважно, як автора, а не копіїста. Цю помилку донині повторюють видавці та досліжники, які намагаються прив’язати «Наслідування» до характерної для XIV століття devotio moderna.

Навіщо канонік із Кемпена переписав чиюсь побожну книжку? Бо в ті часи копіюванням літератури займалися навіть університетські професори. Зрештою, тоді це був основний спосіб набути книжку.

 

Верчеллі — забутий центр думки й духа

У Середньовіччі це був важливий духовний та інтелектуальний осередок, який почав розквітати саме у ХІІІ столітті. Місто тоді було незалежним, ним керувала Рада Трьох (єпископ, абат старого бенедиктинського монастиря св. Стефана і один представник міщан) і воно входило у найквітучіший період своєх історії. 1228 року там заснували університет — четвертий з черги в Італії; трохи раніше — 1218 року — постало абатство регулярних каноніків св. Андрія, а засновник, кардинал Бікері, запросив туди монахів зі славетного паризького абатства св. Віктора, місця, що було широко знане розвитком і духовності, й науки.

Перший абат нового абатства, Томас Галл, або простіше кажучи — Тома Француз, довгі роки викладав в університеті Святе Письмо, і прославився містичними коментарями до Псевдо-Ареопагіта. Водночас починалася епоха жебручих орданів, з‑посеред яких домініканці від початку зайнялися теологічними знаннями, а францисканці (які мали у Верчеллі монастир від 1215 року) стали вивчати богослов’я з 1230‑го. Одні й другі були вже поширені по всій Італії. В середині століття з’явилися цистерціанці, потім клариски… монастирське життя буяло у прерізних проявах. І квітло теологічне знання; а з ним — і типові для цього проблеми.

 

Протистояння думок

Найважливіша з цих проблем не була нічим новим і постала ще в ХІ столітті, коли сформувалася відмінність між підходом до теології, характерним для Отців Церкви, і тим, що виробився у школах: кафедральних та університетських. Акцент був зміщений з мислення на спосіб мислення, зі змісту на метод, на систематизацію, класифікацію і логічні схеми доказу. Загалом, школярський (схоластичний) метод мав свою цінність і своїх святих — наприклад, саме так займався теологією св. Тома Аквінський, який створив найвідоміший її синтез. Тим не менше, на практиці часто перемагало захоплення методом і здобування знання заради знання, задля «технічної досконалості», якщо не взагалі харади слави і кар’єри. Зокрема відтоді, як для професорів університетських кафедр стали запроваджувати сталі доходи (пребенди).

Натомість монастична традиція відмовлялася розглядати теологію інакше, ніж тільки як шлях людського духа до Бога, до повного підкорення Йому серця і життя. Теологія мала бути шляхом молитви, і вже точно знання про Бога не повинні були ставати на практиці інтелектуальною грою, мистецтвом заради мистецтвва, зводячись до нескінченних суперечок про терміни, слова і техніку доказів. Головний представник монастирчної традицівї, св. Бернард, писав:

«Є такі, хто прагне знання тільки заради знання, а це гріховна цікавість. І такі є, хто прагне знання задля слави, а це гріховне марнославство. З таких насміхається  сатирик і каже до одного з них: ‘Ти знання вважаєш за ніщо, доки інші про твоє знання не знають’. І є такі, що прагнуть знання, щоб його продати — чи то за троші, чи то за посаду; а це гріховна жадібність. Але є такі, хто прагне знання для допомоги іншим, а це любов. І такі, що прагнуть знання для свого розвитку; це розсудливість».

Автор «Наслідування», певно, додав би тільки, що також можна прагнути знання про Бога просто з любові до Нього і з туги за Ним.

Попри всі користі, переважання методу над суттю у схоластів було занадто помітне, і з плином часу тільки зростало. Головні істини віри на той час уже були переважно сформульовані, тому дискутували здебільшого про щораз меншозначущі подробиці і щорах більше — заради самого мистецтва дискусії.

Протистояння між старою і новою школою тривало три століття; в кінцевому підсумку запанувало переконання, що не той освічений, хто багато прочитав, але той, хто здобув університетський ступінь. Монахи, не бажаючи бути гіршими, захотіли й собі закладати бурси при університетах; а оскільки не мали на той час своїх учителів на рівні Ансельма чи Бернарда, які би провадили вивчення теології в монастичному ключі, то і в них також запанував схоластичний метод, з усім своїм тріумфом і ризиками.

 

Чим була devotio moderna?

