По вул.Малиновського, 35А в Одесі чекають на всіх – програми молодіжного салезіанського центру «Дон Боско» розраховані як на дітей, так і на підлітків та молодь. 90% підопічних – некатолики. В роботі центру отцям-салезіанцям допомагають салезіанці-співпрацівники (вони належать до Салезіанської Сім’ї, як і сестри-салезіанки) та звичайні світські працівники й волонтери.
Фото: о.Михайло Воцял SDB та Юлія Бiлошицька на заняттях з дівчатами в СІЗО
Виховання добрих християн та чесних громадян передбачає, що діти бачать на власні очі салезіанську проповідь: вона буває не тільки словом. Світлиця чекає на дітей та підлітків віком від 7 до 14 років. Гуртки працюють дві години щодня після шкільних занять. Ввечері відкрите молодіжне кафе. Тут збирається дискусійний клуб, відбуваються молитовні зустрічі – але в першу чергу це нагода відпочити, розважитися, добре провести час – аби знати, що християнський відпочинок існує.
В центрі навчають бальним та сучасним танцям, настільному хокею, італійській та польській мовам. Ще й юні ілюзіоністи мають простір для творчого розвитку та зростання. Улюблений хлопчачий вид спорту – футбол – теж не занедбаний. Троє тренерів, 50 хлопців, тренування тричі на тиждень – і вже є сильна команда, знана в Одесі та за її межами. Окремо варто згадати про чоловічий гуртожиток. Зараз тут живуть 15 молодих хлопців не лише з України, а й з Молдови та Еквадору.
Духовний отець та 4 волонтерів із «Дон Боско» опікуються неповнолітніми в’язнями, 90% з яких становлять хлопці. 50-70 наших юних співгромадян, які тимчасово позбавлені волі, мають звільнитися повноцінними членами суспільства, «не поламаними» за ґратами. Мірою сил їм забезпечується виховання та освіта – не лише катехизація, а й уроки історії, географії, фізкультури. За потреби надається духовна допомога, по змозі – матеріальна.
Співпраця зі слідчим ізолятором продовжується від 2006 р. Зустрічі, заняття, ремонт та обладнання каплиці (на кошти жертводавців – католиків і протестантів), радіомережа для 2000 ув’язнених (з ініціативи Карітас-Одеса), екуменічні молитви, гуманітарна допомога… Принципи всебічної опіки, розвитку та виховання особистості дійсні не лише для «домашніх» дітей, але й (можливо, в першу чергу!) для дітей, які потрапили в халепу.
Педагогіка св.Джованні Боско (1815-1888) виключала кару. Він вважав, що вчитель має бути батьком, порадником і другом та вперше почав використовувати профілактику – легше попередити поганий вчинок, аніж карати за вже вчинене: «Скільки можете, стільки старайтеся не карати хлопців… Переш ніж завдавати страху, спробуйте викликати любов». За рік до смерті він писав: «Я не пам’ятаю, щоб я когось карав у точному сенсі цього слова…»
Аналізуючи причини слабкості характеру, дон Боско твердив, що винні вихователі: вони неправильно використовують доброту. У вихованців він виховував музичний смак, грав з ними, був до них уважний, не шкодував часу; наполягав, що знання як таке ще нічого не означає. До речі, колись галасливу компанію майбутнього засновника Конгрегації св.Франциска Сальського (салезіанців дона Боско) не витримали у «пристойній» парафії – а нині салезіанська парафія св.Петра в Одесі допомагає своїм душпастирям у діяльності.
Скарбом на землі для дона Боско були його підопічні. Покладаючись на св.Филипа Нері, він повторював: «Я не буду тобі заважати, хоч би що ти робив, поки ти не грішиш». «Заповіту» дона Боско – «Чекаю всю мою молодь у Небі!» – сьогодні слідують всі його духовні діти.
За підготовку матеріалу «КВ» дякує оо.Андрію Бачинському та Михайлу Воцялу SDB. Деталі – http://www.odessadonbosko.net/
Слово в’язничним волонтерам:
«Розширюючи горизонти бачення хлопців, я розширюю ці кордони і для себе. Треба судити не людину, а її вчинки…» – Сергій Ашіфман, веде з хлопцями пізнавальні бесіди.
«Те, що я сама не можу зробити, Бог робить через мене. Це поглиблює і мою віру» – Алла Сорока, психолог.
«Праця в СІЗО дає мені можливість разом з дітьми зростати у вірі та любові. Це радість від проповідування, прославлення Бога співом…» – Олена Пяста, катехитка.
Юлія Білошицька в Одесі знайшла покликання – як в Церкві, так і в «Дон Боско»: «Своїм прикладом повної самовіддачі у служінні людям мене натхнув о.Михайло. Чим я можу бути корисною в СІЗО? Неважливо, що робить людина. Важливо, що вона несе з собою. На заняттях по плетінню з бісеру з неповнолітніми дівчатами ми почали спілкуватися, з часом – молитися та співати разом… Людина щаслива тоді, коли виконує своє покликання. Колись я просила Бога дати мені любов – і Він «послав мені нещасних, які потребували моєї допомоги». Пошук і пізнання любові – відповідь на моє питання…»