Починаючи з 1929 року Ватиканська бібліотека брала на роботу молодих жінок із докторським ступенем у науках. Це було новим у функціонуванні Папської держави.
Досвід такої співпраці був цілком добрий, однак проєкт закінчився через 12 років, коли вибухнула Друга світова війна. А на сьогодні у Ватиканській бібліотеці жінки становлять понад 50% працівників, і чимало з них обіймає керівні посади.
Все почалося з подорожі до Америки у 1927 році, коли о. Ежен Тіссеран (від 1936 року — кардинал) провів майже три місяці, подорожуючи по найважливіших бібліотеках Сполучених Штатів. Не для того, щоб читати, — хоч він би дуже того хотів. Цей французький учений, орієнталіст, «скриптор» у Ватиканській бібліотеці, що мав велику зацікавленість у новинках, побачив величезні інновації у бібліотечній справі, що вже прийнялися в Північній Америці.
Отець Тіссеран повернувся, маючи план перетворити Ватиканську бібліотеку в інституцію, орієнтовану на користувача: з каталогами, обслуговуванням запитань, швидким процесом замовлення, добре організованими фондами, просторими читальними залами. Безпечне зберігання рідкісних книжок і рукописів та спеціальний доступ для науковців. І ще інші ідеї. Причому якнайхутчіш. Для «Ватикани» о. Тіссеран хотів «квантового стрибка» в сучасність, щоб бібліотека стала максимально корисною.
Тим, що високоосвічений священник помітив в американських бібліотеках, була також присутність освічених жінок, що працювали бібліотекарками. Такого у Ватикані не побачиш! Але 1929 рік був роком оновлення й там. Латеранські трактати гарантували папі територіальну незалежність від Італії та стали основою для будівельного буму й напливу інновацій, які востаннє у Ватикані бачили хіба в добу Відродження. Інновації припали до смаку папі Пієві ХІ. Акілле Ратті сам замолоду був префектом Ватиканської бібліотеки. Тому він сказав «так» усім змінам і «так» першим «синьйоринам» — як їх називали — в осучасненій бібліотеці. Першою жінкою, що «пришвартувалася» у Ватикані, стала французька медієвістка (тобто фахівчиня з історії Середньовіччя) Жанна Одьє. Це було в жовтні 1929 року.
Перші працівниці Ватиканської бібліотеки, 1929 рік. Фото: Vatican News
«Загалом у нас є 24 жінки», — підсумовує Рафаелла Вінченті, перша жінка-секретар Ватиканської бібліотеки від 2012 року. «Вони працювали роками, складали каталоги рукописів. Більшість їх закінчили римський університет La Sapienza, а деякі — Ватиканську бібліотекарську школу, яку папа Пій ХІ відкрив 1934 року, що також було наслідком подорожі о. Ежена Тіссерана до США».
Спонсор, який уже раніше відіграв ключову роль у закордонній подорожі о. Тіссерана, також походив зі Сполучених Штатів. «Мозковий центр» Carnegie Endowment for International Peace, який 1910 року заснував сталевий магнат Ендрю Карнегі (і який діє донині), допоміг відбудовувати Європу після Першої світової війни. «Фонд зокрема підтримував культурну діяльність, розглядаючи її як опору відбудови», — пояснює Рафаелла Вінченті. Американці вбачали особливий потенціал у модернізації «Ватикани» та її впливові на весь світ. Факт, що жінки-бібліотекарки вже не були рідкістю у Сполучених Штатах, міг бути однією з причин, чому американські дотації на папську бібліотеку вперше принесли користь також освіченим жінкам.
«Їх вибрали, бо вони були експертками в царині рукописів і палеології, — підкреслює Рафаелла Вінченті. — Завданням цим жінок було описувати і каталогувати рукописи. Також вони розробили набір правил, щоб гарантували стандартизацію каталогування». Це була вимоглива праця. Зрештою, ці жінки були відповідальними за каталогування найбільшої колекції рукописів у світі!
