Історія, що розгорталася навколо гробу Петра, є складною. З плином часу пам’ять про нього передавалася з покоління у покоління і перетворилася на віру, аж поки Папа Пій XII у 1939 році не звелів провести археологічні розкопки — складні з огляду як на воєнний час, так і на об’єктивні обставини.
У різдвяному радіопосланні від 23 грудня 1950 року Папа Пачеллі нарешті оголосив про віднайдення могили Петра: «Але головне питання полягає в тому, чи справді знайдено гріб святого Петра? На це питання кінцевий висновок робіт і досліджень відповідає дуже чітким “так”. Гріб князя апостолів знайдено», — сказав він.
Разом з професором Вінченцо Фьоккі Ніколаї, викладачем топографії християнських кладовищ у Папському інституті християнської археології, простежимо перебіг цих відкриттів, одних з найсенсаційніших в історії археології.
«Наявність гробу святого Петра доводить ціла серія елементів, — каже професор, — тому що прямо під вівтарем кінця XVI століття було знайдено середньовічний вівтар, розташований на одній вісі з вівтарем і, отже, під куполом; а також надгробну едикулу (невелику нішу з п’єдесталом, фронтоном і колонами) над могилою, яка перебуває ще глибше. Ця гробниця перебуває поруч з іншими гробницями, ймовірно, датованими останніми десятиліттями І століття і початком ІІ століття. На підставі цього елементу та інших, таких як настінні написи, можна стверджувати, що це справді гробниця апостола».
Письмові джерела
Написи є надзвичайно важливими, оскільки вони чітко вказують на побожну діяльність перших вірних римської громади, які приходили до цієї едикули, знаменитого tropayon, про що свідчить Євсевій Кесарійський у своїх «Церковних хроніках»: «Я можу показати тобі трофеї апостолів, які заснували цю Церкву, отже, Римську Церкву. Якщо ти захочеш поїхати до Ватикану або на Остійську дорогу, я покажу тобі ці трофеї». Це чіткі топографічні вказівки, які, до того ж, знову з’являються в «Liber Pontificalis», де, якщо йдеться про Петра, окрім згадки про пам’ятки, які вважалися важливими в імператорську епоху, вказується місце поховання, поміщене між Аврелієвою та Тріумфальною дорогами.
Ґаїв трофей
Едикулa, про яку згадує професор Фьоккі Ніколаї, — це «Трофей Ґая», легка споруда з невеликими колонами, увінчана тимпаном, під якою знаходилася земляна могила з тлінними останками святого апостола Петра. «Трофеї, — пояснює професор, — це тріумфальні та переможні монументальні споруди, що позначають могилу апостола-мученика, який переміг смерть мученицькою смертю. Таким чином, ми можемо датувати цей надгробок на підставі уривку з твору Євсевія, який відносить Ґая до часів папи Зефірина, тобто між 198 і 217 роками. Ця едикула вже існувала у той час, і на основі археологічних даних ми можемо датувати її приблизно 60-ми роками II століття».
«Петро тут»
Настінні написи можна побачити на червоній потинькованій стіні. На одному з її фрагментів можна прочитати Petros, а у наступному рядку грецькі літери: епсилон, ні, а потім — йота. Прочитання цього фрагмента мало багато інтерпретацій. Найбільш переконливу запропонувала професорка Ґвардуччі: Petros eni, тобто «Петро тут» або «Петро перебуває всередині», маючи на увазі не гробницю, а вторинне поховання кісток у скрині, встановленій у ніші за часів імператора Костянтина. Ще одне тлумачення може бути зверненням до самого Петра, якщо інтерпретувати ці дві літери як частину слова eirene, грецького «мир»: «Петре, [спочивай] у мирі».
«Можна зробити висновок, — підсумовує Фіоккі Ніколаї, — що ім’я Петра у цій позиції може стосуватися тільки імені апостола».
