Бог дав святій Джеммі Ґалґані декілька духовних дарів — таких, як здатність отримувати небесні звістки про поточні і майбутні події. Однією з них була звістка про те, що орден пасіоністів створить монастир у її рідному італійському місті Лукка.
Чому це важливо? Раніше орден відмовився прийняти Джемму, посилаючись на її слабке здоров’я — це було джерелом великого розчарування у її прагненні до богопосвяченого життя. Однак через її невпинний духовний зв’язок із орденом сьогодні пасіоністи вважають її однією з найбільших святих. Вони прийняли Джемму лише після її смерті.
Історія святої Джемми може навчити нас багато чого, зокрема — що Божий план завжди досконалий, навіть якщо нам бракує розуміння цього.
Джемму, доньку фармацевта, любили однолітки та шкільні вчителі. Відома своєю любов’ю до молитви, вона була тихою та скромною дитиною. Вона досягала успіхів у навчанні, демонструючи великі інтелектуальні перспективи, тому сьогодні її називають покровителькою студентів. Однак ослаблене здоров’я не дозволило Джеммі завершити навчання.
Читайте також: Джемма Ґалгані: молода свята стигматичка, до якої молився отець Піо
Джемма була віддана справам милосердя, постійно піклуючись про бідних. Оскільки її батьки померли рано, вона стала матір’ю для семи братів і сестер, коли їй самій було лише 19 років. Деякий час вона жила з тіткою та її сім’єю, коли інші сиблінги стали достатньо дорослими, щоб піклуватися про наймолодших. За цей час вона відхилила дві пропозиції заміжжя. Простіше кажучи, Джемму приваблювало життя у роздумах і тихій молитві.
Коли Джемма повернулася додому, вона захворіла на менінгіт. Вона не любила створювати незручності іншим і переймалася тим, що родичі муситимуть її доглядати. Однак це тривало недовго: Джемма була чудесно зцілена Богом через заступництво нині канонізованого пасіоніста святого Ґабріеля Поссенті (Ґабріеля від Божої Матері Скорботної).
Відомо, що Джемма зазнавала атак сатани, і це лише один із прикладів тих унікальних духовних переживань, які часто призводили до наклепів і помилкових суджень про неї. Джемма терпіла, вважаючи це продовженням свого союзу з Господом, який теж був зневажений і висміяний. Своїм прикладом вона показує нам, як потрібно терпіти страждання за свою віру.
Читайте також: Чому св. Джемма Ґалґані сміялася сатані в обличчя?
Джемма прагнула віддати себе Христові у чернечому житті, але була надто хвора, щоб вступити до згромадження. Тоді Джемма дізналася, що Бог вибрав для неї інший шлях. У 1899 році вона відчула, що Бог дає їй якийсь особливий дар. Вона почала відчувати біль у ногах, руках і серці, а незабаром побачила у тих місцях кров. З любов’ю і терпінням вона несла рани розп’ятого Христа, звані стигматами, вбачаючи у цих стражданнях можливість ще більше з’єднатися з Христом. Сповідник Джемми наказав їй молитися, щоб через три роки вони зникли. На місці ран залишалися білі шрами аж до самої її смерті.
Сповідник організував переїзд Джемми до родини Джанніні, вважаючи це кращим для її духовного життя, ніж перебування вдома. Джанніні та її сповідник записали багато свідчень про містичний досвід Джемми, зокрема про левітацію. Вона часто розмовляла зі своїм ангелом-хранителем, отримуючи вказівки передати певні послання чи написати листи сповіднику. Вона взяла на себе подвиг суворого каяття і жертовності, смиренно приховуючи це від цікавих очей інших людей.
Після життя, повного випробувань і труднощів, що їх вона поєднувала зі стражданнями Христа, в останні місяці свого життя Джемма мужньо прийняла хворобу: туберкульоз. Вона тихо померла 11 квітня 1903 року, коли поруч був лише її парафіяльний священик. «Вона померла з усмішкою, яка застигла на її вустах, так що я не міг переконати себе, що вона справді мертва», — сказав він. Високошановний Папа Пій XII канонізував її у 1940 році. День її спомину — 11 квітня.
Переклад CREDO за: Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
