«Інкультурація» була модним католицьким словом понад пів століття. Це не найелегантніший неологізм, що має виразний запах жаргону соціологів. Однак він виражає істину католицької місіонерської практики двох тисячоліть: Церква використовує будь-які матеріали, наявні у певній культурі, щоб оживити євангелізацію в цьому середовищі.
Притчі Ісуса — біблійне підтвердження цього методу євангелізації. Господь використовував знайомий культурний матеріал, щоб донести ключові істини про Царство Боже, що вривається в історію: купець, який знаходить дорогоцінну перлину; сіяч, який терпляче чекає на жнива; гірчичне зерно, яке стає великим деревом тощо.
Святий Павло дебютує як «інкультуратор» у 17 розділі Діянь апостолів, де він намагався переконати скептично налаштованих афінян, що «невідомий бог», на якого вони зробили свої релігійні ставки, відкрив себе народу Ізраїля та в Ісусі, розп’ятому і воскреслому. Це спрацювало не так добре, як сподівався Павло; але стратегія була правильною. Через кілька століть Церква скористалася нею, щоб перетворити первісне християнське проголошення — «Ісус є Господь» — на віровчення й догму за посередництвом категорій, взятих із класичної філософії на Вселенських соборах, таких як Перший Нікейський та Халкидонський.
Інкультурація також має зворотний бік: оскільки Церква бере культурні матеріали з певного середовища, щоб євангельське послання було почуте, — успішна інкультурація призводить до того, що Євангеліє змінює це середовище таким чином, щоб воно втілювало біблійне розуміння людської гідності й солідарності. Інкультурація Євангелія в Мексиці через ікону Богоматері Гваделупської — це парадигмальний приклад застосування місцевих культурних матеріалів, яке приводить людей до віри, поглиблює цю віру та змінює культуру.
Що не можна назвати інкультурацією, то це те, що сьогодні відбувається в Китаї.
Читайте також:
Вайґель: поточна ватикансько-китайська політика шкодить моральному авторитету і свідченню Церкви
Під залізним правлінням диктатора Сі Цзіньпіна релігійна політика Китайської Народної Республіки — це «сінізація» (або «китаїзація»). Довірливі або дводушні вважають це просто іншою формою інкультурації. Але «сінізація» — що завгодно, тільки не вона: це викривлена інверсія інкультурації.
Католицька віра в Китаї має відповідати «думці Сі Цзіньпіна»; вона не повинна гамувати, а тим більше коригувати офіційну державну ідеологію. Католицька практика в Китаї повинна сприяти гегемоністським цілям китайського комуністичного режиму. Якщо католик ставить під сумнів ці цілі або спосіб їх досягнення (через масові порушення прав людини всередині країни та агресію на міжнародному рівні), результатом є переслідування, часто — через корумповану правову систему.
Справжня інкультурація Євангелія в Китаї була б закликом до навернення Китаю і деспотичного режиму, який зараз контролює країну. «Сінізація», навпаки, є закликом до поклоніння, до покірливої згоди з програмою соціального контролю режиму, яка, по суті, є вдосконаленою версією того, що Джордж Орвелл описав у романі-антиутопії «1984»; хоча антиутопію сьогодні пропагують як утопію достатку, «одруженого» з відновленням національної честі та гідності через панування над світом.
Вперта наполегливість Ватикану щодо євангельськи катастрофічної, стратегічно хибної та канонічно сумнівної угоди, укладеної з режимом Сі Цзіньпіна у 2018 році, яка надає Комуністичній партії Китаю право призначати єпископів (що є порушенням вчення Другого Ватиканського Собору і заборони, викладеної у Каноні 377.5 Кодексу канонічного права), — це контрзнак важливості автентичної інкультурації для нової євангелізації. Ця угода не просуває місію Церкви проголошувати Євангеліє в Китаї. Вона не ставить Церкву на службу китайському суспільству. Вона радше перетворює ієрархів Церкви на фактичні рупори режиму, який переслідує хуейських та уйгурських мусульман, євангелістів і католиків домашніх церков. Так, нещодавно призначений кардинал Стефан Чоу SJ навіть не зміг змусити себе згадати слова «Тяньаньмень» і «різанина» у 35-ту річницю того жорстокого злочину (на відміну від мужнього свідчення його попередника на посаді єпископа Гонконгу, кардинала Йосифа Ченя SDB).
Ця інверсія інкультурації також шкодить репутації католицизму на міжнародному рівні. Видатний британський історик сер Майкл Говард якось сказав мені, що перетворення Католицької Церкви на найвидатнішого інституційного захисника основних прав людини в світі було однією з двох найбільших революцій ХХ століття — іншою була більшовистська перемога Леніна у 1917 році.
Революція Леніна триває у Китаї. Католицька революція прав людини застопорилася у Римі за останнє десятиліття, завдаючи шкоди як Церкві, так і світу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
