Кожен католик в Одесі й багато гостей нашого міста знають про існування храму св.Апостола Петра, що по вул. Гаванній, 5. Але, мабуть, лише нечисленні (зокрема – нечисленні гості), які знали або принаймні раз у житті зустріли отця-прелата Тадеуша Хоппе, знають про існування «Музею отця Хоппе».
А починалося все дуже просто і водночас звичайно, хоча також – важко і безнадійно. Був 1958 рік, день 8 січня… Отець Тадеуш приїхав до Одеси з Вільнюса, аби прийняти душпастирство в єдиному на той час діючому католицькому храму міста Одеси, розташованому по вулиці революціонера Степана Халтуріна (сьогодні це Гаванна). Так звана плебанія, місце помешкання священика, тоді була конфіскована і націоналізована на користь радянського суспільства, і мешкало там вісім сімей. Надія, аби оселитися в цьому місці або отримати принаймні одну кімнатку, була нереальна, та й недоречна. Сподіватися на те, що є змога дстати від властей міста якесь помешкання взамін, було ще більшим абсурдом…
Тоді о.Тадеуш вирішив «адаптувати» підвальне приміщення храму для власних потреб і парафіяльної діяльності. Одним із цих помешкань була кімнатка, в якій він жив, працював і помер. Уже за життя отця-прелата його кімната була своєрідним санктуарієм, сповненим чимось небуденним, непересічним, вона дихала специфічною атмосферою. Кожний міг прийти до о.Тадеуша, відвідати його, порозмовляти. Він завжди був удома і завжди готовий прийняти. До його кімнати входили, немов на аудієнцію до високого сановника і важливої особи, державного діяча і розсудливого дипломата, священика – і разом із тим до людини з гарним почуттям гумору, доброго сповідника й порадника, а зрештою – як до батька.
І в цій ото кімнатці, 10 листопада 2003 р., маючи 90 років життя і 60 років священства, помер о.Тадеуш Хоппе – Добрий Пастир. У день його похорону, 13 листопада, по завершенні поховальних церемоній отці-салезіанці, які численно прибули на прощання, разом зі своїм настоятелем – отцем-інспектором Хенриком Богушевським, зібралися саме в кімнатці о.Хоппе. Були тоді спогади і молитва, свідчення і плани… Тоді співбрати й вирішили разом, що такий великий духовний спадок о.Хоппе і сама його особистість не можуть відійти у непам’ять і забуття. Того ж самого дня в кімнаті прелата отець-інспектор затвердив Комісію духовного спадку о.Тадеуша Хоппе, настановивши мене, автора оцієї статті, головою цієї комісії, а отців Йоахима Ясіту й Ігнатія Риндзьонка – віце-головами. Одним із перших рішень нашої Комісії було таке, щоби кімната о.Тадеуша стала “пам’ятним домом”, що його ми нині звемо “Музеєм”. Урочисте відкриття й освячення Музею здійснив єпископ Броніслав Бернацький у першу річницю смерті о.Хоппе, 10 листопада 2004 р., у присутності священиків, сестер-черниць, Генерального консула в Одесі та місцевих парафіян.
У цій кімнаті, нинішньому музеї, нічого не змінилося. Там зберігся той самий дух і клімат. Відвідувачі Музею немовби дихають атмосферою тих попередніх років і зустрічаються з о.Тадеушем…
Після нього залишилося чимало пам’яток. Такі ніби дрібниці, вони, однак, цінні й близькі серцю… Шати отця прелата; келих від папи Павла VI; записи до Гостьової книги від різних закордонних делегацій; нагороди, медалі, кореспонденція та привітання від церковних і світських властей; фотографії та інше.
Ми запрошуємо всіх охочих відвідати наш музей та пізнати духовний спадок отця-прелата Тадеуша Хоппе.
Сорок п’ять років свого довгого та яскравого життя отець Тадеуш Хоппе присвятив Україні… Поза сумнівом, умови, в яких працювали у ті часи отець Хоппе та інші нечисленні католицькі священики на території колишнього Радянського Союзу, не дозволяли здійснювати різні форми пастирської роботи, відомі нам сьогодні. Проте, в тих страшних і нелюдських умовах йому вдавалося відкривати Євангельську Звістку всім, хто шукав слова Правди. За роки його служіння католицька спільнота Одеси не тільки збереглася, але і постійно зростала…
Єпископ Броніслав Бернацький
9 листопада 2004 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
