ІІ Ватиканський Собор наголошує, що Церква повинна постійно розпізнавати «знаки часу», тобто сучасні виклики та потреби людей, і тлумачити їх у світлі Євангелія (Gaudium et spes, 4).
Одним із таких «знаків часу» сьогодення є виклики, перед якими постала українська родина під час війни. Тому, проголошення Року родини в Мукачівській греко-католицькій єпархії від 11 січня 2026 року є однією з відповідей віри на рани українських родин та суспільства загалом. У сучасних реаліях війни, вимушеної міграції, роз’єднаних сімей та внутрішньої втоми й розгубленості Мукачівська Церква по‑особливому звертається до родини і хоче засвідчити близькість Бога до кожної людини. Ця ініціатива народилася із душеопікунського та пасторального досвіду єпархіального духовенства й монашества, які щоденно перебувають у контакті з вірними та суспільством.
Правдоподібно, кризи в родинах на Закарпатті існували ще до початку повномасштабної війни. Складна економічна ситуація змушувала чоловіків і жінок їхати на заробітки за кордон. Цей вимушений крок часто був актом жертовної любові до найрідніших задля їхнього благополуччя — але водночас це було постійним випробовуванням для подружньої єдності. Як наслідок, сім’ї жили в розлуці, а діти зростали без щоденної присутності батьків та їхньої відчутної любові. Тому 2018 року в Мукачівській єпархії був оголошений особливий «Рік подружжя та родини». Протягом цілого року по парафіях, монастирях, спільнотах і сім’ях подорожувала ікона Святого Сімейства, як знак духовної опіки та оновлення.
Але війна 2022-го року загострила ці рани і додала ще легіон нових випробувань і непоправних втрат. Саме в цьому контексті цьогорічний «Рік родини» набуває особливого значення. Його видимим духовним знаком стане паломництво ікони «Святого Сімейства з Джублика», яку 16 червня 2021 року освятив у Ватикані папа Франциск. Отже, ікона Святого Сімейства знову вирушає в дорогу паломництва по парафіях та сім’ях — як знак того, що Бог входить у кожен дім і йде разом із родиною, не залишаючи її на одинці з викликами часу.
(© Мукачівська Греко-Католицька Єпаріхя)
Ісус і родина
Божий Син народився в бідній людській сім’ї. Через переслідування Ірода Марія, Йосиф та малий Ісус були змушені втікати до Єгипту і добре знали, що таке страх, невизначеність та вимушена міграція. Ймовірно, вони мали в тій місцевості родинні зв’язки, друзів, або там була єврейська діаспора.
Цей біблійний досвід особливо близький українським родинам, які чи з економічних причин, чи через війну були змушені шукати безпеки там, де є знайомі, родичі і «свої».
Недаремно Коптська Церква в Єгипті донині зберігає пам’ять про перебування Святого Сімейства, а церковне свято Святого Сімейства планується проголосити загальнонаціональним днем Єгипту.
Символічно, що делегація коптських православних єпископів з Єгипту, яка брала участь в інавгураційній Месі Лева XIV, 267‑го Наступника святого Петра, подарувала йому чудову ікону Святого Сімейства в єгипетському стилі, з пірамідами й пальмами, підкреслюючи універсальне значення сім’ї для цілого християнського світу.
Коптські єпископи на зустрічі з Папою Левом (© Facebook митрополит Anba Damian)
Родина в історії та переданні Церкви
У Римській імперії та в римській правовій системі (Ius Romanum) сім’я вважалася значною мірою автономною сферою, яка підпорядковувалася владі голови сім’ї (Pater Familias). Держава, відповідно, майже не втручалась у внутрішні справи родини. Уже тоді визнавався принцип, що родина має власну гідність і внутрішню свободу, адже сім’я була базовою інституцією римського суспільства. Пізніше християнство наповнило цю модель новим змістом і новими цінностями (вірність, відповідальність, взаємна любов).
У перших християнських спільнотах родина була місцем молитви, віри та місії. Святі Акила й Прискила стали прикладом подружжя, яке відкрило свій дім для Церкви і співпрацювало з апостолами, і тим самим показали, що святість можливе у сімейному житті і що подружжя є активним суб’єктом церковного життя (Діян 18).
