Чоловік Франчески Сґоббі лежав у лікарні після операції, коли вона зустріла в храмі невідомого священника.
Проблема полягала в тому, що ніхто, крім неї, його не бачив…
Франческа
Франческа Сґоббі, уроджена Брунелло, народилася 1946 року. Вона родом із села Конка-д’Альберо, регіон Венето. Франческа закінчила п’ять класів початкової школи — її сім’я була надто бідною, щоб дозволити їй продовжити освіту.
У дитинстві близькі ставилися до неї погано. Родина підозрювала матір у тому, що донька була позашлюбною. Хоча це виявилося неправдою, дівчинку все одно не сприймали бабуся з дідусем, брати і сестри матері, ба навіть самі її батьки.
Коли Франческа вийшла заміж, у неї не було жодної формальної освіти, а вада хребта не давала їй знайти постійну роботу. На утримання сім’ї заробляв Джорджо, сам 1939 року народження. Франческа була домогосподаркою, а у вільний час шила одяг; іноді — для нужденних.
Діагноз: рак
Франческа побачила отця Попєлушку десь за рік до його беатифікації. Він прийшов несподівано.
«Це був дивний досвід — особливо враховуючи те, що я тоді його не знала і не чула про нього раніше. Я не знаю житій святих, я мало читала. То він сам нагадав мені, що колись я дивилася фільм про нього», — зізнається жінка.
Вона усвідомлює, що отримала благодать бачити те, що виходить за межі людської уяви. Однак сама Франческа нічого не розповідає про свої видіння, хоча знає: ми прийшли до неї, щоб дізнатися про них. Утім, коли ми запитуємо, вона охоче відповідає. Спокійно, конкретно і без екзальтації.
Її чоловік, Джорджо, спонтанно приєднується до розмови. Він дуже хоче якомога більше доповнити розмову — адже все почалося з нього.
Влітку 2009 року йому поставили діагноз: рак простати; 6 липня оперували. Однак лікарі ствердили, що прогноз поганий, пухлина вже дуже поширилась.
Поки Джорджо перебував у лікарні в Пальманові, Франческа постійно чувала при ньому.
«Вона весь час була поруч зі мною та підтримувала мене своєю ніжністю», – згадує чоловік. «Наступного дня після операції, щоб дати мені відпочити, вона вийшла з лікарні по обіді, і я заснув».
Незнаний священник
Франческа так згадує про ту подію:
«Я пішла до собору, за два кілометри від лікарні. Йшла туди, весь час молячись Розарій. Перш ніж увійти до храму, я затрималась у невеликій крамниці релігійних речей, щоб купити якусь пам’ятку, яку можна би повісити на вхідні двері нашого дому. В храмі я шукала священника, щоб попросити благословення, але там нікого не було. Я стала навколішки і почала молитися перед образом Богоматері, коли побачила, що в соборі все ж таки є якийсь священник. Раптом він став переді мною. Я його не знала. Запитала, чи може він освятити маленький сувенір, який я щойно купила. Він охоче це зробив. Але я не встигла йому подякувати, бо він дуже швидко пішов».
Це сталося 6 липня 2009 року.
Повернувшись до лікарні, Франческа розповіла чоловікові про те, що сталося. Одній з медсестер, яка була подругою Франчески, сподобалась куплена пам’ятка, і сестра сказала, що хоче й собі таку. Тож наступного дня Франческа пішла до тієї ж крамнички, щоб купити подарунок. Коли вона знову зайшла до собору, щоб освятити куплене, і стала навколішки перед образом Богоматері, то побачила того самого священника.
«Твій сувенір красивіший за той, що ти купила вчора», — сказав він до Франчески.
«Це для моєї подруги», — відповіла жінка.
«То ти робиш кращі подарунки своїм друзям, ніж собі», — сказав той священник. Він благословив пам’ятку, і вони разом помолилися.
«За мить священник підвівся. Я повернулася, щоб подякувати йому, але його вже не було», — каже Франческа.
Джорджо перебиває дружину і додає:
«Коли вона повернулася й розповіла, що з нею було, я запитав, чи ми десь раніше бачили цього священника. Вона запевняла, що ні. А крім того, підкреслила, що він, мабуть, був з‑поза Італії. Казала, що він був вбраний у просту, вицвілу чорну сутану з білою колораткою. І що він був молодий та усміхнений».
«Але ж ти мене знаєш!»
На третій день Франческа знову здійснила двокілометровий похід до собору в Пальманові. Цього разу — щоб купити подарунок для приятеля їх обох із чоловіком, П’єра Джорджо. І знову сталося те саме! Франческа побачила того самого священника, який благословив подарунок, а потім зник.
Коли вона сказала про це чоловікові, цього разу він відреагував дуже конкретно: навіть сказав дружині повернутися до собору й запитати ім’я священника, якщо вона побачить його там ще раз.
Франческа так і зробила. 10 липня, за день до виписки Джорджо з лікарні, вона відвідала собор. Коли почала молитися, побачила того самого священника. Він став поруч із нею, посміхнувся і сказав:
«У тебе сьогодні з собою нічого немає… Візьми три свічки [в італійських церквах їх ставлять, щоб віряни могли запалити їх перед святими образами чи статуями. — Авт.] і принеси їх сюди, я їх благословлю».
«Я подякувала йому і запитала, як його звати», — згадує Франческа.
І тоді священник дав їй несподівану відповідь: «Поглянь на мене уважно, ти мене знаєш».
Коли жінка заперечила, то знову почула голос священника: «Ти мене знаєш, бо багато років тому дивилася з татом по телевізору фільм про Польщу за комуністичного режиму і про священика, якого вбив цей режим. Тим священиком був я…»
Франческа згадала, що в 1990‑ті роки вона справді бачила фільм по італійському телебаченню про священника, вбитого в Польщі. Й вона справді дивилася його з батьком! Однак вона відповіла: «Той священник у фільмі був старшим і трохи іншим… Неможливо, щоб це були ви, отче».
А той священник відповів: «Тепер ти бачиш мене не таким, яким я був за життя, бо тіло старіє, а дух залишається молодим. Пам’ятаєш, коли твій тато дивився той фільм, він сказав: ‘Попєлушко, Попєлушко…’ Я і є Попєлушко». Після цих слів він усміхнувся і зник.
«Я була дуже зворушена, наче приголомшена», — зізнається Франческа.
«Я видужав»
Жінка не розуміла, що сталося. Рефлекторно підійшла до молодого чоловіка, який сидів неподалік, і запитала: «Ти бачив того священника, який щойно стояв поруч зі мною?»
«Ні, пані. Я бачив, як ви взяли три свічки й поклали їх на лавку, але більше там нікого не було…» — відповів він.
«’Або ти збожеволів, або я!’ — подумала я тоді і вийшла з храму», — згадує Франческа.
А Джорджо одразу додає:
«Коли вона повернулася до лікарні, то була дуже блідою і одразу ж розповіла про пережите. Тим часом виявилося, що в той час, як Франческа зустрічалася з отцем Попєлушком, я був зцілений… Як показали пізніші аналізи, рак повністю зник. Сьогодні я знаю, що це точно сталося завдяки блаженному Єжи Попєлушку. Він допоміг мені, він благав Бога про благодать зцілення для мене».
Зі вдячності Джорджо вирішив вирушити в паломництво до Польщі, на могилу отця Єжи. Це було за одинадцять місяців до беатифікації, а священник-мученик ще не був широко знаний в Італії.
Переклад CREDO за: Мілена Кіндзюк, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
