У понеділок, 3 червня 2024 р., у Ватикані відбулося представлення Послання Папи Франциска на 110‑й Всесвітній день мігранта і біженця. Церква відзначатиме його 29 вересня 2024 року.
Це Послання представляє Vatican News.
29 жовтня 2023 року завершилася перша сесія XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів, яка дала нам змогу поглибити розуміння синодальності як первісного покликання Церкви. «Синодальність постає передусім як спільна мандрівка Божого люду та як плідний діалог харизм і служінь на службі приходові Божого Царства» (Підсумковий звіт, Вступ).
Наголос на синодальному вимірі дозволяє Церкві наново відкрити свою мандрівну природу як Божого люду, що подорожує історією, звершуючи паломництво — можемо сказати, «мігруючи» до Небесного Царства (пор. Lumen gentium, 49). Мимохіть спадає на думку посилання на біблійну розповідь про Вихід, яка представляє ізраїльський народ у дорозі до Обіцяної землі: довгий шлях від рабства до свободи, який є прообразом подорожі Церкви до остаточної зустрічі з Господом.
Подібним чином у мігрантах нашого часу, як і в мігрантах усіх часів, можемо побачити живий образ Божого люду, що прямує до вічної батьківщини. Їхні подорожі надії нагадують нам, що «наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа» (Флп 3,20).
Ці два образи — біблійного виходу та мігрантів — мають багато спільного. Як ізраїльський народ за часів Мойсея, мігранти часто втікають від ситуацій гноблення та зловживань, відсутності безпеки й від дискримінації, браку перспектив розвитку. Як євреї в пустелі, мігранти зустрічають на своєму шляху багато перешкод: їх випробовують спрага і голод, їх виснажують труднощі й хвороби, їх спокушає відчай.
Але фундаментальна дійсність виходу, кожного виходу, полягає в тому, що Бог випереджає і супроводжує подорож свого люду, і всіх своїх дітей усіх часів і на кожному місці. Божа присутність посеред народу є певністю історії спасіння: «Сам Господь, Бог твій, рушає з тобою; Він тебе не лишить і не покине» (Втор 31,6). Для народу, який вийшов із Єгипту, ця присутність проявляється в різних формах: хмарний і вогняний стовп показує та освітлює шлях (пор. Вих 13,21); намет зборів, де зберігається ковчег Завіту, робить Божу близькість відчутною (пор. Вих 33,7); жезл із мідяною змією забезпечує божественний захист (пор. Чис 21, 8‑9); манна і вода (пор. Вих 16‑17) є Божими дарами для голодного і спраглого народу.
Намет є особливо дорогою для Господа формою присутності. Під час царювання Давида Бог відмовляється зачинитися в храмі, заради того щоб і надалі перебувати в наметі й так мати змогу ходити зі своїм народом «від намету до намету, із житла до житла» (1 Хр 17,5).
Чимало мігрантів переживають досвід Бога як свого супутника в дорозі, провідника і якоря спасіння. Вони ввіряють себе Йому перед від’їздом і приходять до Нього у скрутних ситуаціях. У Ньому вони шукають розради в моменти розпачу. Завдяки Йому на їхній дорозі трапляються добрі самаряни. Йому вони в молитві довіряють свої сподівання. Як же багато Біблій, Євангелій, молитовників і розаріїв супроводжують мігрантів у їхніх подорожах через пустелі, річки і моря, через кордони всіх континентів!
Бог не лише іде зі своїм народом, але й у своєму народі, в тому значенні, що Він ототожнюється з людьми, що перебувають у дорозі, через історію, — особливо з найостаннішими, вбогими, марґіналізованими, немовби далі продовжуючи таємницю Втілення.
Ось чому зустріч із мігрантом, як і з кожним братом та сестрою в потребі, «є також зустріччю з Христом. Він сам нам це сказав. Це Він стукає в наші двері голодний, спраглий, чужинець, нагий, хворий, ув’язнений, просячи, щоб Його зустріли і допомогли» (Проповідь під час Святої Меси з учасниками зустрічі «Вільні від страху», Сакрофано, 15 лютого 2019). Останній суд, про який розповідає Матей у 25‑му розділі свого Євангелія, не залишає жодних сумнівів: «Я був чужинцем, і ви Мене прийняли» (в.35); і ще раз: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви Мені зробили» (в.40). Отже, кожна зустріч на нашій дорозі — це нагода зустріти Господа; і це нагода, сповнена спасіння, тому що в сестрі чи братові, які потребують нашої допомоги, присутній Ісус. У цьому сенсі бідні спасають нас, бо дають нам змогу зустріти Господнє обличчя (пор. Послання на Третій всесвітній день бідних, 17 листопада 2019).
Любі браття й сестри, у цей день, присвячений мігрантам і біженцям, єднаймося в молитві за всіх тих, хто був змушений покинути свою землю в пошуках гідних умов життя. Почуваймося в дорозі разом із ними, разом звершуймо «синод» і ввіряймо їх усіх, як і наступну синодальну асамблею, «заступництву Пресвятої Богородиці — знакові певної надії та розради в дорозі вірного Божого люду» (Підсумковий звіт, Щоб подорож тривала).
Молитва
Боже, Отче всемогутній,
Ми — Твоя Церква-прочанка,
що прямує до Небесного Царства.
Ми живемо в себе на батьківщині,
але немов чужинці.
Кожен чужоземний регіон — наша батьківщина,
як і кожна батьківщина для нас — чужинницька земля.
Ми живемо на землі,
але наше громадянство — у небі.
Не дозволь, що ми ставали панами цієї частки світу,
яку Ти дарував нам як тимчасове житло.
Допоможи нам ніколи не припиняти подорожі,
разом із нашими братами й сестрами мігрантами,
до вічного житла, яке Ти приготував для нас.
Відкрий наші очі та наше серце,
щоби кожна зустріч із потребуючим
ставала зустріччю з Ісусом,
Твоїм Сином і нашим Господом.
Амінь.
Рим, базиліка святого Йоана на Латерані,
24 травня 2024,
Пресвятої Діви Марії, Помічниці християн.
ФРАНЦИСК
фінансово.
Щиро дякуємо!
