«Інтенсивна дієта сама в собі не мусить бути поганою. Проблема починається тоді, коли турбота про форму та вигляд тіла перетворюється в ідола. Для людини, яка каже: «Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя…» – саме Бог, а не її власне тіло має бути на першому місці», – роздумує о. Томаш Алексевіч, домініканець.
Питання про те, коли дієти перетворюються у гріх, вторинне. Насамперед людині треба поставити запитання про ідолів. Сьогодні дуже багато говориться про культ тіла, молоді дівчата звідусіль чують: «Ти мусиш бути гарною! Ти мусиш бути стрункою!». Крім культу тіла є ще один божок – молодість. В засобах масової інформації тепер дуже поширене ошуканство, яке полягає на створенні культу молодости. Це здійснюється з допомогою постійного показу штучно гарних людей, які молодо виглядають. Поклоніння такому ідолові деформованої уяви сіє в людині величезне спустошення.
По-друге, в наш час дуже поширений не стільки культ здоров’я, скільки зловживання цим поняттям. В ім’я карикатурної турботи про здоров’я людей переконують у тому, що вони повинні бути худими та стрункими. Медичний факт, що повнота є суттєвою проблемою, зовсім не означає, що всі люди мають бути однаково худорлявими.
Щойно тут можна говорити про анорексію, тобто схуднення, яке стає гріхом. Це порушення, на яке впливає не лише неналежне розуміння поняття «здоров’я», а також стосунки з оточенням, з нашими найближчими – з родиною. Часто анорексія може бути реакцією на погані стосунки в родині.
У ситуації, коли ми маємо справу з порушеннями сприйняття самого себе важлива не лише допомога фахового лікаря, а й психолога. Бо особи, які страждають такими порушеннями, можуть безконечно порушувати визначені собі межі. Наприклад, дівчина, яка насправді важить 30 кілограмів, стоїть біля дзеркала і бачить там надцять кілограм зайвої ваги. Дуже важливо, а водночас дуже важко працювати з родинами таких хворих осіб. Часто трапляється так, що члени родини вперто вважають, що все гаразд і не бачать в хворобі (зазвичай) доньки жодної своєї провини. Тимчасом проблеми з почуттям своєї гідности та сприйняттям починаються у колі найближчих. Людина, яка почувається відкиненою у родині, це людина, відкинена світом. Звісно, є відмінність між голодуванням, яке може завдати шкоди людському здоров’ю та лікувальним голодуванням, яке має на меті очищення організму. Адже є осередки (також реколекційні), які пропонують такі послуги. Це зазвичай відбувається під наглядом лікаря. Інтенсивна дієта сама в собі не мусить бути поганою. Проблема починається тоді, коли турбота про форму та вигляд тіла перетворюється в ідола. Завжди, коли мені доводиться зустрічатися з вегетаріянцями чи веганами, я ставлю їм кілька контрольних запитань. Чи вони відмовляються від тих чи інших продуктів заради здоров’я, чи прив’язують до цього якусь ідеологію? Для людини, яка каже: «Вірую в єдиного Бога, Отця вседержителя…» – саме Бог, а не її власне тіло має бути на першому місці.
Коментарі:
Ульген: «Чи хтось зрікається конкретної групи продуктів з огляду на турботу про здоров’я, чи може, прив’язує до цього якусь ідеологію». Адже відмова від м’яса у п’ятницю – це ідеологія. Піст (колись «говіння») у визначені дні – це ідеологія. А турбота про здоров’я – на другому місці. А якщо хтось підтримує ідеологію «не їсти тварин», то все гаразд. Не бачу в цьому нічого поганого.
Камінчикова: Коли я була старшокласницею, то кілька разів захоплювалася вегетаріянством. Це захоплення ані на йоту не наблизило мене до Бога. Навпаки, я щораз більше ненавиділа людей за те, що вони кривдять бідолашних тварин. Я навіть могла заглядати людям до тарілок і дорікати за кожен шматок шинки. Я дійшла до того, що в ім’я порятунку беззахисних тварин готова була стріляти в бездомних людей, мотивуючи це любов’ю. У всьому цьому хаосі я була впертіша, ніж кришнаїти. На щастя, в останній момент я таки опам’яталася (можливо, завдяки молитвам моєї сестри). Я зі своєю ненавистю не була винятком в цьому натовпі кровожерливих вегетаріянців. Тепер я вважаю вегетаріянство духовним поневоленням та псевдо-благом.
margeritta.goth у відповідь Камінчиковій: Якщо хтось є вегетаріянцем, то неважливо, які мотиви в цієї людини. До цього просто треба поставитися з повагою. Це має бути, звісно ж, взаємно, бо кожен із нас має ті чи інші погляди. Те, що ви описали, це лише прояв крайнього фанатизму, а такого «духовного поневолення» можна досягти хіба що за власним бажанням. Це не був вибір на користь «беззахисних тварин», я вбачаю тут радше позерство, бажання показати «от що я вмію», такий собі, даруйте, «шмаркатий снобізм». До захисту своїх переконань треба дорости. Це ж стосується і псевдо-захисників християнських цінностей. Якщо людина не спроможна поважати погляди інших, то для усіх буде ліпше, якщо вона не виділятиметься з натовпу.
Читайте також відповідь на питання: Чи зрада перекреслює подружжя?
Уривок із книги «Порадник малого грішника»
Книгу можна придбати у видавництві Свічадо