«На “стіні G”, тобто стіні, яка пізніше закрила один бік едикули, знаходяться сотні написів, які дуже важко розшифрувати, але, безумовно, вони містять імена, заклики, христологічні знаки, які в кожному разі вказують на те, що тут відбувалися благочестиві відвідини гробниці, що потім стала точкою опори для всіх інших перебудов, аж до нинішнього папського вівтаря і балдахіна», — зазначає професор Ніколаї.
Чи це справді кості святого Петра?
Як сказав Папа Пій XII, за першим питанням про ідентифікацію могили святого Петра слідувало друге: чи були знайдені кості святого Петра? Так почалася одна з найбільш захоплюючих сторінок в історії археології, головною дійовою особою якої була жінка, народжена на початку ХХ століття, археолог та епіграфістка Марґеріта Ґвардуччі.
Розкопки між 1939 і 1958 роками, проведені за ініціативи Папи Пачеллі, відкрили гріб святого Петра, але під едикулою Ґая не було знайдено жодних кісток. «Також було знайдено скриню, вставлену в нішу у стіні з написами ще до Костянтина, який помістив едикулу у велику мармурову капсулу, прикрашену дорогоцінним червоним порфіром, що повинна була мати велике значення як через свою власну коштовність, так і через своє розташування. Чотири дослідники написали у своєму офіційному звіті, що ця капсула виявилася практично порожньою», — зазначає Фьоккі Ніколаї.
Приблизно через десять років Марґеріта Ґвардуччі, провівши ледь не детективне розслідування, знайшла кістки завдяки свідченням одного з робітників, які проводили розкопки у перші роки досліджень. Робітник стверджував, що в дерев’яному ящику на складі були кістки, взяті під час звичайного прибирання без відома чотирьох археологів, відповідальних за розкопки. «Тож один із робітників нібито витягнув ці кістки з скриньки і поклав їх у дерев’яний ящик, який потім опинився на складі, — розповідає далі професор. — Таким чином, ці кістки згодом були приписані до скриньки, вставленої в стіну G, ще й тому, що там була примітка, яка вказувала на їхнє походження. Це фрагменти кісток, які не еквівалентні цілому тілу. Було проведено антропологічне дослідження, яке, хоча і в загальних рисах, приписує їх зрілому чоловікові, який, можливо, був би ровесником апостола Петра. Дослідження не дають точних результатів, але можна сказати, що вони сумісні з кістками апостола», — підсумовує Фіоккі Ніколаї.
«Могло статися так, що коли створювалася капсула Костянтина, вони взяли те, що залишилося від кісток Петра з могильної ями і помістили їх в скриньку в стіні G, щоб зберегти їх», — додає він.
Радісне оголошення
Під час загальної аудієнції 26 червня 1968 року Папа Павло VI, згадавши про попередні дослідження та пошуки і припускаючи, що «дослідження, перевірки, дискусії та суперечки цим не вичерпуються», зробив «радісне оголошення»: «Тим більше ми повинні бути дбайливими і радісними, коли маємо підстави вірити, що нечисленні, але священні останки Князя апостолів, Симона, сина Йони, рибалки, якого Христос назвав Петром, того, кого Господь вибрав основою своєї Церкви, і кому Господь довірив головні ключі свого Царства з місією пасти і збирати воєдино своє стадо, відкуплене людство, аж до його остаточного славного повернення, були віднайдені».
На бронзовому релікварії з дев’ятьма фрагментами кісток, що належав Папі Монтіні, який Папа Франциск у 2019 році подарував Константинопольському Патріарху в день святих апостолів Петра і Павла, завбачливо написано дієслово putantur, тобто, «вважається, що вони належать Петру», зауважує наостанок професор Вінченцо Фіоккі Ніколаї. Фактично, весь напис свідчить: Ex ossibus quae in Arcibasilicae Vaticanae hypogeo inventa Beati Petri Apostoli esse putantur, тобто, «З кісток, знайдених в гіпогеї Ватиканської базиліки, що, як вважають, належать блаженному Петру Апостолу».
фінансово.
Щиро дякуємо!