Таїнство подружжя
У Католицькій Церкві Таїнство подружжя — це не просто договір, а святий і нерозривний союз чоловіка і жінки, у якому діє Божа благодать.
В історії Європи та України було чимало прикладів, коли шлюби укладалися не з любові, а з економічних або політичних причин. Династичні подружжя століттями слугували засобом впливу та зміцнення влади, до прикладу — подружні союзи дітей Ярослава Мудрого, якого прозвали «Тестем Європи», або родини Габсбургів. Як показує роман «Гордість і упередженість» авторства Джейн Остін, ця практика в Європі сягає XIX століття. В інших культурах це реальність і по сьогодні.
Саме тому Церква наголошує, що шлюб дійсний лише на основі вільної та добровільної згоди обох сторін. Цей принцип захищав особливо жінок від насильного одруження і визнавав їхню Богом дану гідність. У цьому контексті важливим був (і залишається) правовий аспект: у разі розпаду подружжя жінка мала право на свою частку спільно набутого майна. Таким чином, через інститут подружжя жінка та її діти мали певний захист і стабільність.
Практичні шляхи для зміцнення подружжя
У Східних Католицьких та Православних Церквах традиційно існує чин заручин (благословення наміру одружитися), який бажано практикувати більш інтенсивно (CCEO, Кан. 782). Цей обряд надає час двом закоханим і допомагає їм краще усвідомити таїнство подружжя. Аналогічно, у монаших чинах перед прийняттям вічних обітів є підготовчі обіти, які допомагають поступово наближатися до ствердного «так».
Підготовчі курси для заручених пропонують нареченим глибше зрозуміти сенс подружжя. На цих курсах наречені окрім Святого Письма можуть читати тексти великих філософів про любов і роздумувати над ними, оскільки мало хто сьогодні може пояснити, що таке любов. До прикладу, в «Симпозіоні» Платона Арістофанес описує людину у вигляді кулі, розділеної на половинки, які шукають одна одну. Цей образ показує, що шлюб через любов є життєвим вибором і пошуком повноти, де дві половинки прагнуть бути разом.
Папа Франциск під час зустрічі з подружніми парами наголошував, що щасливі стосунки ґрунтуються на трьох простих словах: «Будь ласка», «Дякую» та «Вибач». Він називав їх «магічними словами», які є фундаментом сім’ї: «Будь ласка» виражає повагу до простору іншого, «Дякую» — це вдячність за все спільне, а «Вибач» допомагає залікувати рани.
Радянський експеримент зі шлюбом
Після революції 1917 року більшовицька влада спробувала «звільнити» шлюб від релігії та «капіталістичної» логіки і зробила процес розлучення простішим. Наслідком стало тоді масове зростання розлучень, соціальна нестабільність, і велика кількість дітей опинилася без захисту на вулиці. Згодом цей експеримент був переглянутий і було встановлено суворіші правила шлюбу й розлучення, щоб зміцнити інститут родини.
Родина і суспільство: відповідальність держави
Соціальне вчення Католицької Церкви наголошує на принципі субсидіарності, розвинений під час індустріалізації Європи. Його суть полягає в тому, що держава не повинна втручатися у справи сім’ї, якщо сім’я сама дає раду своїм справам. Водночас держава зобов’язана підтримати сім’ю в часи кризи, коли та не може впоратися з труднощами. Адже, якщо подивитися на «архітектурну будову» держави, то сім’я є першою «інстанцією», фундаментом суспільства і держави. З багатьох родин формується громада, з громад — суспільство, а вже суспільство формує свою державність. Тому держава з законодавчого та етичного поглядів має бути передусім зацікавлена в добробуті й стабільності сім’ї.
Родина — перше місце євангелізації
З самого початку християнства сім’я була і залишається найпершим простором віри та євангелізації. Саме тут передається віра, практикується любов, прощення й відповідальність. Там, де ослаблюється родина, — ослаблюється і життя Церкви. У християнському розумінні родина є малою церквою (ecclesia domestica, LG 11), місцем присутності Бога.
