Кардинал Мюллер, колишній префект Дикастерію віровчення, нещодавно здійснив пастирський візит у США, де виголосив кілька промов. Він говорив, зокрема, про поточну церковну кризу і про небезпеку, приховану у прагненні за будь-яку ціну подобатися світові.
Під час візиту кардинал відвідав Філадельфію і Саут-Бенд (Індіана), де виступив з науковою доповіддю з богослов’я в Коледжі Святого Хреста. Виступаючи у Філадельфійському міжнародному інституті культури, він рішуче нагадав своїй аудиторії, що лідери Католицької Церкви повинні залишатися вірними вченню, викладеному самим Ісусом Христом, не намагаючись пристосовувати його до духу часу.
«Церква, яка більше не вірить в Ісуса Христа, більше не є Церквою Ісуса Христа», — підкреслив він. Кардинал також розкритикував «релятивізм у доктрині» і заявив, що єпископи Католицької Церкви, які «зраджують свою божественну місію, щоб уникнути звинувачень у прозелітизмі чи у ригоризмі — ціною захисту християнської моралі — забули сенс і причину свого існування».
На думку кардинала Мюллера, сьогодні Церква стоїть перед викликом відродження модернізму, що можна порівняти з епохою Папи св. Пія X: «Єпископи та богослови, які забули, що тільки у Христі нам дана повнота благодаті та істини, або — як модерністи початку ХХ століття — думають, що можуть розвивати вчення Христа відповідно до власних уподобань, повинні пам’ятати слова св. апостола Павла: “Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою. […] Євангеліє, яке я вам проповідував, не є за людською мірою; бо ж я його не прийняв, ані навчився від людини, лише — через об’явлення Ісуса Христа” (Гал 1, 10-12)».
Читайте також: Кардинал Мюллер: Я захоплююся українськими єпископами — вони відкрито стали на бік правди
Виступаючи проти сучасних спроб змінити вчення Церкви, кардинал наполягає: «Святий Дух не оновлює нібито мертву Традицію Церкви через самопроголошених пророків, як вважали і монтаністи у ІІІ столітті [монтанізм — єретичний рух, адепти якого проповідували живе духовне спілкування з Богом, вільне від ієрархії та обрядів, що проявляється у нібито особливих дарах Святого Духа, і зневажали інтелектуальну складову релігії].
Sensus fidelium — це не голос народу, який вимагає, щоби його почули пастирі, і не подих Святого Духа, який Папа тлумачить на свій власний розсуд. Другий Ватиканський Собор пояснює: “[Люд Божий] виявляє цю властивість через надприродне чуття віри, що є вірою усього народу, коли — від єпископів і аж до останнього вірного мирянина — він соборно виявляє згоду з правдами, які стосуються віри та моралі. Завдяки такому почуттю віри люд Божий непохитно дотримується віри, даної раз і назавжди”.
Навіть єпископи на чолі з Папою не отримують нового об’явлення, але “проповідують ввіреним їм людям віру, яку вони повинні сповідувати і втілювати в життя, і у світлі Святого Духа ілюструють цю віру. Вони виносять зі скарбниці Об’явлення нове і старе” (Lumen Gentium, 25).
Також Святий Дух не встановлює свого власного Третього Царства після Царства Отця в Старому Завіті та Сина в Новому Завіті, як думав Йоаким Флорський у ХІІ столітті. Ця доктрина про діалектичність Бога у трьох стадіях визначила філософію історії Гегеля. Як відомо, Карл Маркс переінакшив цей абсолютний ідеалізм в абсолютний матеріалізм, коли людина знаходить свою мету не в Богові, а у земному “раю”, де підносить себе як власного творця і відкупителя.
Сьогодні цей історичний матеріалізм називають Новим світовим порядком Давоського Всесвітнього економічного форуму, де Клаус Шваб — “бог”, а Ювал Харарі — “пророк” світу без живого Бога, натхненного так званим трансгуманізмом, який є не чим іншим, як чистим нігілізмом».
Однак Церква повинна залишатися вірною своєму засновнику і Його вченню, наголошує кардинал Мюллер. «Церква не є суто людською організацією, яка мала би доводити світові свою корисність чи системну значимість, — каже він. — Її сутність і місія засновані на сакраментальності, яка походить від боголюдської єдності Христа. Ecclesia catholica est Christus praesens visibilis: Католицька Церква є видимою присутністю Христа».
