У п’ятій проповіді з нагоди Великого Посту проповідник Папського дому роздумував над розпізнаванням Божої волі.
Ідеться про те, щоб належно прислухатися до натхнень Святого Духа, слідуючи за Христом, пише Vatican News.
Перша медитація
Друга медитація
Третя медитація
Четверта медитація
«Христос — це дорога і мета подорожі. Як вічне Слово Отця, Він є істина і життя; як Слово, що стало тілом, Він є дорогою». Так сказав кардинал Раньєро Канталамесса у п’ятницю, 22 березня 2024 р., в залі Павла VI, виголосивши для Папи та інших працівників Римської курії п’яту проповідь з нагоди Великого Посту. Він роздумував над словами Христа: «Я — дорога, істина і життя» (Йн 14,6).
Наслідування як ступання вперед
Проповідник Папського дому зазначив, що Христос є для нас взірцем для наслідування. «Тема слідування за Христом посідає чільне місце у четвертому Євангелії. Слідування за Ісусом є майже синонімом віри в Нього. Віра, однак, є наставленням розуму і волі; образ дороги і ступання вперед підкреслює важливий аспект віри — просування, тобто динамізм, який має характеризувати життя християнина, і вплив, який віра повинна мати на поведінку в житті», — зауважив кардинал Канталамесса.
Наслідування — на відміну від віри і любові — не лише вказує на певне наставлення розуму і серця, але накреслює учневі життєву програму, яка передбачає цілковиту спільність дороги життя, долі та місії Бога. Крім того, євангеліст Йоан, надаючи великого значення епізоду з омиванням ніг, «хотів підкреслити особливу і пріоритетну сферу слідування за Христом — служіння» (пор. Йн 13,12‑15).
Дух, який оживляє і провадить
Відтак проповідник зосередився на тому, що характеризує слідування за Христом і відрізняє його від будь-якого іншого виду наслідування.
«Про художника, філософа, літератора кажуть, що він пройшов школу того чи іншого відомого майстра. Про нас, богопосвячених, також кажуть, що ми сформувались ‘у школі’: хтось — Бенедикта, хтось — Домініка, хтось — Франциска, хтось — Ігнатія Лойоли, а хтось — інших чоловіків чи жінок. Але між цим наслідуванням і наслідуванням Христа є суттєва відмінність. Вона виражена (і краще про це не скажеш) словами самого євангеліста Йоана в кінці прологу його Євангелія: “Закон був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа” (Йн 1,17)», — сказав кардинал. Для богопосвячених це означає, що правило [чернечого життя] дали їхні Засновник чи Засновниця, але благодать і сила втілювати його приходить тільки від Ісуса Христа. «Для нас і для всіх християн це слово також означає дещо інше, навіть більш радикальне: Євангеліє нам дав дочасний Ісус, але здатність дотримуватися його і втілювати в життя приходить до нас лише від воскреслого Христа, через його Духа!»
У цьому контексті проповідник Папського дому згадав слова апостола Павла про те, що буква убиває, а дух оживляє (пор. 2 Кор 3,6). «Під буквою мається на увазі кожен писаний закон, який залишається поза людиною, навіть моральні правила, що містяться у Євангелії; тому навіть буква Євангелії вбивала би, якби до неї не була додана благодать віри, яка зцілює», — навів коментар Томи Аквінського кардинал Канталамесса. Він додав, що якщо Ісуса ми називаємо дорогою, то Святий Дух є провідником.
Наша унікальна дорога до святості
Проповідник зосередився на одній з функцій, яку Ісус називає у Святого Духа, — порадник (пор. Йн 14,26). «Суфлер у театрі захований у мушлі й невидимий для глядачів: як і Святий Дух, який все освітлює, залишаючись невидимим і, так би мовити, ‘за лаштунками’. Суфлер вимовляє слова пошепки, щоб не бути почутим глядачами, і Дух також говорить ‘пошепки’, тихо. Однак, на відміну від суфлерів, Він промовляє не до вух, а до серця; не механічно підказує слова Євангелія, немов зі сценарію, а пояснює їх, адаптує, застосовує до ситуацій», — зауважив кардинал.
За його словами, «натхнення Духа» стосується натхнень до добра, і вірність цим натхненням — це найкоротший і найпевніший шлях до святості. «Ми не знаємо одразу, в чому полягає та святість, якої Бог хоче від кожного з нас конкретно; тільки Бог знає її і відкриває нам у процесі подорожі. Тому замало мати чітку програму досконалості, а потім поступово втілювати її в життя. Немає однакової моделі досконалості для всіх. Бог не творить святих серійно, Він не любить клонування. Кожен святий — це новий витвір Духа», — підкреслив проповідник Папського дому. Відповідно, щоб осягнути святість, людина не може просто слідувати загальним правилам, які застосовуються до всіх, а «повинна також розуміти, чого Бог просить від неї і тільки від неї».
Натхнення, які промовляють у глибині серця
Роздумуючи над шляхами розпізнавання Божої волі в особистому житті, кардинал Канталамесса сказав: це стається через події життя, слова Святого Письма, провід духовного наставника, але головним і звичайним засобом є натхнення благодаті. «Це внутрішні спонуки Духа в глибині серця, через які Бог не тільки дає знати, чого Він від нас бажає, але й дає необхідні сили, а часто і радість, щоб це здійснити, якщо людина згодна», — зауважив він.