Усі ці давні суперечки згодом забулися і для істориків стали незрозумілими. Дослідив їх тільки о. Жан Леклерк (1911-1993), й саме він запровадив розрізнення між монастичною і схоластичною теологією. Нічого дивного, що дослідники, які про ту давню відмінність не пам’ятали, зарахували «Наслідування» до так званої devotio moderna («новітня побожність»).

То була пізніша школа духовності, вироблена серед нідерландської інтелектуальної еліти. Вона об’єднувала устремління і поняття межі XIV i XV століть, а водночас — завдяки величезному впливу — формувала ідеали і поняття на принаймні п’ять століть наперед. Найпростіше кажучи, ця школа припичувала найвищу цінність відчутному, суб’єктивному переживанню контакту індивідуума з Богом. Вона відсувала на другий план як складні системи теологічного знання (схоластику), так і турботу про об’єктивний і спільний культ Бога (монастицизм). Складність вочевидь була в тому, що контакт із Богом це двосторонні стосунки і він не залежить — ні виключно, ні навіть значною мірою — від того, як людина його відчуває. Однак і цей рух мав своїх справжніх містиків, і під його впливом із часом стали де скорочувати, а де і скасовувати спільну молитву в хорах, ба навіть месальні співи — щоби «знайти більше часу на індивідуальну молитву», яку стали називати «мисленнєвою», на противагу «усній».

Отож прихильники devotio moderna захопилися «Наслідуванням», знаходячи в ньому недовіру до схоластичної теології; але не помітили ні вони, ні пізніші дослідники, що там немає недовіри до того, що бенедиктинці звуть Opus Dei, Ділом Божим: до спільної хорової молитви прославлення. Якраз навпаки, там є наполегливе заохочення до неї (книга І, розділ 25).

Суть цієї книги — прийняття людиною її повного, цілісного вибору Бога за єдину цінність, вибору до такої міри радикального, що багато читачів вбачають у ньому просто заперечення всіх людських цінностей. Але що в такому разі сказати про Євангеліє, в якому Христос виразно жадає так високо поставити Його на чолі всіх наших цінностей, щоб порівняно з Ним кожна інша любов, навіть до власного життя, була би немовби відкиненням?

 

Народження «Наслідування»

Про автора книжки, Йоана Ґерсена, збереглося замало відомостей. Його ім’я зустрічається записаним як Jean Gresen, Gessen і Gersen Точно відомо, що він був абатом монастиря св. Стефана у 1224-1240 роках, але на вцілілих документах є тільки підпис Abbas Sancti Stephani, без зазначення імені. Можливо, він був пов’язаний з університетом, — але викладати він там мав радше право, а не богослов’я; і викладачем був ще до того як стати абатом, подібно як його сусід, августіянець Томас Галл. Дехто визначає дату його смерті на 1245 рік. Донині зберігся дім, у якому він народився, а у Верчеллі є його капличка, бо вшановували його як місцевого святого. Це все. Автор слів «Ama nesciri et pro nihilo reputari» («люби бути незнаним і тим, кого вважають за ніщо»), який навіть свого імені на документах не залишив, донині залишається невідомим. Є тільки його книга. Навіть його монастиря вже нема — занепав у XV столітті й більше не відродився.

Щодо дати написання «Наслідування», то в тексті можна знайти певну вказівку: в 50‑му розділі ІІІ частини Франциска Ассізького названо святим. Відповідно, цей розділ міг бути написаний після його канонізації (липень 1228). Автор «Наслідування» на той час уже був абатом. Але невідомо, ні як раніше писалися попередні розділи, ні те, як вони були задумані: як soliloquium («розмова з самим собою») чи як конференції до «учнів» (монахів). Можливо, що створення цієї книги почалося з першого наміру, а потім переросло в другий.

Вплив і значення «Наслідування Христа» для християнської духовності можна порівняти тільки зі «Сповіддю» св. Августина. Величезна кількість копій у часи до винайдення книгодруку та численні переклади свідчать про неймовірну популярність цього твору. Причин — багато. «Наслідування Христа» —це крик людської душі, яка рветься до Бога, і цей крик відбивається відлунням у наших серцях, навіть якщо ми не готові повторити його усвідомлено; навіть якщо зі страху перед його радикальністю воліємо радше визнати його запереченням (світу), ніж прийняттям (Бога). Мова цієї книги зрозуміла для всіх і багата на глибокі короткі формулювання, що нагадують апофтегми Отців пустелі. Автор є спадкоємцем їхньої духовності, але окрім цього — має особливий талант виражати думку так, що вона западає у пам’ять.

Зі вступу с. Малгожати Борковської OSB до польського перекладу «Про наслідування Христа».

Переклад CREDO за: Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Італія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books