Інтерв’ю

Кардинал Мюллер:
Я захоплююся українськими єпископами — вони відкрито стали на бік правди

Czytać po polsku

07 Березня 2024, 16:17 2097 Текст: Віта Якубовська, фото: о. Олександр Кусий

У Львові з візитом перебуває колишній префект Конгрегації віровчення, кардинал Герхард Мюллер. Він  прийняв запрошення Львівського митрополита, архієпископа Мечислава Мокшицького стати гостем на 60-му Пленарному засіданні Конференції єпископату РКЦ в Україні, а також взяти участь у ювілейній конференції з нагоди 100річчя заснування Польського теологічного товариства у Львові та 10-річчя заснування Римо-католицького теологічного товариства в Україні. 

В інтерв’ю CREDO кардинал розповів про те,  якою він бачить ситуацію Церкви сьогодні та як оцінює позицію римо-католицьких єпископів у справі декларації “Fiducia supplicans». Також порушено теми богословської спадщини папи Бенедикта XVI, поруч із яким кардинал Мюллер працював довгі роки. 

 

— Сьогодні Церква переживає кризу. Як Ви оцінюєте сучасний стан Католицької Церкви та її спроможність протистояти деструктивним змінам у суспільстві й культурі?

— Церква не може перебувати у кризі, тому що вона збудована на Христі і триватиме до кінця часу, навіть якщо матиме форму малої групи. Криза може торкнутися лише нас, віруючих людей, якщо наша віра переповнена сумнівами. Якщо ми більше дослухаємося до Харарі [Юваль Ной Харарі, ізраїльський історик і футуролог. Прим. ред. ], а не до св. Павла, то будемо у кризі. Та якщо будемо читати св. Августина і св. Тому замість Ніцше чи Маркса, то криза нам не загрожує. Джон Генрі Ньюмен був у тисячу разів кращим в інтерпретації реальності, ніж Маркс; але всі ми знаємо наслідки захоплення саме Марксом. Світ не вийде з кризи, якщо не повернеться до Божого Слова, яке було нам об’явлене, і не буде його виконувати. Всі ідеології ХХ ст. — фашизм, нацизм чи соціалізм — мають закодовані у самій своїй назві слова ГУЛАГ та Аушвіц, як знаки і символи того, до чого вони призвели, ці ідеології. Євангеліє має інше бачення та інше ім’я: це надія на спасіння. Ми, як світ, не засвоїли уроку, який нас вчив  не покладатися на людей.  Святе Письмо нам каже: «Проклятий той, хто уповає на людину. Щасливий чоловік, який на Господа вповає і чия надія в Господі». Євангеліє Ісуса Христа допомагає людині у житті і в смерті. Тож на такі глобальні людські антропологічні питання — хто я, звідки, яка мета мого життя і куди я прямую — можна правильно відповісти лише в контексті Євангелія Ісуса Христа. Що вносить у життя людини її спроможність висадитися на Марс, якщо вона втратить свою душу? 

 

Проте явні ознаки внутрішніх конфліктів у Церкві є. Візьмімо хоча би реакції мирян та духовенства у різних  країнах на німецький Синодальний шлях та декларацію «Fiducia supplicans». На Вашу думку, це  вже можна вважати ознаками внутрішнього конфлікту в Католицькій Церкві? І як можна вирішити цю ситуацію, щоб ніхто не почувався виключеним, а водночас не суперечити Євангелію?

— Як Йоан Хреститель свого часу був голосом волаючого в пустелі, так  сьогодні ми теж маємо лише один голос, який має до нас доходити: це голос Євангелія, що до нас промовляє. Немає іншого голосу. Завжди треба пам’ятати, що ця відмінність у поглядах походить ще з часів французького Просвітництва. Але Церква нам каже, що лише тоді, коли Ісус буде нашим дороговказом, ніяких поділів не буде. Маємо до Нього прямувати, тому що у Ньому наша Єдність. 

 

— Ваша присутність сьогодні тут свідчить, що позиція Конференції римо-католицьких єпископів України у справі  «Fiducia supplicans» Вам відома. Як Ви вважаєте, чи голос такої порівняно нечисленної Конференції може бути почутий і взятий до уваги у Ватикані? 

