Уже майже два роки минуло від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України. Про відповідь Церкви в Польщі на цю кризу розповідає в інтерв’ю архієпископ Станіслав Гондецький, голова Конференції єпископів Польщі.
У розмові з Кшиштофом Дудеком SJ для Vatican News голова польського єпископату зазначив: Католицька Церква в Польщі склала іспит із допомоги; але війна триває надалі й українці розраховують на підтримку поляків.
Ієрарх нагадав, що поляки вже вельми щедро включилися в допомогу, і багато хто з них відкрив власні домівки для біженців. Також підрахунки матеріальної допомоги, наданої церковними організаціями, насамперед Карітасом, свідчать про значущість зусиль. Однак Україна надалі потребує допомоги.
— Отче архієпископе, незабаром мине вже два роки від вибуху повномасштабної війни в Україні. Як Церква в Польщі відреагувала й відповіла на цю трагедію?
— На мою думку, Католицька Церква в Польщі склала іспит із допомоги українським біженцям та з допомоги самій Україні. Якщо йдеться про допомогу Церкви в Польщі, то вона головно відбувалася через Карітас Польщі та дієцезіяльні Карітаси. За підрахунками, ця допомога становила сумарно близько 337 мільйонів злотих. Це велетенські зусилля. Однак важливішою за гроші, переказані у матеріальній формі, є безпосередня допомога тим, хто опинився в Польщі. Я маю на увазі гостинність як польських сімей, так і інституцій. Серце раділо від того, як раптово виник дух допомоги у цілком немалих масштабах.
— Пам’ятаю такі слова архієпископа Шевчука в одній з його промов, що ми всі становимо одну Церкву: коли одна частина страждає, то природним чином страждають інші. Чи ці акти солідарності, про які ми згадували, дають підставу сказати, що між Церквою в Польщі та Церквою в Україні є глибокий зв’язок, який посприяє тому, що, неважливо як довго триватиме ця війна, ми будемо допомагати?
— Дуже слушний еклезіальний підхід. Поза політичними кордонами ми повинні бачити насамперед дійсність Вселенської Церкви, яка охоплює всі народи. Як вчить св. Павло, коли страждає один член, то страждає все тіло, і коли потребує підтримки одна частина, то допомагати має бути схильна вся сукупність. Загалом беручи, Церква в Польщі, через матеріальну та молитовну допомогу, цей іспит склала. Це, однак, не означає, що вже все зроблено, — бо війна триває. Допомога надалі залишається доконечною, як у матеріальному вимірі, так і в духовному. Самі українці на це розраховують.
— Окрім наданої допомоги, у нас є також дуже багато конкретних зв’язків між Польщею та Україною. Маю на увазі, наприклад, волонтерів, польських сестер-черниць або священників, які там працюють, а також людей, які перебувають у Польщі. Чи є якість історії, які Вас особливо зворушили, щоб ними поділитися?
— З огляду на сімейну близькість мене найбільше зворушує героїчність поляків, які залишаються в Україні, монахів і монахинь, духовенства загалом. Вони залишаються там, ризикуючи своїм життям. Сказати про героїзм легко; але треба пам’ятати, що це означає наражатися на страждання і коштує їм немало.
— Чи в контексті допомоги поляків, Церкви в Польщі українцям Ви б хотіли ще щось додати?
— Ця ситуація дає нам змогу поновити братерські зв’язки між Польщею та Україною. Потрібно також сказати, що наша допомога, власне кажучи, є самообороною. Якщо Україна впаде, то повернуться проєкти відбудови Радянського Союзу та його сфери впливу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
