«Служіння при двох папах і життя у Ватикані стали моїм трампліном до покликання», — каже 34‑річний Дідьє Ґранжан.
Вісім років він був гвардійцем і в армії найменшої держави світу тренувався в рукопашному бою, навчався стріляти і бути особистим охоронцем. Завершивши службу, він, однак, вибрав інший шлях: вступив до семінарії. Коли сказав татові про це рішення — почув у відповідь: «Я це вже раніше відчував. Якщо це твій шлях — іди ним».
Мікрокосмос, оточений вічністю
Дідьє Ґранжан цими днями перебував у Римі і його знову можна було побачити у мундирі Швейцарської гвардії. Своєю службою під час канікул він підтримував колег, щоб і вони мали час на відпочинок у відпустці. Змінюючись на посту, він змінював також строкатий мундир на чорну сорочку з комірцем-колораткою.
«Я покинув гвардію, щоби вступити до семінарії; тепер мій мундир — сутана й колоратка», — сказав Ґранжан у розмові з ватиканськими медіа. Він зізнався, що переїзд до Рима був поверненням до «мікрокосмосу, оточеного вічністю» — так Дідьє називає корпус Швейцарської гвардії. «Наша служба триває поміж традицією та інноваціями. Служба, яка складається з охорони папи і почесного служіння, відбувається у серці Церкви, в безпосередньому сусідстві з Наступником святого Петра. Цей доторк вічності дає початок багатьом винятковим моментам, які формують наш майбутній життєвий шлях», — сказав Ґранжан.
До Швейцарської гвардії він, тоді 21‑річний, вступив 2011 року, і служив у ній вісім років. Уперше Дідьє зіткнувся з цією дивною армією ще 2006 року, коли Швейцарська гвардія святкувала 500‑річчя свого існування. У ході численних подій, що інформували про діяльність папської армії, йому до рук потрапив флаєр із запрошенням на цю службу. Запрошення лягло на полицю книжкової шафи біля ліжка, але в той час Дідьє Ґранжан проходив практику як ландшафтний архітектор і мав відбути обов’язкову у Швейцарії службу в армії. Думка про службу при папі залишилася десь глибоко в серці й почала набирати конкретних рис тільки тоді, коли він потрапив до Рима на тижневий виїзд, який гвардія організовувала юнакам, зацікавленим у служінні в її лавах.
Казарма як шлях до семінарії
«Моя мотивація служити папі й Церкві мала насамперед релігійний характер», — зізнається Ґранжан. Колишній швейцарський гвардієць і нинішній семінарист походить із сім’ї, в якій віра завжди мала дуже велике значення, а Фрібур, столиця його кантону, навіть прозваний «швейцарським Римом» — з огляду на знаний теологічний факультет, що там діє. «Пам’ятаю контакти з паломниками з цілого світу, особливо під час служби при Брамі св. Анни або при вході, що провадить до Зали Павла VI. Я часто бачив їхню глибоку віру, яку вони виражали доволі демонстративно», — згадує Ґранжан. Це викликало в молодому гвардійцеві багато запитань. «З другого боку, в деяких ситуаціях переважала самотність і монотонність, із якою пов’язані всі служби безпеки у світі. Були також хвилини, коли ми залишались самі на постах Апостольського палацу. Ми використовували цей час для молитви, споглядання і роздумів», — каже колишній гвардієць.
«То не було якимсь раптовим осяянням, — зізнається Дідьє. — Те, що діялося в моєму серці, дозрівало поступово».
Дідьє Ґранжан сказав, що його рішення вступити до семінарії здивувало багатьох, але також він зустрів дуже доброзичливу реакцію як зі сторони гвардійців, так і від родичів. Татові, хворому на рак, він сказав про свій вибір незадовго до його смерті. «Він спершу нічого не казав, а потім промовив: ‘Я знав. Якщо це твій шлях — іди ним. Я щасливий’. А кохана бабуся сказала двічі: ‘Як я тобою пишаюся!’ Вона померла незадовго до мого вступу до семінарії», — згадує Ґранжан.
У гвардії він прослужив вісім років і став унтер-офіцером, що дозволило йому бути близько до Святішого Отця і супроводжувати його в подорожах. «Для мене Швейцарська гвардія була шляхом сповнення і дозрівання, як із людського погляду, так і з духовного, — зізнається Дідьє Ґранжан. — Мені знадобився час, щоб я дозрів як людина, розпізнав і схвалив це покликання, і прийняв його».
Служба, смирення, дисципліна
На запитання про незабутні хвилини, пов’язані зі службою у Швейцарській гвардії, нинішній семінарист називає 2013 рік — відставку Бенедикта XVI і обрання Франциска. «Приємно було бачити, як сильно ця подія була важливою і в історичному, і в духовному плані. Відбувалося щось, більше за нас самих. Ми були там, щоб служити і супроводжувати цей процес, були вражені відчуттям величі Церкви та її надприродності, яка перевершує людські слабкості. Це справило на мене глибоке враження і підтримало мій дух», — згадує швейцарець. Щоденний контакт із двома папами став для нього винятковою формацією: «Я бачив, як вони захищають Церкву, не шкодуючи себе, завжди готові виконувати свої обов’язки; я був глибоко вражений. Це додало мені бажання і сили й самому більше служити».
Ґранжан зізнається, що місток між швейцарським гвардійцем і семінаристом — це служіння, смирення й дисципліна. Він вказав і на такий важливий людський аспект, як товариськість. «Я часто згадую про дисципліну, яка відіграє фундаментальну роль у житті військового — а також у житті священника. Священник молиться Літургію годин, й іноді молитва схожа на бій. Нелегко знаходити час на молитву кожного дня», — зізнається семінарист. За час життя в казармі він навчився рутинної самодисципліни: догляду за чистотою, щоденного гоління, чистого мундиру, доброзичливої поведінки — що допомагає у повсякденному житті в семінарії. «Найважливішим в усьому цьому є служіння, яке ми маємо виконувати з великим смиренням, чи то в армії, чи у священстві», — додає Ґранжан. Він, закінчивши службу у Швейцарській гвардії 2019 року, одразу ж вступив до теологічної семінарії у Фрібурі.
Дідьє Ґранжан зізнається, що бачить, як молодь дедалі більше боїться довгострокових зобов’язань — які, як він підкреслив, вимагають відваги. «Це відображається у зменшенні покликань, а також у зменшенні кількості юнаків, які бажають приєднатися до Швейцарської гвардії, бо молоді люди обирають комфорт замість дисциплінованої відданості, а жертва, здається, для них залишилася в минулому», — сказав колишній гвардієць.
«Думаю, можу сказати, що я щасливий як семінарист. Я щасливий, що мені вистачило сміливості на цей крок. Я знаходжу в цьому радість, тому що Христос завжди на нашому боці», — наголосив він. На запитання, яким священником він хоче бути, Ґранжан зізнався: «Я хочу бути серед людей і супроводжувати їх, також на їхніх екзистенційних периферіях, про які говорить Франциск. Найбільше я чекаю на можливість служити таїнства і служити ними людям, особливо хворим, немічним і бідним. Для мене покликання означає бути серед людей, нести їм Христа і проголошувати радісне послання Церкви».
фінансово.
Щиро дякуємо!