— Правда не залежить від кількості тих, що її проголошують. І хоча це може видаватися поодиноким голосом, але це голос правди. Українські єпископи також покликані Христом, як і всі інші; і дуже добре, що вони висловили свою позицію з приводу декларації «Fiducia supplicans», бо вона суперечить ученню Церкви і об’явленій правді. Українські єпископи і протиставилися цьому документу тому, що він неправильний. Взагалі, складається враження, що у цих останніх документах Папи Франциска відбувається якесь протистояння між пасторальним і догматичним виміром, так наче хочуть ці два виміри довести до зіткнення. Тоді  як вони повинні співпрацювати, а не протиставлятися одне одному. Таке зіштовхування лобами ні до чого доброго не веде. У Середньовіччі вже була така тенденція «двох правд»: те, що було слушним у філософії, не було слушним у теології, і навпаки. Церква змінила цей підхід: є лише одна правда і вона залишається такою в будь-якому контексті – чи то пасторальному, чи догматичному. Пасторальний вимір завжди повинен мати догматичний контекст, укорінений в добрій, глибокій вірі. Це як у медицині: якщо методи лікування не випливають із поставленого діагнозу, то у пацієнта різко знижуються шанси на одужання. Бо неможливо лікувати одну хворобу ліками, призначеними для іншої. І тут аналогічно: пасторальний вимір має випливати з догматичного, а не суперечити собі. Ісус не хвалить нас за наші гріхи та слабкості. Він каже нам: пізнаєте правду, і правда визволить вас.  

 

 

— Із яким посланням Ви прибули до українських єпископів?

— Я захоплююсь українськими єпископами за те, що вони наважилися відкрито стати на бік правди. Святий Павло теж критикував св. Петра. Не тому, що не визнавав його примату, як це часом інтерпретують протестанти, а тому що вважав його пасторальний підхід неналежним. Це конструктивна критика, і вона слушна: адже Павло критикував не самого Петра, а його підхід до справи. Сьогодні проблема у тому, що як Папа, так і нинішній префект Конгрегації віровчення видають документи, які постійно вимагають інтерпретації. Якби було все ясно, тоді не треба би було нічого інтерпретувати. Отже, не все гаразд. Тож очевидно, що помиляються не ті, хто ставить неправильні запитання, а ті, хто ось так представили цей документ, і ті, які його інтерпретують. Документи вчення Церкви повинні бути дуже глибокими і мають поступово дозрівати до видання. Ці документи мають бути виважені та вивірені, щоб усе, до останньої крапки, було згідне зі вченням Церкви, було теологічно продумане. Протягом усієї історії розвитку Церкви ми можемо спостерігати, як за допомогою ретельно продуманих та чітко сформульованих документів Церква з кожним разом дедалі краще боролася з єресями. Чіткі формулювання не залишають місця для спекуляцій. 

 

— Україна спливає кров’ю і дуже хоче, щоби світ подивився на війну і на всі ці жахіття нашими очима. Українців глибоко ранять висловлювання іноземної дипломатії, а особливо ватиканської, щодо походження і способів урегулювання «конфлікту». У відповідь на це ми обурюємося і критикуємо ці висловлювання. Як це впливає на ставлення до України у світі та у Ватикані зокрема?  

— Я не дипломат і мені часом це закидають. Проте це має один позитивний момент: у мене чисте сумління. Тому що правду треба проголошувати «вчасно і невчасно», як каже св. Павло. Тому я особисто всюди і завжди говорю, і зараз знову хочу це підкреслити: Україна — незалежна суверенна держава, яка має право на свободу, і всі повинні це визнати. Я походжу з регіону Майнц у Німеччині. Свого часу він історично, протягом 450 років, належав Римській імперії. Але італійці не можуть прийти і сказати, що забирають ці землі назад, тому що колись вони належали їм!  Жодна країна не має права навіть намагатися повернути силою той  час, коли вона вважалася мілітарно чи територіально наймогутнішою, і за таким критерієм чинити спроби відновити імперію, заради спогадів про давню славу. Тут єдиним слушним критерієм є мораль. Із неї повинні випливати вчинки людини і цим вона повинна керуватися. Те, що Україна свого часу належала до совєтського союзу, не означає, що сьогодні вона має належати росії. І всім варто це усвідомити. Відень колись належав Римській імперії, але сьогодні це столиця незалежної Австрії. Нашим завданням і метою має бути життя у мирних добросусідських відносинах. Люди самі знають, як їм жити, і не потребують політиків для того, щоби ті давали політичні вказівки, як будувати стосунки з іншими країнами. Причина воєн — у політичних амбіціях захопити чужі території. 

