Бог не створив смерть

«Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать» (Мудр 2, 23-24).

Цей уривок із Книги Мудрості можна співставити з євангельською розповіддю про воскресіння доньки Яіра. По дорозі до дому Яіра Ісус також зцілює хвору жінку, яка понад десять років страждала на хронічні кровотечі.

Сучасній людині, яка читає ці розповіді з сучасного погляду, вони можуть здатися складними. Якщо «Бог створив людину безсмертною», то виглядає так, що смерть все одно повсюдно проникла у творіння. Настільки універсально, що ми навіть можемо вважати це «нормальним». І чи справді сучасна людина може повірити в ці історії про зцілення?

Як і у випадку з тією жінкою та Яіром, все залежить від того, чи врятує вас ваша віра. 

Бог не створив смерть. Її створила людина. Вона зробила це, коли вирішила розірвати свої стосунки з Богом. Не можна відірватися від Бога і самостійно себе підтримувати, тому що ми не самодостатні. Сучасність може співати пісні сирен про «автономність», але ми не несемо відповідальності за свою появу на світ — і, як правило, за те, коли ми підемо з цього життя. (Прихильники евтаназії проштовхують фальшиву «автономність» у відстоюванні «права» на самогубство: так, можна прискорити свою зустріч зі смертю, але щодо фундаментального питання — помрете ви чи ні — ця зустріч неминуча.)

Коли Бог каже, що через свій гріх Адам і Єва помруть, це не «покарання», яке обирає Бог (так, ніби Він міг вибрати щось інше, як батьки, що забирають у дитини ґаджет або відправляють її до своєї кімнати без вечері). Мій перший професор теології, отець Валерій Ясінський, казав, що Бог «карає» нас смертю не більше, ніж електростанція «карає» будинок з перерізаними дротами: якщо ви від’єдналися від Бога, смерті не уникнути, тому що ви не самодостатні. Ми можемо вдавати з себе самодостатніх — так само, як щойно зрізані квіти виглядають такими ж гарними, як квіти на трояндовому кущі. Але вранці стає очевидно: вони в’януть і через кілька днів зникнуть назавжди.

Смерть є статистичною «нормою» у тому сенсі, що всі люди мають спільну людську природу. Всі ми брати і сестри, навіть якщо ми відчужені гріхом. Але Бог не задумав для нас такої ситуації, і Він не залишає нас у ній (якщо, звичайно, ми не наполягаємо на цьому через своє спотворене розуміння «права вибору»).

Воскресіння — це перемога Ісуса над гріхом і смертю. Ось чому святий Павло наполягає: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1Кор 15, 14). Воскресіння Ісуса не віддільне від Його Страстей і смерті так само, як смерть не віддільна від гріха. Якщо ми відлучимо себе від Бога, ми помремо. Якби Ісус не воскрес, Він би не здобув перемоги. Він був би ще одним мертвим чоловіком, замученим до смерті й покинутим у гробниці.

Але якщо Ісус воскрес, це означає, що Бог не створив смерть і не залишає своє творіння в лещатах смерті. Це добра новина Церкви. Так дивно, що, враховуючи загальне підпорядкування людини тому, чого вона так боїться, як-от страждання і смерть, рецепт виправлення власної долі залишає багатьох людей байдужими — якщо не враховувати пошуку «відповідей» у якійсь невиразній «духовності», створеній ними самими.

Через призму воскресіння Ісуса нам також потрібно читати Євангеліє. Ісус не воскресив дочку Яіра, бо Він був хорошим хлопцем, який робив добро людям, що Його про це просили. (Хіба хороший хлопець не повинен робити щось добре, навіть якщо його не просять?) Ісус не зцілив хвору жінку, беручи участь у кампанії громадської охорони здоров’я Ізраїлю, зосередженій на ґендерних стражданнях.

Пам’ятайте: Євангелія написані, «щоб увірували ви» (Йн 20, 31). Це не стенограми всього, що казав і робив Ісус. Це не нотатки євангелістів («Любий щоденнику! Сьогодні Ісус зробив наступне…»). Це натхненні твори, написані людьми під проводом Святого Духа, щоб висвітлити вибрані події, спрямовані на зміцнення та підтримку віри.

Зцілення та воскресіння Ісуса — це ознаки. Вони передвіщають Воскресіння. Вони вказують на те, що Ісус зробить. Вони стверджують, що Бог не створив смерть і страждання. Але вони також зазначають, — всупереч тим, хто вважає, ніби всемогутній Бог має чарівним чином позбавити світ від наслідків лихого людського вибору, — що «вирішення проблеми» гріха та смерті полягає не в тому, щоб очікувати, що Бог, як привілейований батько, прийде і виправить все якнайкращим чином. Воно полягає у шляху, обраному за рішенням людини — у прийнятті дару віри та всього, що з цього випливає: йти за Христом через страждання і смерть до Великодня, воскресіння, до «воскресіння тіла» в останній день.

«Віра твоя спасла тебе», — каже Ісус жінці, і, прийшовши до дому Яіра, підтверджує віру чоловіка. Кожен з них, свідомо позбавлений людської самодостатності, поклався на свою віру в Ісуса, навіть якщо інші вважали їх дурнями. Сучасність дивиться на віру у «всемогутнє» божество, яке, тим не менш, стверджує, що Бог не створив смерть, і каже людині, яка вірить, що могила — не вулиця з одностороннім рухом, що її віра дурна.

Ось що поставлено на карту, і тому ми можемо обирати: бути «сучасними» — чи бути подібними до Яіра.

Переклад CREDO за: Джон М. Ґрондельський, Catholic Answers