Документи

Робочий документ — instrumentum laboris — Синоду про сім’ю (1)

30 Вересня 2014, 17:11 2945
родина

Уже 5 жовтня у Ватикані відкриється ІІІ Надзвичайна сесія Синоду єпископів на тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації». Нагадуємо, що Святіший Отець просив молитися в намірах Синоду у ці дні перед його початком та під час його тривання спеціальною молитвою, яку сам склав.

Сьогодні представляємо обговорення робочого документу очікуваного Синоду.

Генеральний секретар Синоду єпископів кардинал Лоренцо Бальдіссері зазначає, що цьогорічне зібрання єпископів послужить розпізнанню поточного становища родин та аналізові суспільної й духовної кризи, яка впливає на їхнє життя. Також буде зібрано свідчення і пропозиції єпископів, як достовірніше проголошувати «Євангеліє сім’ї» та жити ним. Продовженням цьогорічної сесії стане Звичайна загальна сесія Синоду єпископів, передбачена на 2015 рік, яка вкаже напрямні сімейного душпастирства. Вони будуть викладені в Апостольському посинодальному повчанні (т. зв. адгортація).

Краса і цінність сім’ї

У поширюваній медіями інформації стосовно Синоду переважає тема допущення чи недопущення до Причастя католиків, які після розлучення уклали нові цивільні подружні зв’язки. Насправді це тільки одна з 38 тем, представлених на консультацію в  передсинодальному опитуванні-квестіонарії, розісланому по всіх дієцезіях Вселенської Церкви. У деяких середовищах це викликало сподівання, що Церква допустить цих своїх членів до Причастя, на користь чого публічно висловилися деякі єпископи, серед них кардинал Вальтер Каспер. Формальну пропозицію з цього питання має подати від імені німецького єпископату кардинал Райнхард Маркс.

Ці голоси, однак, зустрілися з рішучим опором майбутніх учасників сесії. Вони підкреслюють, що євангельське вчення про нерозривність подружжя не може бути змінене, й учасники Синоду це підтвердять, а доктрина і душпастирська практика не можуть одне одному суперечити.

Кардинал Бальдіссері зазначає, що Синод насамперед представить нинішньому світові «красу та цінність сім’ї». Синод розглядатиме сім’ю в її числених вимірах (а не тільки в цьому одному, що його підкреслюють медіа) та в контексті викликів, перед якими нині стоїть сім’я. Наслідком синодальних дискусій буде створення образу стану сім’ї у сучасному світі, і цей образ Церква братиме до уваги у своїй душпастирській праці. Ця проблематика вже вступно окреслена у робочому документі («Instrumentum laboris») Синоду, створеному на підставі відповідей на «Папську анкету» — згаданий вище квестіонарій.

Чи знаємо ми вчення Церкви?

З душпастирського погляду, надзвичайно суттєву проблему становить незадовільне знання вірними доктрини Церкви щодо подружжя та сім’ї, а також вибіркове його приймання і виконання окремих пунктів при відкиданні інших, особливо коли йдеться про регуляцію зачать, розлучення й нові подружні зв’язки, гомосексуалізм, вільне співжиття (конкубінат), подружню вірність, дошлюбні стосунки, запліднення in vitro і т. д. Вчення Церкви охоче приймають там, де вірні насправді живуть вірою, і йому чинять опір там, де бракує особистої зустрічі з Христом та досвіду автентичного християнського життя, що неспроможне заступити навіть найкраще викладення доктрини.

У цьому контексті серйозний недолік має душпастирство, зосереджене виключно на вділенні таїнств без одночасного впровадження у досвід християнського життя. Обов’язковим є також сильніше інтеґрування подружньої духовності з моральністю, що вимагає випрацювати конкретну та можливу до виконання «формаційну стежку».

Перешкоду в прийнятті церковного вчення також становить факт, що воно суперечить тому, що нині пропагують медіа: гедонізм, релятивізм, матеріалізм, індивідуалізм, секуляризація, ненадійність міжлюдських стосунків, свобода звичаїв, що провадить до егоїзму, прагнення отримати все одразу тощо. У цій ситуації катехиза про подружжя і сім’ю не може обмежуватися виключно дошлюбними курсами. Молодим людям потрібно показувати красу того, що Церква навчає про сім’ю, підтверджуючи це словами свідків — людей, які живуть згідно з цим ученням. Вони мають не тільки його знати, а й розуміти, чому Церква навчає саме так, а не інакше. «Живу катехизу» для дітей тут становить приклад батьків.

