Священство не як мета, а як служіння, постійне розпізнання, навчання і молитва — щоб почути голос Ісуса, остерігатись самотності, виснажливого активізму і розсіяності цифрового світу, яка викрадає внутрішній світ.
Це деякі з настанов Лева XIV семінаристам у листі з нагоди 400‑річчя Вищої духовної семінарії архідієцезії Трухільйо в Перу, повідомляє Vatican News.
Церква потребує святих пастирів, які звершують служіння разом, а не самотніх функціонерів. Про це Святіший Отець написав до спільноти Вищої духовної семінарії святих Карла й Марсело, що в Трухільській архідієцезії (Перу). Лист, датований 17‑м вересня 2025 року — днем літургійного спомину св.Роберта Белларміно, був прочитаний 4 листопада, в день спомину св.Карло Борромео. Папське повчання пролунало під час Святої Меси в національному санктуарії Ґвадалупської Діви Марії з нагоди відзначення 400‑річчя Вищої духовної семінарії архідієцезії Трухільйо.
«Мій слід також є частиною цього дому, де я служив», — пише Лев XIV, згадуючи про своє перебування тут на посаді ректора з 1988 по 1998 рік і викладача канонічного права, патристики й моралі. Папа підкреслює важливість семінарій як місць, де можна «перебувати з Господом, дозволяти Йому себе формувати, пізнавати Його і любити, щоб бути подібним до Нього».
Священство — не кар’єра, а дарування себе
Святіший Отець ділиться думками про «надійні підвалини священства», яке насамперед не є «втечею від особистих проблем».
«Це не втеча від того, з чим не хочеться стикатися; не притулок перед емоційними, сімейними чи соціальними труднощами; це не просування чи сховок, а повне дарування свого життя. Тільки коли ти вільний, можна дарувати себе: той, хто прив’язаний до інтересів або страхів, не дарує себе, бо по‑справжньому вільним є той, хто не є рабом. Важливим є не “висвятитися”, а бути справді священниками», — підкреслив Лев XIV.
Папа застерігає від сприйняття священства як посади, оскільки йдеться про обрання Господа, який «з особливою прихильністю кличе деяких чоловіків брати участь у Його спасенному служінні, щоб вони відтворювали в собі Його образ і давали постійне свідчення вірності та любові».
«Хто прагне священства з дріб’язкових мотивів, той помиляється в основі й будує на піску», — пише Папа Лев. Фундаментальним у семінарії є розпізнання, підкреслює він «з простотою і правдою»: «ми є священниками для Бога і для люду, а не для себе».
Необхідно щиро плекати прозорість своєї душі через часту сповідь і послух тим, хто супроводжує шлях формації в семінарії. «Семінарист, який вчиться жити в цій ясності, — підкреслює Святіший Отець, — стає зрілою людиною, вільною від амбіцій і людських розрахунків, вільною беззастережно дарувати себе». Церква потребує семінаристів із чистим серцем, які без дволикості шукають Христа і не дають егоїзму чи марнославству себе полонити.
Уникати посередності
На закінчення Лев XIV застерігає від «дуже конкретних небезпек». Ними є «мирськість, яка розмиває надприродне бачення реальності; виснажливий активізм; цифрове розсіювання, яке викрадає внутрішній світ; ідеології, що відхиляються від Євангелія і — що не менш серйозно — самотність тих, хто претендує жити без пресвітерської спільноти та без свого єпископа».
«Ізольований священник — уразливий. Братерство і священницьке сопричастя є невід’ємною частиною покликання. Церква потребує святих пастирів, які разом посвячуються, а не самотніх функціонерів; тільки тоді вони можуть бути вірогідними свідками сопричастя, яке проповідують», — наголосив він.
фінансово.
Щиро дякуємо!