Родина в центрі уваги Вселенської Церкви
На початку свого понтифікату св.Йоан Павло ІІ багато років виголошував катехизи про шлюб та родину. Саме з цих катехиз та як підсумок Синоду єпископів про сім’ю в 1980 році постали енцикліка «Familiaris Consortio», «Хартія сімейних прав» і так звана «теологія тіла».
Папа Войтила був переконаний, що головна боротьба між Господом і силами зла відбувається за сім’ю та подружжя. Папа Берґольйо теж бачив численні виклики перед сім’ями в сучасному світі. Єпископський синод про сім’ю в 2015 році став спробою відповісти на ці реалії. Папа Лев XIV від початку свого понтифікату постійно у проповідях та виступах підкреслює важливість подружжя та сім’ї. Нещодавно Дикастерій у справах мирян, сім’ї та захисту життя опублікував від імені Папи окремий документ «Una Caro» про сучасне бачення Церкви щодо родини. Зустрічаючись цими днями з членами дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі, Папа Превост укотре присвятив темі родини велику увагу. Схоже, питання сім’ї глибоко хвилює Папу Лева і, можливо, ми станемо незабаром свідками появи нової енцикліки, присвяченої сім’ї.
Родина і виклики сучасності
Слушно зауважують мукачівські єпископи у своєму Пастирському посланні з нагоди початку Року родини, що сучасна сім’я дедалі частіше стикається з викликом гендерної ідеології, яка намагається підірвати Божий задум створення людини як чоловіка і жінки. У цьому контексті родина покликана бути надійним захисником людського життя: від моменту зачаття й до природної смерті.
Цей виклик має не лише соціальний, але й глибокий богословський вимір. Послання Нікейського Собору, 1700‑літній ювілей якого ми відзначали минулого року, відкриває істину про людину у світлі християнської віри та підкреслює нерозривний зв’язок між Христом і людською особою. Сьогодні, в добу технологічного прогресу та популярності штучного інтелекту, дедалі частіше говорять про «металюдину» чи «надлюдину» як спосіб подолати людські обмеження. Нікейський Собор протиставляє цьому сучасному образові «людинобога» принцип Бого-людяності.
Родина та блаженний Петро-Павло Орос
Читаючи книгу о.Ласко Пушкаша «Усе для тебе, Ісусе!» про блаженного Петра-Павла Ороса, проголошеного блаженним 27 вересня 2025 року, можна зауважити, що його святість була би неможливою без святості його рідних батьків. Хоча блаженний Петро-Павло втратив батьків у юному віці, його виховувала інша священницька сім’я, також відзначена святістю. Завдяки цьому святому середовищу він навчався жити вірою та залишався вірним Богові навіть у надскладних умовах. Приклад святості цих сімей має надихає і сьогодні сучасні священнницькі родини плекати святість у своїх домівках.
блаженний Петро-Павло Орос (© Sacred-Glass_instagram)
Родина — жертва війни і знак надії
На жаль, у багатьох країнах, де присутні Східні Католицькі Церкви, сьогодні тривають війни і масова міграція: Сирія, Ліван, Свята Земля, Україна та інші регіони. І першою, хто страждає, завжди є родина. Тому не випадково, що всі Церкви в цих регіонах приділяють особливу увагу родинам та молоді, як от Церкви в Сирії чи всі три Католицькі Церкви в Україні (РКЦ, УГКЦ та МГКЄ).
Але водночас ми бачимо і сильні знаки надії: попри війну, в Україні продовжують народжуватися діти. Українці створюють сім’ї та передають життя. Це глибокий акт довіри до Бога і віри в краще майбутнє. У цьому світлі цілий світ дивиться на Україну з подивом і захопленням — як на народ, який попри війну не втрачає надії.
Завершення
Рік родини в Мукачівській греко-католицькій єпархії — це спільна дорога надії, або, точніше, запрошення до цієї дороги. А паломництво ікони Святого Сімейства нагадує, що Христос хоче увійти в кожен дім — особливо в поранений, зруйнований, пустий, холодний і знеструмлений, — щоби знову його відбудувати і вдихнути в нього життя.
«Бо якщо Господь не будує дому, даремно над ним трудяться будівничі» (Псалом 127,1).
о. Михаїл Фетько,
священник Мукачівської греко-католицької єпархії,
шпитальний капелан
фінансово.
Щиро дякуємо!