У цьому контексті проповідник навів приклад святої Матері Терези з Калькутти, яка до 36 років була відданою черницею в одному зі Згромаджень, не очікуючи чогось надзвичайного. «Саме під час подорожі потягом із Калькутти до Дарджилінґа на щорічні духовні реколекції сталася подія, яка змінила її життя. Святий Дух “прошепотів” на вухо її серця чітке запрошення: залиш своє Згромадження, своє колишнє життя і віддай себе в моє розпорядження для виконання справи, на яку я тобі вкажу. Серед дочок Матері Терези цей день — 10 вересня 1946 року — знаний як “День натхнення”», — нагадав кардинал Канталамесса. Коли йдеться про прийняття важливого для себе чи для інших рішення, сказав він, натхнення має бути підпорядковане Церкві і підтверджене компетентною владою або ж духівником, як це зробила Мати Тереза. В іншому разі людина наражається на небезпеку, якщо покладається виключно на особисте натхнення.
Проповідник відзначив той факт, що добрі натхнення мають щось спільне з біблійним натхненням. «Голос Божий, навіть на Синаї, лунав не назовні, а в серці у вигляді ясності, імпульсів, що походили від Святого Духа. Десять Заповідей були викарбувані перстом Божим не на кам’яних скрижалях, але в серці Мойсея, який потім викарбував їх на кам’яних скрижалях», — сказав він. Посилаючись на слова апостола Петра (пор. 2 Пт 1,21), кардинал Канталамесса додав, що святі люди, приведені в рух Святим Духом, повторювали устами те, що почули в своєму серці від Бога.
Розпізнавання Божої волі в конкретних обставинах
Продовжуючи роздуми над темою натхнень, проповідник Папського дому зазначив: найделікатнішою проблемою завжди була проблема розмежування того, що походить від Духа Божого, від того, що походить від духа світу, від власних пристрастей чи від злого духа.
«Початкове значення харизми, як її розуміє святий Павло, здається дуже точним і обмеженим. Воно стосується сприйняття самого пророцтва, його оцінки одним або кількома членами зібрання, також наділеними пророчим духом. Однак і це відбувається не на підставі раціонального аналізу, а за натхненням самого Духа. Таким чином, значення розпізнавання (diakrisis) коливається між розрізненням та інтерпретацією: розрізненням того, говорив це Дух Божий чи інший дух, та інтерпретацією того, що Дух хотів сказати в конкретній ситуації», — сказав кардинал Канталамесса, додаючи рекомендацію апостола Павла щодо дії Святого Духа (пор. 1 Сол 5,19‑22).
Він нагадав, що раніше у східній та західній духовності харизма розпізнавання духів служила головно для того, щоб розпізнавати натхнення учня, який ступив на шлях монашества, зі сторони старшого монаха, а в більш загальному сенсі — для розпізнавання власних натхнень. У цьому контексті кардинал виокремив т. зв. доктринальні критерії розпізнавання зі Святого Письма (1 Кор 12,3; 1 Йн 4,1‑3). «У сфері моралі фундаментальним критерієм є узгодженість Божого Духа з самим собою. Дух Божий не може просити того, що суперечить Божій волі, вираженій у Святому Письмі, вченні Церкви, а також обов’язкам стану. Божественне натхнення ніколи не проситиме здійснювати вчинки, які Церква вважає аморальними, незалежно від того, скільки вигадливих протилежних аргументів здатна запропонувати плоть у таких випадках: наприклад, що Бог є любов і тому все, що робиться з любові, є від Бога», — вказав кардинал. Іноді цих об’єктивних критеріїв замало, оскільки вибір відбувається не між добром і злом, а між одним добром та іншим добром, і йдеться про те, щоб побачити, чого хоче Бог у конкретних обставинах. Cаме у відповідь на цю потребу святий Ігнатій Лойола розробив своє вчення про розпізнавання.
Спостерігати за своїми намірами та наслідками виборів
Говорячи про кілька критеріїв розпізнавання, проповідник Папського дому виокремив необхідність спостереження за нашими намірами, які апостол Павло називає «духами» і які стоять за тим чи іншим вибором, а також за реакціями, які він викликає. «Відомо, що те, що походить від Духа Божого, приносить радість, мир, спокій, лагідність, простоту, світло. Натомість те, що походить від лукавого духа, приносить неспокій, хвилювання, сум’яття, темряву» (пор. Гал 5,22), — нагадав кардинал Канталамесса.
На практиці розпізнавання є набагато складнішим. «Натхнення може прийти від Бога і все одно викликати великі потрясіння. Але це відбувається не тому, що натхнення миле і мирне, як усе, що походить від Бога; скоріше, це виникає через опір натхненню або через те, що воно вимагає від нас чогось, що ми не готові йому дати. Якщо ж натхнення приймається, серце незабаром знаходить глибокий мир. Бог винагороджує кожну маленьку перемогу на цій ниві, даючи душі відчути своє схвалення, яке є найчистішою радістю у світі», — сказав кардинал.
Необхідність провідникам Церкви слухати натхнення Духа
«Конкретним плодом цієї медитації має бути оновлене рішення довірити себе цілком і повністю внутрішньому проводові Святого Духа як своєрідному “духовному проводу”. Ми всі повинні віддатися внутрішньому Вчителеві, який говорить до нас без зайвих слів. Подібно до хороших акторів, ми повинні тримати вухо напоготові, у важливих і дрібних обставинах, до голосу цього прихованого “суфлера”, щоб точно зіграти свою роль на сцені життя. Це те, що мається на увазі під висловом “слухняність Духові”», — підсумував Проповідник Папського дому.
Якщо приймати натхнення важливо для кожного християнина, — то для тих, хто має завдання управління в Церкві, це життєво необхідно, адже це «єдиний спосіб дозволити Христовому Духові самому керувати Церквою через її людських представників». «Не обов’язково, щоб усі пасажири на кораблі були прикуті вухами до бортового радіо, щоб отримувати сигнали про курс, можливі айсберги і погодні умови; але для відповідальних на борту це є вкрай необхідним», — наголосив кардинал Канталамесса.
фінансово.
Щиро дякуємо!
