Може здаватися, що щоразу, коли Католицька Церква канонізує особу, вона автоматично схвалює все, що ця особа сказала чи зробила протягом усього земного життя.
Однак це не так, оскільки канонізація не означає схвалення усіх дій святого чи святої. Основне питання полягає у тому, чи жила ця людина чеснотним життям.
Катехизм Католицької Церкви коротко пояснює основних критерії процесу канонізації:
«Канонізуючи деяких вірних, тобто урочисто проголошуючи, що ці вірні героїчно практикували чесноти і жили у вірності Божій благодаті, Церква визнає силу Духа святості, який є в ній, і підтримує надію вірних, даючи їм святих як взірець і заступників. У найважчих обставинах історії Церкви джерелом та початком відновлення були завжди святі чоловіки і жінки. Справді, святість є таємничим джерелом і непомильним мірилом її апостольської діяльності та місіонерського запалу» (ККЦ, 828).
Як пояснює святий Григорій Великий в одній зі своїх проповідей, святі нерідко припускалися помилок протягом свого життя:
«Я не заперечую, що я винен, бо я бачу своє заціпеніння та своє недбальство. Можливо, саме моє визнання невдачі дасть мені прощення співчутливого Судді. Коли я жив у чернечій громаді, я міг утримувати свій язик від пустих тем і майже постійно присвячувати свій розум дисципліні молитви. З тих пір, як я взяв на свої плечі тягар душпастирської праці, я не міг постійно про це дбати, бо мій розум відволікався на різні обов’язки».
Приватні одкровення
Цей самий принцип керує поглядом Церкви на приватні одкровення чи видіння конкретного святого.
Багато святих писали, що були свідками чудес або відчували божественні екстази. Та коли Церква канонізує таку особу, вона не схвалює автоматично всіх цих одкровень.
Недавній документ Дикастерію віровчення чітко пояснює:
«Навіть коли Nihil obstat надається для процесу канонізації, це не означає заяви про автентичність будь-яких надприродних явищ, присутніх у житті людини. Це очевидно, наприклад, у декреті про канонізацію святої Джемми Галгані: “[Пій XI] із задоволенням вирішив зупинитися на героїчних чеснотах цієї невинної і розкаяної дівчини, однак, не виносячи цим декретом (що, зазвичай, ніколи не робиться) судження про надприродні харизми Слуги Божої”».
Одна з причин полягає у тому, що приватні одкровення, навіть якщо вони не суперечать католицькій вірі, не мають такої ж ваги, як публічне об’явлення, таке як Святе Письмо.
Ми не зобов’язані вірити у приватні об’явлення, незалежно від того, чи були вони об’явлені великій кількості людей, як, наприклад, у Фатімі, чи одній людині, як, наприклад, святій Фаустині. Католикам не заборонено вірити в такі одкровення, але вони не зобов’язані до цього Церквою.
Ключовий висновок полягає в тому, що ми повинні наслідувати героїчні чесноти святого, а не дивитися лише на їхні чудесні видіння.
фінансово.
Щиро дякуємо!
