Представники групи паломників з України, які під проводом о.Вальдемара Павельця SAC здійснили прощу до Рима з нагоди Святого року, поділилися враженнями в інтерв’ю для Vatican News.
«В контексті теперішньої ситуації в Україні важливим є те, щоб цей рік був для нас насправді роком надії», — підкреслив отець Вальдемар.
Від моменту відкриття Ювілейного року 2025, яке Папа Франциск здійснив 24 грудня 2024 року, Рим і Ватикан відвідало багато паломників зі всього світу. За останніми офіційними даними, що були оприлюднені 14 лютого, понад 1,5 мільйона осіб перейшли Святими Дверима ватиканської базиліки. Паломники прибувають до Вічного Міста не лише з нагоди особливих дат — як, наприклад, Ювілей дияконів чи Ювілей волонтерів, а щодня: деякі — групами, інші — індивідуально. Кожен несе в серці молитву — і надію, що вона буде вислухана.
«Ми тут недарма: Бог послав нас цією дорогою, щоб ми привезли з собою надію, і коли ця надія проросте, зерно будемо збирати всі разом», — каже Феля з Київщини, яка прибула на паломництво в складі групи римо-католиків з України, яку супроводжував о.Вальдемар Павелець SAC. В інтерв’ю для Vatican News вони поділилися думками про значення цієї особливої прощі, зважаючи на контекст війни, що триває в Україні.
Отець Вальдемар: паломництво як духовний досвід
«Для мене паломництво — це велика нагода насправді присвятити час і своє душпастирське служіння людям, які не тільки хочуть щось побачити і збагатитися інтелектуально й культурно, але й також пережити певний духовний досвід», — зазначив священник-паллотин. Кілька місяців тому він запропонував людям, які вже були разом із ним у попередніх паломництвах, поїхати в Ювілейному році до Рима. Це перша група, для якої він організовував таку прощу. «Важливо, — підкреслив він, – щоб цей рік для нас був насправді тим, про що говорить Папа: роком надії, особливо в контексті України, в контексті теперішньої ситуації. Ми маємо не тільки молитися про те, щоби був справедливий мир; але ми приїхали з надією, що настане час — і ми його досягнемо».
У програму паломництва входять відвідини Папських базилік, Ватиканських музеїв, включно з Сикстинською каплицею, а також різних визначних історичних пам’яток, серед яких — Колізей, Римський форум тощо.
Приїхали з надією, що настане мир
Пані Людмила з Шаргорода, що на Вінниччині, в Римі вже вдруге: минулого року вона була у Ватикані на Вербну неділю. Як підкреслює жінка, тоді здійснилася її мрія, бо їй вдалося взяти участь у Службі Божій, яку очолював Папа Франциск. «І тому, коли отець Вальдемар сказав про свою ініціативу, я відразу попросила його записати мене в це паломництво, бо хотіла повернутися на це місце, — розповіла прочанка. — Оскільки це Ювілейний рік, то ми сюди приїхали з надією на перемогу, щоби в нашій Україні закінчилася війна і настав переможний мир».
Ділячись своїми враженнями від побаченого, п.Людмила розповіла, що отець Вальдемар організував для їхньої групи екскурсію з Андрієм [Рудим] — одним з українських гідів, які працюють у Римі. «Він так гарно розказав нам про все, так влучно, що все немов закарбувалася в пам’яті. І дякую Богові, що я сюди потрапила. Мені здається, що я би сюди приїжджала щороку», — додала паломниця.
Мрії молоді
Злата з Києва — наймолодша паломниця групи. Вона студентка. Про це паломництво дізналась у 2023 році під час Світових Днів молоді у Лісабоні. Отець Вальдемар Павелець був тоді членом оргкомітету українського паломництва на СДМ.
Читайте також:
Отець Павелець про українську участь у ВДМ: посли між ровесниками
Взяти участь у цьому паломництві дівчині запропонувала мама, яка приїхала разом sз нею. «Від такого відмовлятись було б дуже дивно», — додала Злата, висловлюючи захват побаченим і пережитим. «Ти приїжджаєш сюди за цією неймовірною святістю, — каже вона, — бачиш ці всі базиліки… і навіть не тільки основні, а кожна базиліка, кожний храм вражає. І саме в цьому ти бачиш таку потужність релігії, силу того, що несе Церква. Адже в нас в Україні є храми, є святі місця, і вони такі різні; але тут воно на зовсім іншому рівні».
