Оливкова олія була наріжним каменем середземноморської кухні протягом останніх 5000 років. Одна з перших письмових згадок про неї зафіксована в Кодексі Хаммурапі, що сягає ХІХ століття до Р.Х. З Месопотамії стародавні єгиптяни та фінікійці продавали оливкову олію до Греції, де її використовували для приготування їжі, як ліки і як косметичний засіб.
У давньоримські часи оливкова олія була опорою економіки Римської імперії. Для купівлі і продажу «золотого соку» була створена спеціальна товарна біржа, відома як «Arca Olearia». Як довели недавні археологічні розкопки, оливки справді були частиною Тайної вечері Ісуса.
Однак у середні віки цьому культовому середземноморському продукту загрожувало забуття. Через розпад Римської імперії на менші феодальні держави багато оливкових гаїв було покинуто напризволяще, оскільки дрібні землевласники не мали засобів для вирощування оливкових дерев і видобутку олії. Крім того, багато північноєвропейських племен, які оселилися на колишніх землях, контрольованих римлянами, звикли до вершкового масла, а не до оливкової олії, тому її споживання значно скоротилося. У Середньовіччі оливкова олія перетворилася на рідкісний товар.
Оливкові гаї були покинуті, а оливкові дерева переважно використовувалися як демаркаційні знаки для позначення кордонів між полями.
У таких умовах вирощування оливкових дерев для видобутку олії збереглося переважно завдяки католицьким ченцям. Оливкові дерева часто культивувалися навколо монастирів і храмів, оскільки оливкову олію використовували у Таїнствах і для запалювання масляних ламп. Монахи ж мали час і натхнення, щоб перетворити спустошені, непродуктивні угіддя на поля для вирощування олив.
Багато регіонів Італії, що виробляють оливкову олію, завдячують своїм нинішнім виробництвом винахідливості католицьких ченців. У Лігурії, гірському регіоні на півночі Італії з видом на Середземне море, також відомому як Італійська Рів’єра, бенедиктинські ченці перетворили круті необроблені пагорби на оливкові сади, збудувавши кам’яні тераси.
В Умбрії бенедиктинські ченці з абатства святого Фелікса перетворили раніше занедбані оливкові гаї на гарячу точку виробництва оливок. Місцеві оливки, відомі як сорт «San Felice», були названі на честь монастиря. У Лаціо, центральному регіоні Італії, бенедиктинські ченці теж перетворили занедбані оливкові гаї навколо вежі Сан-Донато на родючі землі.
Сьогодні одну з найкращих італійських оливкових олій досі виготовляють ченці. У Бардоліно, поблизу Верони, ченці, що живуть у 500-річному монастирі Еремо-Камальдолезе, виготовляють першокласну олію першого віджиму. У Тоскані монахи з конгрегації Слуг Марії, що живуть у Фільїне-Вальдарно поблизу Флоренції, відомі своєю виразно гострою олією «Поджеріна». А у Лігурії монахи-кармеліти виготовляють оливкову олію першого віджиму з плодів, вирощених на пагорбах Лоано.
фінансово.
Щиро дякуємо!
