Нечасто згадують про те, що Другу світові війну німці розпочали у п’ятницю. 1 вересня 1939 року припало на Першу п’ятницю місяця.
19-річний тоді Кароль Войтила мешкав із батьком у Кракові.
Перша п’ятниця, день молитви
Коли вранці 1 вересня 1939 року на Краків упали перші бомби — фашисти бомбардували місто загалом протягом чотирьох днів, — юний Кароль Войтила, студент факультету полоністики, не сидів удома. Нальоти тривали з самого світанку, але то була Перша п’ятниця місяця, тож він вирушив у напрямку Вавельської катедри. Від будинку по Тинецькій, 10, де вони мешкали з батьком, до Вавеля було близько двох кілометрів.
«Вибух війни змінив досить принциповим чином ситуацію мого життя. Увірвався період полоністичних студій і розпочався період німецької окупації, під час якої я старався насамперед багато читати і писати. Саме в цей період постали мої перші юнацькі літературні твори. Щоби вберегтися від вивезення на примусові роботи до Німеччини, восени 1940 року я почав фізично працювати в каменоломні, пов’язаній з хімічною фабрикою Solvay», — напише він пізніше.
Але того першого дня, на самому початку шестирічної геєни, він іще нічого не знає, нічого не передчуває. Кароль іде на Святу Месу, як робив це кожної першої п’ятниці місяця.
Переїзд до Кракова
У дільниці Дембніки Войтили мешкали вже рік. Вони перебралися сюди одразу після блискуче складених Каролем випускних іспитах улітку 1938 року, так, щоби вже на осінь молодий Войтила міг розпочати заняття на факультеті полоністики Ягеллонського університету. Оселилися в будівельному комплексі, що зветься Легіоновим (Osiedlе Legionowе), у будинку, який належав братові Емілії Войтили, Роберту Качоровському.
То був невеликий двоповерховий будиночок по вулиці Тинецькій, 10. Види з вікон були гарні, але Кароль Войтила-старший із Каролем-молодшим жили на нижньому поверсі, у двокімнатному помешканні, досить-таки темному й вологому. Знайомі Кароля пізніше прозвали це житло «катакомби Войтил».
Кароль-молодший одягався скромно, ба навіть бідно, і не знав, як поводитися в товаристві. Колеги з курсу запам’ятали його як зосередженого, начитаного і завжди готового до занять. До питань віри він ставився з усією серйозністю, дуже дбав про релігійне виховання.
В лютому 1939 року Кароль Войтила отримав членський квиток учасника Марійної дружини студентів Ягеллонського університету (Sodalicji Mariańskiej). У ній він належав до двох секцій: благодійної та євхаристійної. У травні — останньому навчальному місяці перед вибухом війни — поїхав зі студентським паломництвом на Ясну Гору.
Молодий Кароль Войтила з тіткою Стефанією
Перша воєнна Меса
— Ранкові нальоти на Краків викликали переполох серед працівників кафедри так, що мені не було кому прислужувати до Святої Меси. Нагодився мені Кароль, який прийшов із Дембників на Вавель до сповіді і Святого Причастя — бо ж саме була перша п’ятниця місяця, якої цей молодий студент полоністики старанно дотримувався з релігійних поглядів. Врізалась мені в пам’ять та перша воєнна Меса перед вівтарем Христа Розіп’ятого — посеред завивання сирен і гуркоту вибухів, — згадував потім о. Фіглевич.
Сам Кароль Войтила також носив у серці спомин того дня протягом решти життя:
— Особливо запам’ятався мені день 1 вересня 1939 року. То була Перша п’ятниця місяця. Я прийшов на Вавель, щоб висповідатися. Катедра була порожня. То був, певно, останній раз, коли я міг вільно до неї увійти. Потім її замкнули, а Королівський замок на Вавелі став осідком генерал-губернатора Ганса Франка.
Отець Фіглевич був єдиним священником, який двічі на тиждень міг відслужити в замкненій катедрі Святу Месу під наглядом німецьких поліціянтів. У ті важкі часи стало ще зрозуміліше, чим для о. Фіглевича була катедра, королівські поховання, вівтар св. Станіслава, єпископа і мученика. До кінця життя він залишився вірним стражем цього особливого санктуарію Церкви і народу, а мене навчив великої любові до Вавельської катедри, яка мала колись стати моєю єпископською кафедрою, — згадував Йоан Павло ІІ.
Кароль Войтила, 1938 р. Портрет авторства Павла Бєльця. Фото з архіву Архідієцезіяльного музею кардинала Кароля Войтили в Кракові
Життя воєнне
Того першого дня війни, після сповіді й Меси, Кароль повернувся додому. Виявилося, що з міста краще було виїхати. Разом із досить слабким уже батьком він вирушив у воєнні поневіряння. Пішки вони дісталися аж над Сан. Не знали, що на третій день війни змовкнув марійний hejnał — мелодія, що лунала з північної вежі храму Пресвятої Богородиці, а з Вавелю вивезено гобелени і коронаційний меч, Щербець.
Однак незабаром вони повернулися до Кракова й почали шукати роботу. Про краківське життя тих днів Войтила писав у листі до Мечислава Котлярчика, датованому серединою вересня 1939 року, що воно «збігає у стоянні в чергах за хлібом, рідкісних походах за цукром і чорній тузі за вугіллям».
Переклад CREDO за: Агнєшка Бугала, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