Як і всі інші паломники, Злата приїхала до Рима з надією: «Для мене цей рік і те, що відбувається у нас, дуже взаємопов’язано, і тому в серці є велика надія, що в кінці цього року може настати мир, перемога. Мої думки постійно вдома. І разом з тим є молитва за майбутнє, за щасливе, надійне, хороше майбутнє». А мрії Злати, мабуть, відображають мрії багатьох молодих українців: «Я мрію про те, щоби прожити життя не дуже боляче, щоб бачити цей прекрасний цей світ, але разом з тим не мати цієї постійної втрати в серці».
«Зернини надії залишаю біля кожних Святих Дверей»
Феля з міста Макарова, що на Київщині, вирушила в паломництво зі своїми двома сестрами. «Чим для мене є ця поїздка? Ви знаєте, наша макарівська парафія дуже маленька, — зізнається вона. — І, напевно, кожен парафіянин, проводжаючи нас у це паломництво, ввірив нам свою маленьку надію; і цю зернинку надії ми привезли сюди. Коли ми проходимо Святими Дверима, я залишаю там ці зернинки: я пам’ятаю пані Галю, яка просила, щоб я молилася за мир в Україні, та інших… І ці зернини, ці надії я залишаю біля кожних Святих Дверей. Тобто ми тут недарма: Бог послав нас цією дорогою, щоб ми привезли цю надію сюди; і тоді, коли ця надія вже проросте, то зерно будемо збирати ми всі разом».
Різні люди під час паломництва стають спільнотою
У групі паломників, яку супроводжував о.Павелець, були люди з різних дієцезій, різних парафій, і в кожного — своя історія, свої стежки до участі у цій прощі. «Серед нас є також люди, що належать до інших конфесій, — зауважив священник. — Наприклад, є також православні. Вони дізналися про нас через своїх знайомих, через друзів. Спілкуючись із нами, вони кажуть, що їм також багато дає те, що вони можуть побачити центр Католицької Церкви».
Спостерігаючи за цією групою, маєш враження, що вони вже довго знають одні одних. Ми запитали отця Вальдемара, яким чином під час паломництва складаються ці приязні стосунки. «Хтось із паломників казав, що ми організовуємо паломництва серцем і для серця, — відповів священник. — І я хочу, щоб воно так було і надалі. Для мене паломництво — це форма душпастирського служіння».
Перед паломництвом вони завжди організовують дві зустрічі на платформі Zoom, приблизно за місяць раніше і потім за тиждень чи декілька днів перед самим виїздом. Тоді люди мають можливість познайомитися, налаштуватися на те, що їх чекає. І навіть якщо хтось не може доєднатися до цієї зустрічі, то може послухати пізніше в записі. «Звісно, це дуже важливо також для того, щоб інтегрувати групу, — зауважив о.Вальдемар. — Окрім того, в Римі ми мешкаємо при нашій парафії отців-палотинів. Самі собі готуємо їсти, самі робимо сніданки і вечері. Це теж об’єднує. А вечір — це такий час, коли можемо спокійно посидіти, поділитися, поговорити також на духовні теми — бо, мабуть, люди не мають можливості щодня спілкуватися зі священником, просто сидіти за одним столом. Для мене це дуже важливо, і я думаю, що це важливо також для людей».
Духовний досвід
Паломництво групи вже завершилося, і кожен з його учасників повезе додому те, чого їм побажав отець-керівник: духовний досвід.
Для Людмили це було перше паломництво літаком. «Перше паломництво, коли я піднялася в небо і побачила цю Божу красу: ми летіли над хмарами, і ці дві години промайнули як одна хвилина, — каже вона. — Я бажаю всім українцям, щоб кожен із надією та вірою хоч один раз у житті залишив всі справи і, по змозі, приїхав до цього святого місця — Рима. Отець казав, що ми маємо 100 годин у Римі. Але хочу сказати, що цих сто годин мало: сюди треба повертатися багато разів по сто годин, бо враження — неймовірні».
«Ви знаєте, щовечора, коли закінчується наша програма, — розповідає п.Феля, — ми сідаємо і отець просить нас ділитися враженнями. І щодня є щось особливе. Наприклад, сьогодні ми піднімалися на колінах по Святих Сходах, і сьогодні я цим живу, я ношу це в собі. Вчора ми були в Колізеї, і це також був цікавий досвід».
Златі Рим подарував слова, щоб описати те, чи для неї є надія. «Надія — це насамперед світло, — підкреслила вона. — Коли йдеш якимось тунелем і в кінці бачиш це світло. Ми заходили в базиліку, яка є дуже темною, але є вітражі, крізь які постійно пробивається світло. Також оце проміння й оце світло в мене насамперед асоціюється з надією, тому що навіть у цей час нам допомагає молитва. Це те, що підтримує, те, що дає надію».
Фото з ФБ Waldemar Pawelec
фінансово.
Щиро дякуємо!
