Отець Віктор Беднарчик із Льондка-Здрою мало не загинув під час повені, що прокотилася містом. Коли він замикав храм, велика хвиля змила його і потягла за собою. Він боровся за життя майже годину.
Льондек-Здруй — одне з тих місць, які найсильніше постраждали в Польщі під час повені. Через прорив дамби у Строні-Шльонському величезна хвиля накрила Льондек, розташований за кілька кілометрів звідти. Вода в річці значущо піднялася вже до того; але прорив дамби став бідою.
Отці з парафії Пресвятої Богородиці в Льондку-Здрої були занепокоєні станом храму ще коли вода тільки піднімалася. Вони вирішили якомога швидше вбезпечити святе місце. Піти зголосився вікарій, о.Віктор Беднарчик.
— Вода вже дійшла до храму і повільно піднімалася. На подвір’ї було по кісточки. Я пішов уберегти від небезпеки Пресвяті Дари, перевірити, що там у храмі, й замкнути його. Вирішив вийти з плебанії через вікно їдальні по драбині, а перший поверх там високий. Від головного входу я би вже йшов по залитому місцю. Коли я дійшов ці кільканадцять метрів до храму — побачив, що там води вже не було; я ще перевірив сакристію і дах. Усе було в порядку. Я зробив фото для настоятеля. А за хвилину виявилося, що я там задовго затримався, — розповідає священник.
Коли він виходив із храму, вода добралась до каплиці адорації, вже текла по підлозі. Отець побіг, щоби сховатись на плебанії, — і зрозумів, що вже нічого не може зробити. Вибіг із фронтальних дверей храму, і вода вже була по коліна. Все тривало лічені секунди. «Я ледве зачинив двері — і раптом прийшла велетенська хвиля, як на морі. Мене змило». Священника понесла течія; він зачепився за кущі й там побачив драбину, якою спускався, — заплутану в гілках. Скориставшись нею, отець піднявся до вікна, йому відчинили зсередини і він уже думав, що ситуація стабілізувалася. Однак вода увірвалася на плебанію, перевернула працівницю, вдерлась до їдальні. Працівниця зуміла дістатися сходів на другий поверх. Отець теж хотів так зробити, але раптом води прибуло на повний людський зріст і вище. Приміщення плебанії стрімко наповнювалося водою, священник повернувся до парапету вікна — і зрозумів, що опинився в пастці. «Я побачив свій автомобіль, як він пропливав повз храм», — розповідає о.Віктор. Течія була бистра і глибока, вода — каламутна й холодна, а на крики про порятунок не було відповіді через шум повені, що заливала місто.
Священник залишився сам.
«Я молився, — каже він. — Звертався до Богородиці і мого покровителя — св.Антонія. Побачив, як обік пропливає дерев’яний хрест, що висів на стіні їдальні. Схопив його і притискав до себе весь час. Він був зі мною у найтяжчу мить».
Настоятель, о.Александр Троян, побачив свого вікарія, визираючи з вікна. Намагаючись його рятувати, спустив йому шнур подовжувача, а о.Віктор упіймав садовий шланг, що пропливав повз нього; але дістатися нагору він не зміг. Тому обв’язав шлангом свою драбину, щоби принаймні не відпливти кудись. «Я почувався дедалі гірше, втрачав чутливість у ногах, вони стали дерев’яніти, наставало переохолодження», — розповідає о.Беднарчик.
І раптом хазяйка на плебанії крикнула, що вода почала спадати. Священник подумав, що вона просто підтримує його на дусі, бо він весь задубів від холоду. Але за мить побачив, що це правда. Вода підступила – він був урятований. Ускочив до їдальні, де води було по пояс, і хазяйка плебанії разом із чоловіком витягли його на сходи до другого поверху. «Я мав у руках хрест, який плавав і тонув разом зі мною. Я забрав його до своєї кімнати», — каже о.Віктор.
Добрий кільканадцять годин після цього він не міг нормально рухатися через гіпотермію і стрес, ноги були як ватяні.
Повінь, ідучи від Строня Шльонського, залила Льондек-Здруй повністю. Все, що на рівні першого поверху, залите і зіпсоване. А підлогу в храмі розмило знизу, вона тріснула.
— Ми не приховуємо, що трохи розбиті, — але не здаємося. Храм уберігся від значущих пошкоджень, а плебанія ні. Важливо, що ми живі. Богу подяка, — підсумовує священник, який ледь не загинув у повені.
Переклад CREDO за: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
