Нещодавнє висловлювання Папи Франциска під час паломництва в Азію та Океанію знову порушило питання, чи всі релігії провадять до Бога.
В цьому питанні є чимало непорозумінь, отож треба сказати ясно: наявність «зерен Слова» в інших релігіях не означає, що всі релігії рівні і байдуже, яку ти сповідуєш.
Християни від перших століть усвідомлювали, що Боже Об’явлення, яке вони отримали у Христі, — невідривне від Божого діяння в усіх культурах. Якби було інакше, проголошення Доброї Новини було би неможливим: бо не існувало би «поля», на якому можна би було сіяти Боже Слово, ґрунт був би абсолютно непридатним і чужим. На це звертали увагу вже Отці Церкви, і наново ця істина була виражена в соборній декларації «Nostra aetate». Писав про неї також св. Йоан Павло ІІ:
«Вже в першій енцикліці мого понтифікату я нагадав стародавнє вчення, сформульоване Отцями Церкви, згідно з яким потрібно визнати ‘зерна Слова’, які є і діють у різних релігіях (…). ‘Зерна правди’, які існують і діють у різних релігійних традиціях, є відблиском єдиного Божого Слова, ‘яке освітлює кожну людину’ (…). Треба пам’ятати, що всі шукання правди і добра, а в остаточному підсумку — Бога, до яких береться людський дух, — викликані Святим Духом. Саме з цієї первісної відкритості людини на Бога зроджуються різні релігії» (Йоан Павло ІІ, катехиза під час загальної аудієнції 9 вересня 1998 року).
Слова Папи Франциска з останнього паломництва потрібно розуміти саме в цьому контексті. Надавати їм інакшого змісту, нібито Папа стверджував, що всі релігії однакові, й тим самим проголошував релігійну індиферентність, суперечило би всьому попередньому вченню Церкви.
Йоан Павло ІІ також пояснював, як співвідносяться визнання позитивного в інших релігіях та проголошення Доброї Новини всім народам світу:
«Не забуваймо, однак, при цьому, що Ісус Христос є єдиним Посередником і Спасителем людського роду. Також це не повинно ослаблювати місійної діяльності, до якої ми зобов’язані в дусі послуху заповіді Воскреслого Господа: ‘Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа’ (Мт 28,19). Позиція поваги й діалогу становить радше слушне визнання ‘зерен Слова’ та «зітхань Духа’. В цьому розумінні, жодним чином не противлячись проголошенню Євангелія, вона готує їх в очікуванні на момент, визначений Божим милосердям».
Цікавим тут буде погляд о.Майрона Перейри, єзуїта, який уже 50 років живе і працює в Бомбеї. Там християнство оточене «морем» індуїзму, тому його перспектива відмінна від нашої, на землях, де охрещені люди становлять переважну більшість суспільства.
У тексті, розміщеному на азійському католицькому порталі одразу після паломництва Франциска, о.Перейра пише про природну релігійність:
«Релігії, імовірно, це одна з найстарших форм організації людських суспільств, і всі вони мають тенденцію заохочувати до ритуалізму, нагромадження ритуалів і святих вистав із метою ‘власкавлення’ божества. Подібними до цього є забобони, які роблять надмірний — а отже, спотворений — акцент на певних місцях, особах та діях як таких, що означають щось доброчинне або зловороже.
Уже в цьому моменті видно, що не все те, що ‘релігійне’, насправді провадить до Бога. Релігійність, яку не осяяло Боже об’явлення, дуже легко перетворюється в магічний підхід до дійсності або в ритуалізм».
Як зауважує о. Перейра, це не провадить ні до якого духовного визволення, але навпаки — до ще більшого поневолення, до утримування людей у страху перед тим, що божество, яке так розуміють, могло би їх карати, якщо не буде «власкавлене». Однак християнське розуміння Бога — принципово відмінне: то сам Бог приходить до нас із ласкою, а ми Йому відповідаємо вірою, приймаючи Його Слово.
«Релігії пригноблення і болю» о.Перейра протиставляє «релігію визволення». Ці дві релігії мають протилежні наслідки. Перша замикає нас у страху та не провадить до відкриття серця на інших людей (що очевидне у випадку індуїзму, де кастова система століттями ізолювала суспільні групи одна від одної). А друга приносить віруючому визволення, відкриває його на діяння Духа, і водночас — на інших людей.
Релігія, що визволяє, відзначається «плодами Духа»: щедрістю, відкритістю, стриманістю, турботою про інших, прощенням, миром серця і радістю. Вона просуває гармонію і доброзичливість, не тільки в суспільстві, але в усьому світі. Там, де триває таке «життя в Дусі», віруючий має підстави для здорової етичної поведінки.
Образ різних релігій, що співіснують у мирі, є певним ідеалом, який можна знайти також у документах Собору. Однак представлення такого ідеалу не може означати ігнорування реальності й фактичних проблем. А вони, як вказує о.Перейра, — цілком конкретні. Два найсуттєвіші — це фундаменталізм і так званий «комуналізм».
Фундаменталізм може з’явитися в будь-якій релігії, також і в християнстві; однак на сьогодні він стосується переважно індуїзму та ісламу. Фундаменталізм — це акцентування «буквального» розуміння своїх святих писань. Він живиться фіктивним переконанням, що кожна інтерпретація — погана, і треба дослівно триматися «святої» букви. Коли священні писання наказують знищувати іновірців — то саме так і треба чинити, не зважаючи на культурний, мовний та історичний контекст, у якому ці писання поставали. З фундаменталізмом дискутувати неможливо. До чого він провадить — видно на прикладі так званої Ісламської держави чи режиму талібів. «Стражі віри» невтомні у переслідуванні всіх, невпинно дошуковуючись відступу від принципів і караючи всіх, хто такого допустився. Як у такій ситуації можна говорити про якийсь «міжрелігійний діалог»?
Однак є ще й щось гірше за чистий фундаменталізм. Ідеться про так званий комуналізм. Цей термін у нас фактично невідомий, але в Індії він є дуже болісним випробуванням для християн. Ідеться про «запрягання» релігій у політичні справи: саме так чинить партія прем’єр-міністра Індії, Нарендри Моді. Індуїзм розглядається як інтеграційний чинник для держави, і для інших релігій там місці нема. У Європі історія релігійних війн у період Реформації до якоїсь міри навчила людей континенту, як небезпечним може бути те, коли правителі привласнюють релігію заради своїх політичних цілей. Багато країн по всьому світу ще не виконали своє «домашнє завдання» з цієї теми. У таких місцях міжрелігійний діалог також є фікцією.
Індійський єзуїт не пише цього прямо, але з його висловлювань можна легко дійти висновку, якою є відмінність між ісламом чи індуїзмом та християнством, коли йдеться про суспільний ефект. Християнство в суспільстві є животворчим ферментом, завдяки якому суспільства розвиваються до щораз вищої свободи духа та щораз глибшої поваги до гідності людини. Не є випадковістю, що саме на християнському ґрунті виросла західна цивілізація, було скасовано рабство, розвинулася служба охорони здоров’я, звернено увагу на загальні права людини. Це результат діяння Святого Духа в історії християнських народів. Якщо в інших релігійних традиціях з’являється відкритість на таке діяння Духа — його потрібно визнати і схвалити. Однак не можна ігнорувати того факту, що як індуїзм, так іслам на сьогодні набрали радше зворотного напрямку, до щораз глибшого фундаменталізму та комуналізму. Така релігійність не є нічим добрим, а її наслідки — згубні як для окремих людей, так і для цілого суспільства.
Переклад CREDO за: Мацєй Ґурніцкі, Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