Відкидання природного закону

Робочий документ Синоду зазначає, що ширення ідеології, званої ґендером, свідчить про відкинення природного закону та нерозуміння, яке з цього випливає. «Природний», «натуральний» асоціюється сьогодні з суб’єктивною спонтанністю, а це провадить до вільного самовизначення людської особи незалежно від біологічної статі, виходячи з власних прагнень. Тоді як із природним законом пов’язані певні вимоги.

Відкидання природного закону провадить до розриву зв’язку між любов’ю, сексуальністю і плідністю, сприйнятими як суть подружжя, яке є зв’язком жінки і чоловіка. Фактичним запереченням природного закону є розлучення, вільні співжиття, контрацепція, штучне запліднення, гомосексуальні зв’язки, а також мачизм, полігамія, шлюби дітей, розлучення у разі неплідності або браку потомка чоловічої статі тощо. Внаслідок такого мислення маємо справу з «розширеними» сім’ями, які включають у себе дітей від попередніх зв’язків, із подружжями, які відкидають можливість мати дітей, з явищем самотніх людей («сінгли»), які добровільно відмовляються від подружнього життя, з вихованням дітей одним із батьків. Надодачу сприймається як морально припустиме все, що юридично не заборонене.

Тому потрібна зміна мовлення про природний закон як раціональну побудову людського життя. Набагато більш значущими від абстрактної мови філософії могли би бути доступніші «мови», наприклад, ті, що посилаються на світ біблійних образів або символіки, використовуваної в літургії. Йдеться про екзистенційне прочитання природного закону.

Внутрішні кризи сімей

Учасники Синоду хочуть розглянути проблему душпастирства також і тих сімей, які переживають різноманітні кризи. Зазвичай такі люди не шукають допомоги у Церкви, оскільки через брак або слабку присутність віри у їхньому житті церковний ідеал подружжя і сім’ї сприймається ними як недосяжний.

В підставі сімейних криз лежать нездатність входити у стосунки та проблеми з міжлюдською комунікацією. До цього додаються, серед іншого, домінування одного з партнерів над іншим і конфлікти між поколіннями. Внаслідок цього усього діалогу бракує, і кожен залишається сам на сам зі своїми проблемами, не отримуючи любов і не люблячи самому. Своєю чергою, відсутність батька у багатьох сім’ях провадить до порушень в особистостях дітей. Тому, хто не знає любові власного батька, важко відкрити батьківську любов Бога.

До кризових ситуацій належать: розпад сім’ї, викликаний розлученням; подружня сепарація; самітне виховання дітей (зокрема матерями, інколи матерями-підлітками); вільні, гомосексуальні чи полігамні зв’язки; аборти. Не бракує також і фізичного, психічного та сексуального насильства у лоні сім’ї, зокрема стосовно жінок і дітей, і воно вже, «на жаль, не становить випадкового явища». Серйозна проблема — брак турботи про дітей, ба навіть покидання їх, що пов’язане з занепадом почуття батьківської відповідальності.

Кризою є також залежність від алкоголю, наркотиків і порнографії, яку інколи в сім’ях переглядають спільно, від азартних ігор, відеоігор, інтернету і соцмереж. Негативний вплив на сім’ю справляють медіа, пропонуючи не тільки надмір інформації, істинність якої нерідко важко перевірити, а й фальшиві цінності та антисімейні зразки життя. Безперервне використання телевізора, комп’ютера і смартфона порушує зв’язок між членами сім’ї, відбираючи у них вільний час, який вони могли би провести разом, і навіть провадячи до створення між ними «віртуальних стосунків».

Зовнішній тиск на сім’ю

Сім’я зазнає також і зовнішнього тиску. Не підлягає сумнівам вплив домінантного характеру праці, яка вимагає від людини щоразу більше сил і часу. Інтенсивний, а часто виснажливий ритм праці, її надмірно довга тривалість, що охоплює також і неділі, шкодить спільному життю. Цей тиск посилюється економічною кризою і нестабільністю на ринку праці, що призводить до безробіття.

Аби гарантувати сім’ї утримання, батьки (і щоразу частіше в наш час — матері) емігрують у пошуках праці. Це викликає проблеми з єдністю сімей, вихованням дітей, а інколи також залежність сім’ї від отримування грошей з-за кордону.