Прелат також звернув увагу на те, що поради Церкві модернізувати своє правдиве вчення Євангелія за допомогою релятивістської філософії чи ідеологічно зіпсованої антропології дають лише примарні результати: «Ми бачимо це в усіх місцевих церквах, де панує прогресивне богослов’я: семінарії порожні, чернече життя вмирає, недільна участь у недільних богослужіннях дуже мала. Наприклад, у Німеччині Католицька Церква втратила за останні 50 років 13 мільйонів католиків, від 33 мільйонів членів у 1968 році до 20 мільйонів у 2023 році. І при цьому [відповідальні за] німецький “синодальний шлях” подають себе як модель для Вселенської Церкви та її лідерів на шляху в майбутнє».
«Церковна криза створена людиною, — наголошує Мюллер, — і вона виникла тому, що ми затишно пристосувалися до духу життя без Бога. Ось чому в наших серцях так багато невідкуплених речей, що жадають задоволень у якості заміни.
Протиотрута від кризи нашого часу — це віра. А тому, хто вірить, не потрібна ідеологія. Той, хто сподівається, не тягнеться до наркотиків.
Ми не зможемо уникнути смертельної отрути змії, якщо подружимося з нею, — тільки якщо ми розсудливо триматимемося на відстані і матимемо під рукою протиотруту. Отрутою, яка паралізує Церкву, є думка, що ми повинні пристосуватися до Zeitgeist, поверхневого духу епохи, який вимагає релятивізувати Божі заповіді та перетлумачити доктрину віри.
Чи “модернізація” означає, що Церква повинна відкинути історичне об’явлення Бога в Ісусі Христі? Чи може Церква бути вірною своєму Засновнику, якщо перетвориться на людську чи громадянську релігію? Сучасні нібито миролюбні агностики великодушно дозволяють простим людям зберігати свою релігію, але прагнуть використати смисловий потенціал Церкви у своїх цілях. Вони не вважають об’явлену віру істинною, але хочуть використати її як будівельний матеріал для нової релігії старих [вільних] каменярів, які мріють про всесвітнє братерство без Бога і Отця нашого Господа Ісуса Христа.
Єдина ціна, яку Церква повинна буде заплатити за допуск до цієї метарелігії, це відмова від своїх претензій на істину. Здавалося би, нічого страшного, оскільки релятивізм, що панує у світі, все одно відкидає ідею, нібито ми можемо знати правду, представляючи себе як гаранта миру між усіма релігіями та світоглядами. Та насправді католицизм без догматів, без Таїнств і без непомильного Магістеріуму — це fata morgana, міраж, якого прагне навіть багато хто з церковних лідерів».
Але Ісуса неможливо перевершити зміною часів, каже кардинал Мюллер, тому що «Божа вічність охоплює всі епохи історії та біографію кожної людини. У конкретній людській істоті, Ісусі із Назарету, універсальна правда Бога конкретно присутня тут і зараз — в історичному часі та просторі. Ісус Христос особисто — це “дорога, правда і життя”. Бог хоче, щоб кожен спасся і прийшов до пізнання правди. Бо є один Бог і один посередник між Богом і родом людським: Ісус Христос».
Свій виступ у Філадельфії кардинал Мюллер підсумував наступними словами: «Церква знає, що ми втрачені без Євангелія Христа. Марія зачала в утробі Самого Бога, який від Неї народився: Ісуса Христа, єдиного Спасителя всього світу. Він один може врятувати світ; і, відверто кажучи, я сам не хотів би, щоби мене рятував хтось, крім Нього, істинного Бога й істинної Людини».
Виступаючи у Саут-Бенд, кардинал Мюллер вказав на Тому Аквінського як на рішення, здатне подолати нібито «непримиренну опозицію між природою і благодаттю, між раціональним знанням і вірою та між одкровенням і розумом».
«Очевидне протистояння між християнством і сучасністю, у філософії та в емпіричних науках, має одним зі своїх витоків відкидання синтезу віри та розуму святого Томи, — заявив прелат. — Його колосальна праця — це спростування і подолання стародавнього і сучасного гностицизму та ідеалізму, що своїм метафізичним дуалізмом розриває буття на нерозв’язну діалектичну суперечність і позбавляє людей будь-якої надії на спілкування з Богом у правді та любові і доводить усіх нас до екзистенційного або космологічного нігілізму.
Ключем до католицького розуміння християнства є аналогія природи та благодаті, розуму та віри, волі та любові. Віра ґрунтується на авторитеті Бога, який відкриває себе у живому свідченні апостолів і Церкви. Однак священна доктрина також використовує людський розум — не для того, щоби довести віру, оскільки це знищило би її гідність, а скоріше для того, щоб прояснити певні речі, про які говорить доктрина. Оскільки благодать вдосконалює природу, а не руйнує її, природний розум повинен служити вірі, так само як природна схильність волі служить милосердю. Ось чому апостол Павло говорить: “беремо в полон усякий розум на послух Христові” (2Кор 10, 5)».
Переклад CREDO за: LifeSite News
фінансово.
Щиро дякуємо!
