«Надія не розчаровує (Рим 5,5), а зміцнює нас у випробуванні». Такою є тема послання Папи Франциска на 33‑й Всесвітній день хворого.
Свій переклад послання Папи пропонує українська редакція Vatican News.
Дорогі брати і сестри,
33-й Всесвітній день хворого ми відзначаємо у Ювілейному 2025 році, в якому Церква запрошує нас стати «паломниками надії». Тут нас супроводжує Боже слово і через святого апостола Павла пропонує нам підбадьорююче послання: «Надія не розчаровує» (Рим 5,5); справді, вона зміцнює нас у випробуванні.
Це слова, які дають розраду, але вони можуть викликати певні запитання, особливо у тих, хто страждає. Наприклад: як залишатися сильними, коли нас уразили серйозні недуги, які роблять нас недієздатними, в той час як лікування вимагає коштів, що перевищують наші можливості? Як чинити, коли, окрім свого страждання, ми бачимо страждання тих, хто нас любить і почувається безсилим допомогти? За таких обставин ми відчуваємо потребу в підтримці, що є більшою від нас: ми потребуємо допомоги Бога, Його благодаті, Його Провидіння; нам потрібна та сила, що є даром Святого Духа (пор. Катехизм Католицької Церкви, 1808).
Зупинімося на мить, щоб поміркувати про присутність Бога поруч із тими, хто страждає, з перспективи трьох різних аспектів: зустрічі, дару, ділення.
1.Зустріч. Коли Ісус посилає сімдесят двох учнів на місію (пор. Лк 10, 1‑9), Він закликає їх говорити хворим: «Наблизилося до вас Царство Боже» (Лк 10,9). Тобто Він просить їх допомагати побачити навіть у немочі, хай би якою болючою і важкою для розуміння вона була, можливість зустрічі з Господом. Справді, у часи хвороби, якщо, з одного боку, ми відчуваємо всю нашу неміч як створіння — фізичну, психологічну і духовну, — то, з іншого боку, пізнаємо близькість і співчуття Бога, який в Ісусі розділив наші страждання. Він не залишає нас і часто дивує нас даром витривалості, якої ми не очікували і якої ніколи не змогли б досягти самотужки.
Тоді хвороба стає нагодою для зустрічі, яка нас перемінює; вона стає знайденням непохитної скелі, за яку можемо триматися, щоби протистояти життєвим бурям; стає досвідом, який навіть ціною великих жертв робить нас сильнішими — бо допомагає усвідомити, що ми не самотні. Ось чому кажуть, що біль завжди несе з собою таїнство спасіння, бо дозволяє відчути близьку і реальну розраду, яка походить від Бога, такою мірою, що ми «пізнаємо повноту Євангелія з усіма його обітницями і його життям» (св.Йоан Павло II, Звернення до молоді. Новий Орлеан, 12 вересня 1987).
2.Це підводить нас до другого аспекту: дару. Ніколи ми не усвідомлюємо так глибоко, як у стражданні, що вся надія походить від Господа, а тому вона є насамперед даром, який ми повинні прийняти і плекати, «залишаючись вірними Божій вірності», як написала Мадлен Дельбрель у своєму гарному вислові (пор. «La speranza è una luce nella notte», Città del Vaticano 2024, Передмова).
Адже лише у Христовому воскресінні кожна наша доля знаходить своє місце в безмежному горизонті вічності. Тільки у Христовому пасхальному таїнстві ми отримуємо впевненість, що «ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові» (Рим 8, 38‑39). Ця «велика надія» є джерелом усіх тих маленьких проблисків світла, які допомагають нам долати життєві випробування й перешкоди (пор. Бенедикт XVI, Spe salvi, 27,31). Але, крім цього, Воскреслий Ісус також крокує разом із нами і стає нашим супутником, як це було з учнями на шляху до Емауса (пор. Лк 24, 13‑53). Подібно до них, ми можемо розділити з Ним свою розгубленість, своє хвилювання і свої розчарування, можемо слухати Його слово, яке просвічує нас і зігріває наші серця. Як і вони, ми можемо розпізнати Його присутнього в ламанні хліба і, таким чином, навіть у сьогоденні відчути ту «більшу реальність», яка, наближаючись до нас, відновлює нашу відвагу і впевненість.
3.І так підходимо до третього аспекту — ділення дарами. Місця, де ми страждаємо, часто є місцями, де ми ділимося чимсь одні з одними і збагачуємо один одного. Скільки разів, перебуваючи біля ліжка хворої людини, ми вчимося надіятися! Скільки разів, стоячи поруч із тими, хто страждає, ми вчимося вірити! Скільки разів, схиляючись над потребуючими, ми відкриваємо для себе любов! Ми усвідомлюємо, що самі є «ангелами» надії, Божими посланцями одні для одних— ми всі: хворі, лікарі, медсестри, родичі, друзі, священики, богопосвячені особи; хай би де ми були: в сім’ях, клініках, будинках для людей похилого віку, лікарнях і медичних закладах.
І важливо навчитися усвідомлювати красу і значення цих сповнених благодаті зустрічей, навчитися занотовувати їх у своїй душі, щоб не забути: зберігати в серці добру усмішку медпрацівника, вдячний і довірливий погляд пацієнта, сповнене розуміння і турботи обличчя лікаря чи волонтера, тривожне і сповнене очікування обличчя дружини або чоловіка, дитини, онука чи дорогого друга. Все це — промені світла, які варто цінувати; навіть у темряві випробувань вони надають нам сили, водночас навчаючи нас глибшого сенсу життя, який полягає в любові та близькості (пор. Лк 10, 25‑37).
Любі хворі, дорогі брати і сестри, що піклуєтеся про стражденних,
у цьому Ювілеї ви відіграєте особливу роль. Воістину, те, що ви прямуєте разом, є знаком для всіх, «піснею людської гідності, піснею надії» (Spes non confundit, 11). Її звуки лунають далеко за межами лікарняних палат і ліжок, у яких ви перебуваєте, надихаючи і заохочуючи «взаємодію всього суспільства» (там само) в любові, в гармонії, яку іноді важко реалізувати, — але саме тому вона прекрасна і сильна, здатна нести світло і тепло туди, де вони найбільше потрібні.
Вся Церква дякує вам за це! Я теж дякую і молюся за вас, ввіряючи вас Марії, Цілительці хворих, словами, якими так багато братів і сестер звертаються до Неї в потребі:
Під Твій захист прибігаємо, Пресвята Богородице Діво.
Благаннями нашими не погорди в потребах наших,
але від усяких небезпек нас визволи,
Діво преславна і благословенна.
Благословляю вас, разом з вашими сім’ями і рідними, і прошу вас: будь ласка, не забувайте молитися за мене.
Рим, Латеранська базиліка святого Йоана, 14 січня 2025
ФРАНЦИСК
фінансово.
Щиро дякуємо!
