Понад 1000 виправлень і нові акценти: роздуми про жіночий дияконат, смирення в темі насильства та більша участь мирян.
Остаточна редакція Підсумкового документу Синоду про синодальність відрізняється від його проєкту багатьма важливими пунктами. Більше місця приділено смиренному погляду на зловживання в Церкві, на роль мирян в управлінні, а також на екуменізм.
Під час роботи над проєктом підсумкового документу Синоду про синодальність було подано понад 1000 виправлень. Як і минулого року, агентство I.MEDIA, що мало доступ до конфіденційного тексту, аналізувало відмінності між чернеткою та остаточною версією. Кінцевий документ знову вводить роздуми про жіночий дияконат, наголошує на покаянні за зловживання, більшій участі мирян в управлінні та екуменічних пропозиціях.
Робота Синоду завершилася 26 жовтня 2024 року. Цей процес, розпочатий у 2021 році, мав зробити Церкву більш інклюзивною та менш клерикальною. Остаточний варіант документа, ухвалений майже одноголосно, підписав Папа Римський, надавши йому цим статус частини Вчення Церкви. Усі пункти отримали дві третини голосів. Члени Синоду висловили задоволення досягнутими результатами.
Ось найважливіші зміни та видалення, які формують бачення Церкви, запропоноване синодом.
1.Покаяння за допущені зловживання
Параграф 55 про зловживання був суттєво переглянутий і має більш смиренний тон. Підкреслено «невимовні й часто тривалі страждання» жертв. Перелічено різні форми насильства: сексуальне, духовне, економічне, інституційне, а також зловживання владою та совістю. У документі сказано, що Церква «повинна визнати свої помилки, смиренно просити прощення, оточити постраждалих опікою та запровадити превентивні заходи».
Подібним чином змінено тон у пунктах щодо боротьби з педофілією. У проєкті зазначалося, що з цього питання «вже багато зроблено»; натомість у підсумковому документі — що «роботу розпочато». Також наголошено на необхідності постійного моніторингу та оцінки процесів безпеки.
2.Роль жінок
Параграф 60, який стосується жінок, також був суттєво змінений. Було прийнято менш драматичний тон і підкреслено їхню роль як лідерок спільнот. Зазначено необхідність збільшення присутності жінок на керівних посадах у дієцезіях та в Римській курії. Замість того, щоб засуджувати «обмежену» участь жінок, Синод рекомендує використовувати наявні інструменти, передбачені канонічним правом, у місцях, де цей потенціал використовується замало.
Важливим доповненням є згадка про жіночий дияконат, якого в чернетці не було. Підсумковий документ вважав таку можливість «все ще відкритою», що викликало суперечки — 97 депутатів проголосували проти цього положення.
Варто зазначити, що перша версія закликала до «більшого числа жінок» як суддів у канонічних процесах. Ця концепція змінилася на користь «більшої кількості мирян» (параграф 77).
У проєкті параграф 67 зрівнював служіння священників і дияконів у парафіях. Підсумковий документ розрізняє ці дві реальності. Диякони «висвячуються не для священства, а для служіння». Це уточнення є важливим — враховуючи, що можливий доступ жінок до дияконату іноді розглядається як «троянський кінь» для жіночого священства.
Найпромовистіші видалення
У підсумковому документі вилучено кілька важливих абзаців. Наприклад, зник параграф 49, який стосувався слухання — ключової теми для учасників Синоду.
З тексту також вилучено параграф 136, присвячений ролі Папи в посинодальний період. Проєкт Підсумкового документу передбачав, що Папа міг би «зробити остаточний документ Синоду своїм, а після його вивчення й можливих доповнень передати місцевим Церквам для запровадження». У цьому ж абзаці передбачалося, що Єпископ Рима матиме змогу вказати на питання, які вимагають подальшого розпізнавання в місцевому контексті. Також Папа міг би визначити, які питання мають стосуватися всієї Церкви, дбаючи при цьому про збереження єдності. Однак усі ці пропозиції були зрештою відхилені.
Іншою зміною є згадка в параграфі 91. У Підсумковому документі наголошується, що «пастирська влада повинна залишатися вільною і не може бути законодавчо обмежена результатами консультацій», які мають характер дорадчий і не зобов’язувальний.
Параграф 135 у своїй остаточній редакції займає більш обережну позицію щодо оцінки роботи Курії. Проєкт передбачав проведення регулярних оцінок Радою кардиналів або Радою єпископів, обраних Синодом. Остаточний варіант у цьому плані більш консервативний.
Також було вилучено параграф 133, який пропонував поширити юрисдикцію Східних Католицьких Церков на території, де їхні вірні проживають у великій кількості.
Інші ключові зміни
«Структури участі», спрямовані на залучення мирян до управління дієцезіями (єпархіями) і парафіями, були однією з головних тем Синоду. Підсумковий документ уточнює процес виборів або призначення членів цих структур, зазначаючи, що церковна влада має консультуватися з вірними та враховувати їхню думку (параграф 105).
Синод також наголошує, що Люд Божий повинен мати більший вплив на вибір єпископів (параграф 70). У цьому дусі параграф 102 рекомендує, щоби щорічні звіти дієцезій показували прогрес у сприянні доступу мирян до керівних посад і процесів вироблення рішень, зокрема через визначення пропорцій участі чоловіків та жінок.
Нові думки, внесені в документ
Остаточна версія містить такі нові елементи, як синодальна освіта в семінаріях (параграф 148), роль єпископів на пенсії (параграф 70), важливість народної побожності (параграф 115), необхідність захисту прав працівників Церкви (параграф 77) і піклування про монастирі (параграф 118).
Синод торкнувся питань прозорості й підзвітності, включаючи згадку про таємницю сповіді, яка «залишається важливою, і що жодна людська влада не має над нею юрисдикції» (параграф 96). Синодальне згромадження також просить, щоби процеси звітності й оцінки були включені до рапортів, які представляють під час візитів ad limina єпископів до Рима (параграф 101).
У документі можна побачити і нові екуменічні акценти. Додано параграф про роль братніх делегатів та розвиток екуменічного діалогу (параграф 40). Також пропонується скликати Вселенський Синод із нової євангелізації (параграф 138).
Параграф 139, який раніше закликав до «перегляду» загальної дати Великодня, тепер сильніше підкреслює потребу «відважних ініціатив» для того, щоб усі християни відзначали це свято в один день. Крім того, параграф 122 пропонує включення святих і мучеників інших віросповідань до Римського літургійного календаря і мартиролога.
На завершення Синод нагадує, що Церква має місію щодо людей, які не вірять у Бога або не ідентифікують себе з жодною релігією (параграф 155).
фінансово.
Щиро дякуємо!