Рафаелла Вінченті. Фото: Вікторія Ісабель Кардьєль, Alfa y Omega
В Італії жінки-науковиці поволі входили у професійний світ. Більшість, зі званням доктора гуманітарних наук, ставали вчительками. У фашистські 1920-1930 роки майже нікому з жінок не вдалося стати викладачкою в університеті. Фашизм поширював консервативне бачення жінки: Муссоліні назвав машини і жінок, які працюють, двома найбільшими загрозами для італійських чоловіків. Однак думка про те, що донька з вищою освітою матиме кращу долю, якщо їй не пощастить із заміжжям, проникала у сім’ї. Внаслідок цього кількість студенток в університетах навіть у ті роки різко зросла, як у відносних, так і в абсолютних числах. Подекуди жінок із докторським ступенем приймали в Італії на роботу в управліннях архітектури, архівах чи бібліотеках. Жінки-науковиці у Ватиканській бібліотеці, відповідно, були інновацією, але не революцією: таким є історично випробуваний і перевірений спосіб дій Церкви.
Читайте також:
Ватиканська бібліотека фільмів: від історії Церкви до голлівудських блокбастерів
24 «синьйорини» у Ватиканській бібліотеці працювали не на повну ставку, а погодинно. Також вони не були взагалі «першими жінками у Ватикані». За всіма збереженими документами, цей «титул» належить Анні Пеццолі від 1915 року, яка була швачкою.
Також відомо, що черниці у Ватикані займалися відновленням килимів у Ватиканських музеях від 1920‑х років. Однак Жанна Одьє та її співпрацівниці були першими жінками з науковим ступенем, яких прийняли до праці у Папській державі.
Вони представляли нове покоління жінок у церковному служінні, а їхній приклад швидко став прецедентом. Через 5 років археологиня німецько-єврейського походження Герміна Шпаєр була прийнята на посаду фотографа Ватиканських музеїв. Спочатку — як «вільний стрілець», попри свою кваліфікацію. Однак, на відміну від своїх учених співсестер із «Ватикани», Герміна Шпаєр залишилася при цій роботі так надовго, що 1964 року стала першою жінкою, яка отримала у Ватикані офіційну посаду, що також дало їй право на ватиканську пенсію.
Герміна Шпаєр. Джерело: Вікіпедія
Ера перших жінок-науковиць у Ватиканській бібліотеці завершилася 1941 року. Вже 1939 року, після приходу до стерна наступного Папи, Пія ХІІ, з’явилися ознаки регресу. Адріана Маруккі, яка належала до грона 24 «синьйорин» у 1934-1939 роках, сказала, що папа Пачеллі був набагато менше прихильний до ідеї праці жінок у Ватикані. За словами Рафаелли Вінченті, проголошення війни Італією та Німеччиною проти США у 1941 році безсумнівно відіграло свою роль. Комунікація порушилася, а пріоритети змінилися — як у Ватикані, так і у фонді Карнегі.
Нині Ватиканська бібліотека надає роботу майже 100 працівникам, із яких «більше половини — жінки, а більшість наших відділів жінки очолюють», — каже пані секретар. Архівіст і бібліотекар Святої Римської Церкви, префект і віцепрефект — чоловіки, але відділи рукописів, друкованих творів, реставрації, репродукцій, ІТ, а також секретаріат, який об’єднує всі напрямки праці бібліотеки, «у руках» жінок.
«Це безсумнівно випливає з того факту, — каже Рафаелла Вінченті, — що жінки більше представлені в гуманітарних науках, а отже, це відображає об’єктивну ситуацію».
Покликання перших жінок-науковиць у Ватикані 95 років тому як наслідок модернізації бібліотеки був тільки початком.
Сикстинська зала Ватиканської бібліотеки. Джерело: Вікіпедія
фінансово.
Щиро дякуємо!