Якщо росіяни вважають українців братнім народом, як вони кажуть, то чому ж поводяться не як брати, а як вороги? Росія вважає себе християнською державою, тому що відбулося хрещення. Але прийняти хрещення означає піти за Христом, визнати свою віру в Нього і ототожнювати себе з Ним. І постійно пам’ятати, що Ісус також наш суддя. Якби я був на місці Карлсона Такера, то сказав би Путіну, що хрещення зобов’язує діяти на зразок Христа, бо наприкінці Він судитиме кожного з нас за те, скільки добра ми не вчинили, і за все заподіяне зло. 

 

 

— Після двох років війни ми зрозуміли, що цю війну виграють не дипломати. Перемога можлива лише на полі бою. Французький президент Макрон закликав посилити українське військо не лише зброєю, але також і військовим контингентом. Ця заява налякала Держсекретаря Ватикану, про що він прямо заявив. Як Ви вважаєте, кардинал Паролін усе ще вірить, що з Путіним можна вести перемовини? 

— Вести перемовини та підписувати угоди можна з кимось, хто має бодай якісь ознаки моральності та конститутивного добра. З Гітлером це було неможливо. І з Путіним — теж ні. Якби Путін мав хоч найменші ознаки моральності, то припинив би цю війну негайно. Він би її навіть не починав. Тому що ця війна несе величезні страждання і втрати. Ми таких ознак у ньому не спостерігаємо. 

Дітрих Бонгьоффер, протестантський теолог, що загинув у квітні 1945 року, казав так: якщо тобі назустріч їде автомобіль, який має тебе збити на смерть, то переговорами його не спинити, потрібні інші засоби. Зрештою, допомога людині, яку хочуть пограбувати і вбити, не може обмежитися словами співчуття з приводу її становища. Нам треба зупинити нападника, допомогти жертві уникнути смерті. Політики мають чинити подібно і керуватися мораллю, і діяти в контексті моралі. 

Американці включилися у ІІ Світову війну не тому, що їм безпосередньо щось загрожувало, але тому що президент Рузвельт вважав обов’язком протидіяти злу, яке ширилося Європою. А завданням Церкви не є спрямовувати політиків у їхній політичній діяльності, але показувати їм контекст моральних учинків. Наше завдання — вказати на вибір кращих моральних рішень. Ісус теж не надто позитивно відгукувався про Ірода. 

 

— Як би Ви оцінили роль теологічної спадщини Бенедикта XVI та її вплив на формування католицької богословської думки сучасності?

— Йозеф Ратцінґер був одним із найважливіших, якщо не найважливішим, теологом ХХ століття. Він, бувши на той час лише теологом, мав значний вплив на перебіг праць та на кінцеві документи ІІ Ватиканського Собору. Свої наукові роботи – докторат і габілітацію – він написав про двох знаних святих: св. Августина і св. Бонавентуру. Його поняття Об’явлення, яке він запозичив від Бонавентури, було істотним для розумінні віри та сучасної Церкви і він це реалізував. Коли він був архієпископом Мюнхена та Фрайзінга, папа Йоан Павло ІІ призначив його префектом Конгрегації віровчення. Їхня співпраця показувала, що вони були ідеальним тандемом: двоє людей глибокої віри, вкорінені у традицію Церкви, а водночас спроможні давати відповіді на питання, які турбували людей сучасності.  А такі енцикліки св. Йоана Павла ІІ, як «Veritatis splendor» або «Fides et ratio», були написані під значним впливом кардинала Ратцінґера. А сам Ратцінґер, уже як папа Бенедикт ХVІ, продовжував ідеї та місію у вченні Церкви, започатковані св. Йоаном Павлом ІІ. 

Найважливішим твором папи Бенедикта була книжка «Ісус з Назарету». Він зробив вагомий внесок у знівелювання поділу між «Ісусом історії» та «Христом віри», тому що вважав і був переконаний, що такого розрізнення просто не існує. «Ісус історії» – це та сама особа, що й Христос віри. Це виникає навіть зі слів Петра, які він сказав до Ісуса: Ти – Христос, Син Бога Живого. І Церква стоїть на цьому визнанні Петра. Вона на ньому збудована. 

 

— Дякую за цю розмову і щирі відповіді. І на завершення хочу попросити Вас скерувати до українців якесь слово підтримки у цей нелегкий час.

— Процитую св. Петра: «не маю золота ані срібла», тобто жодних політичних можливостей щось змінити; але я можу і хочу поділитися і обдарувати стражденний український народ своєю духовною підтримкою, молитвою і солідарністю.  Я з вами! І прошу Бога про сили для вас у цей тяжкий час. Молюся за всіх чоловіків, жінок і дітей, щоби Божа благодать супроводжувала вас у ці складні часи. 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Immediate Unity z-lib books

Casino news

Casino News Bets News Slots Aviator