У сучасному цифровому світі розмова віч-на-віч здається майже втраченим мистецтвом. Але персональне спілкування має особливу цінність, бо у ці моменти ми зустрічаємося одне з одним як цілісні, комплексні істоти.
Це не просто питання соціального етикету чи людських стосунків; це стосується католицького вміння бачити Бога у кожній людині, яку ми зустрічаємо.
Литовсько-французький філософ Еммануель Левінас, відомий своїми роздумами про етику та стосунки, пропонує цікаву перспективу. З його погляду, «обличчя іншого» — це щось більше, ніж просто людське обличчя; це відкриття, заклик до відповідальності. Обличчя іншої особи, особливо в її уразливості та унікальності, виявляє його чи її невід’ємну гідність.
Це глибоко перегукується з католицьким вченням, нагадуючи про наш обов’язок розпізнавати Христа у кожному, кого ми зустрічаємо — як Він навчав нас робити.
Згідно з католицьким вченням, кожна людина має у собі imago Dei — образ Бога. Наша віра спонукає нас дивитися за межі поверхневих вражень і бачити Христа в інших, особливо у бідних, стражденних, маргіналізованих. Як часто наголошує Папа Франциск, кожна зустріч — це можливість глибше любити, щиріше слухати і краще розуміти гідність і священність життя інших.
Розмова віч-на-віч — час, виділений, щоб побачити, почути та пізнати іншу людину, — втілює цей заклик до поваги, любові та навіть відмови від засудження.
Під час розмови віч-на-віч ми входимо у сакральний простір. Погляд в очі іншого може навіть стати досвідом розкриття Божої таємниці. На відміну від текстових повідомлень або телефонних дзвінків (часто швидкоплинних і простих), розмова віч-на-віч має силу поглибити наше співчуття та зв’язок. Це не означає, що у такому спілкуванні немає місця плутанині, однак ми отримуємо розуміння, спостерігаючи за виразами та інтонаціями, які передають набагато більше, ніж самі лише слова. Ці розмови можуть бути цілющими, особливо в епоху, коли досвід самотності та ізоляції набув такого великого поширення.
Щоби ставитися до кожної розмови, як до зустрічі з Богом, потрібно змінити перспективу. Це духовність розмови: вона просить нас підготувати наші серця, уважно слухати, вдумливо відповідати і вбачати у кожній людині улюблене створіння Бога. Потужний спосіб втілювати цю практику — починати розмову, пам’ятаючи слова «Господи, зроби мене знаряддям Твого миру». З таким ставленням наші розмови виходять за межі обміну словами; вони стають жестами благодаті, любові та милосердя.
Розмова віч-на-віч закликає нас вийти за межі самих себе та своїх уподобань. Сидячи поруч або перед реальною людиною, ми руйнуємо ехокамери наших уподобань у соціальних мережах. Справжня розмова стає місцем, де ми можемо виконати заклик до любові, побачити Христа в кожному обличчі і дозволити словам мати тривалий вплив.
Таким чином наші розмови, як каже Папа Франциск, стають «мостом, який наближає нас одне до одного» — і, зрештою, до Бога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