Не тільки у країнах, що розвиваються, але також у Європі й Північній Америці сім’ї борються з браком достатніх матеріальних засобів, з убогістю, ба навіть борються за виживання, що поглинає майже всі їхні сили. Церква «бідна і для бідних» має гучно піднести свій голос у цій справі.

При цьому одночасно й споживацтво посилюється — сім’ї зосереджуються на тому, щоб більше мати, аніж більше бути. Воно проявляється, зокрема у Європі, також і в прагненні мати дитину «за будь-яку ціну», що приводить до використання методів штучного запліднення. Вплив на сімейне життя мають кар’єрні прагнення й амбіції, а також приватизація життя, віри, етики: власне сумління та особиста свобода стають пріоритетними критеріями у визначенні того, що є добре, а що погане.

Негативний вплив на сім’ї мають також і сексуальні скандали у Церкві, зокрема педофілія, негативний досвід у контактах із духовенством та стиль життя пастирів, незгідний з тим, чого вони навчають. Також шкідливим є «театральне» переживання віри деякими вірними, відкидання деякими парафіями людей розлучених чи самотніх батьків, а також малочутлива позиція священиків, що викликає сприйняття Церкви як інституції, яка виключає, а не супроводить і підтримує. Тут, отже, потрібне «душпастирство відкрите й позитивне, здатне повернути довіру до цієї інституції достовірним свідченням усіх її членів».

У деяких країнах, зокрема в Азії, уже з дитинства треба могти виконувати сильні суспільні вимоги. Метою стає досягнення якнайкращих результатів у навчанні та дипломів, що провадить до обтяження дітей додатковими підготовчими курсами, які відбирають у них час для ігор, відпочинку та сну. Неможливість уникнути цього суспільного тиску не раз провадить навіть до самогубств.

Особливо в Африці та на Близькому Сході сім’ї страждають через війни. Гинуть найближчі, зникає дах над головою, люди змушені втікати, покидаючи все.

Своєю чергою, там, де католики становлять меншину, головно в Азії та Північній Африці, існують мішані подружжя, в яких нелегко виховувати дітей у християнській вірі, зокрема коли їхню релігійну приналежність визначає державне законодавство.

Викликами для сімей бувають також фізична або психічна хвороба чи депресія когось із членів, як і досвід смерті дитини або партнера.

Всі ці ситуації мають бути для душпастирства нагодою відкривати в цьому конкретному сімейному контексті віри, яка «підтримує і втішає». Жодна з них не може a priori вважатися недоступною для Євангелія. Християнська спільнота має підтримувати такі особливо ослаблені сім’ї і приймати їм, аби проголошувати їм «Євангеліє милосердя».

Конкубінати, розлучення, самотні матері

«Instrumentum laboris» підкреслює, що за складними сімейними ситуаціями криються як історії великого страждання, так і історію щирої любові. Душпастирство сімей має допомогти таким людям доглянути і вилікувати рани, а також повернутися до церковної спільноти.

Щоразу більше поширені в нашому світі конкубінат і вільні зв’язки, а отже, це пари, які співживуть без шлюбу. Буває, про шлюб згадують тільки після народження першої дитини. Окрім страху перед вимогами життя і втратою свободи, окрім традиції «пробного шлюбу» (в Латинській Америці) та бажання «тестувати» поведінку можливого партнера, причинами такого стану є: політика замалої підтримки сімей, фінансові проблеми, безробіття серед молоді, брак житла. Душпастирство тут могло би допомогти у відходженні від романтичного бачення любові, обмеженої її чуттєвим виміром, та вказання на неї як виконання задуму Творця.

Все ще багато сепарацій, розлучень і поновних цивільних зв’язків, хоча їхня кількість зменшується просто через зменшення загального числа подружжів (за рахунок конкубінату і вільних зв’язків). Тягар цих конфліктів падає на плечі дітей, якими часто займаються бабусі з дідусями. Сторона, вірна подружній присязі, інколи диве в самотності й біді, належачи до категорії сучасних «нових бідняків».

Схожа доля чекає на незаміжніх матерів, яких «слід любити і дивуватися їхній відвазі, з якою вони прийняли життя, зачате в їхньому лоні», та виховують своїх дітей. Церковна спільнота має потурбуватися про таких, показуючи, що «Церква — це справжня родина дітей Божих».

За матеріалами: wiara.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: