Питання про гріх недбальства виглядає особливо важливим в іспиті сумління перед сповіддю. Такі гріхи, мабуть, найважче помітити в нашому житті, і навіть найсерйозніші занедбання ми зазвичай усвідомлюємо занадто пізно, — пише отець Яцек Салій OP.
Очевидним увінчанням деяких сповідей є радісне свято. Саме про таке вигнання гріхів читаємо у притчі про блудного сина. Коли марнотратний син прийшов просити пробачення у батька, той кинувся йому в обійми і звелів готувати учту.
Таку радість відчувають каяники, які — по роках сварки з Богом чи якогось іншого духовного блукання — хочуть через Таїнство покаяння підтвердити своє остаточне повернення до Христа і Церкви. Є також особливий вид радості блудного сина, чий прихід до сповідальниці є подякою за його чудесне спасіння: «Був мертвий, і ожив». Ще хтось відчуває додаткову радість, що, прийшовши до сповіді, виконав останнє, особливо палке бажання померлих батька чи матері.
Читайте також:
Гріх ліні — це не про «нічого ж не сталося», а про «не було добра, яке могло бути»
Здається, однак, що не кожна сповідь супроводжується радістю примирення з Богом. Незнання такої радості є, мабуть, головною причиною того, що часом навіть ті католики, які намагаються дотримуватись і Божих заповідей, і щоденної Святої Меси, — неохоче йдуть до сповіді. Дехто навіть забуває, що в Церкві ми маємо Таїнство покаяння. «Я живу чесно, а з дрібниць немає сенсу сповідатися». Відповідь на цей аргумент зазвичай така, що час від часу потрібно витирати пил не лише з меблів, але й з нашого духовного дому. Бо ці гадані дрібниці — як духовна пилюка.
Не забуваймо притчу про фарисея і митаря. Фарисей вважає себе непересічно чесною людиною — і строго кажучи, має рацію: «Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що набуваю». Йому здавалося, що він на цілий клас кращий від митаря, який бив себе в груди в закуточку храму. Мабуть, усе це було правдою: фарисей не був митником, здирником, перелюбником. І все ж — завершує Ісус свою притчу — збирач податків пішов додому виправданий, а не фарисей.
Фарисей чомусь пропустив те вчення Святого Письма, що людина часом обтяжена гріхами, про які навіть не підозрює. «А свої хиби хто ж розпізнає? Від провин таємних очисть мене!» — молився Псалмоспівець (19,13). А в іншому псалмі: «Гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого» (90,8). Пізніше, в Новому Завіті, ця думка була виражена ще чіткіше: «Нема створіння, скритого від Нього; все оголене і явне перед очима Того, Кому ми маємо звіт дати» (Євр 4,13).
Дивіться також:
Роздуми о. Лео «Гріх недбальства»
Безсумнівно, ніхто не зможе до кінця розпізнати все те, що Богові в нас не подобається. Проте деякі гріхи, яких досі не розпізнав, я можу зараз усвідомити. Питання про гріхи занедбання видається особливо важливим в іспиті сумління перед сповіддю. Такі гріхи, мабуть, найважче помітити в нашому житті, і зазвичай ми занадто пізно усвідомлюємо навіть найсерйозніші упущення. Мати чи батько можуть бути впевнені, що вони чесно і майже бездоганно виконують свої батьківські обов’язки; й лише наркозалежність чи спроба суїциду сина чи доньки змусять їх зрозуміти, що вони намагалися дати своїм дітям усе, тільки не самих себе. А жертвами наших різноманітних занедбань стають не лише наші діти…
Так, тільки один Бог знає мене повністю, — і, на щастя, моє благо для Нього важливіше, ніж навіть для мене самого. Батькові блудного сина не завадило те, що до нього повернувся зовсім не «синочок, пропахлий дитинством», а брудний смердюх у лахмітті. Батько був щасливий, що повернувся син. Великий дар Таїнства покаяння полягає саме в тому, що я визнаю свої гріхи, як можу, — але передусім я ввіряю себе Христові та Його милосердю: «Боже, охопи мене своїм милосердям — не того, ким я себе вважаю, а мене справжнього, ким я насправді є перед Тобою!»