«І я прийду до жертовника Бога»: останні слова священника-мученика

Останні миті життя блаженного Ноеля Піно, мученика французької революції, були не лише мужнім свідченням віри, а й справжньою іконою священства.

Він народився 1747 року в Анжері, у скромній родині ткача, де був останнім з шістнадцяти дітей. Ще підлітком відчувши покликання до священства, він вступив до місцевої семінарії, і у грудні 1770 року був рукоположений у священники.

Отець Ноель був скромним парафіяльним священником, який сумлінно виконував свої обов’язки. Його життя здавалося небагатим на видатні події — однак все змінило полум’я революції, що прокотилася Францією. Революціонери вимагали від священників скласти присягу на вірність новому так званому «Цивільного устрою духовенства», який фактично перетворював французьку Церкву на маріонетку в руках безбожної влади. З того часу французьке духовенство поділялося на конституційне (тих, що склали присягу) і на тих, хто відмовився це зробити — це дуже нагадує сучасну ситуацію в Китаї, де «підпільна Церква» співіснує з «офіційною», санкціонованою комуністичним режимом.

На відміну від свого настоятеля, який одразу ж погодився скласти присягу, отцю Ноелеві не забракло мужності рішуче її відкинути. Революційний муніципалітет звинуватив його у «протизаконній церковній діяльності» і розпочав проти нього судовий процес.

Близько тижня священник переховувався, однак хтось доніс владі про його поточне місце перебування. 5 березня 1791 року його заарештували і засудили до вигнання, заборонивши наближатися до своєї парафії ближче, ніж на вісім миль. Та отець Ноель не послухався: таємно повернувшись, він підпільно служив своїй пастві, постійно ризикуючи бути викритим якимось черговим Юдою. Під час цього служіння йому вдалося переконати кількох своїх співбратів-священників, які склали ганебну присягу через страх, відкинути її і відновити свою вірність престолу Петра.

У 1793 році контрреволюційний рух зазнав деяких успіхів, що дозволило отцю Ноелю повернутися до відкритого виконання своїх священницьких обов’язків. Однак ця радість тривала недовго: революціонери взяли гору і священника оголосили у розшук. Він переховувався на фермі в Луру-Беконе, коли його схопили солдати. У в’язниці він провів 12 днів — там його знову намагалися змусити присягнути на вірність революційній владі, однак отець Ноель не лише відмовився сам, а й заохочував до цього інших в’язнів. Тоді непокірного священника засудили до смерті на гільйотині — вирок був виконаний 21 лютого 1794 року.

Отець Ноель йшов на смерть у тому ж одязі, у якому його заарештували — то були літургійні шати, оскільки його схопили, коли він готувався до Меси. Піднімаючись на ешафот, він промовляв слова Псалма 43: «Introibo ad altare Dei: ad Deum qui laetificat juventutem meam» («І я прийду до жертовника Бога, до Бога радости й веселости моєї») — до літургійної реформи 1969 року це були початкові слова чину Меси. Отець Ноель передав свідкам своєї смерті цілком прозоре послання: ось він, священник Господній, сходить на Божий вівтар заради вічної радості і блаженства у Царстві небесному.

Спомин блаженного отця Ноеля Піно — 21 лютого, у день його мучеництва.