Беатифікація папи Йоана ХХІІІ відбулася 2000 року, у Великий Ювілей. Як сказав кардинал Францішек Махарський, вона «долучилася до великого АЛІЛУЯ за Спасіння людини». Від самої смерті Папи Ронкаллі (1963) чулися голоси: «був чоловік, посланий від Бога, ім’я якому було Йоан» — євангельська цитата, застосована до Доброго Папи Джованні.
Ми не можемо безпосередньо з ним поспілкуватися (хіба що Бог комусь із якоїсь причини дасть цю милість), але залишилися його щоденники. «Я знову чую його любий голос, коли у хвилини відпочинку у Ватиканських садах, тримаючи в руці зошити, що містили його довірливі і дитячо-щирі розмови з Богом, він сказав: я розумію, що люди про Папу хочуть знати все, і що все може послужити історії. На цих аркушах є більше моєї душі, ніж у будь-якому іншому з моїх текстів», — так відгукнувся про щоденники Йоана ХХІІІ його колишній особистий секретар архиєпископ Лоріс Каповілья. Про Папу Ронкаллі з нагоди беатифікації було видано чимало матеріалів, а медіа наввипередки старалися друкувати статті, «що не раз супроводжувалося неточностями», зазначає Каповілья. «Щоденник» же заохочує сягнути по автентичні документи, перш ніж говорити про цю постать в історії Церкви. Тільки справжнє, глибоке вивчення духовного щоденника і документів надасть віруючим (і всім охочим, зрештою) змогу познайомитися з Йоаном ХХІІІ без міфологізації його постаті, помітити у ньому великого пастиря і мислителя, а не тільки автора гумористичних «квіточок», симпатичних, навіть привабливих, «але часто сплощених», зазначає архиєпископ Каповілья, «бо багато з них то апокрифи та плоди фантазії».
Деякі уривки з духовного щоденника, розпочатого ще 1895 року, CREDO пропонує читачам.
*
«Що за прекрасний день! Небесний день, після не дуже ревного тижня, сповненого розсіяності й мало не остиглості. Добрий Ісус уділив мені ще цього року благодаті переживати місяць травень, дав мені нову, безцінну нагоду, щоб Його любити ще більше через молебень до Пресвятої Діви Марії. Я так багато очікую в цьому місяці від моєї Матері, Марії. Якщо Вона мені допоможе, то я певно зроблю якийсь крок уперед. Проситиму Пресвяту Діву про дві чесноти особливо: про велике смирення, тобто пізнання самого себе і недовіряння собі, та про велику любов до Ісуса Євхаристійного. Про цю другу милість буду також часто просити і для своїх колег. Попрошу також Ісуса про гарячу молитву до Марії, Його і моєї Матері. Тоді справи, які мені лежать на серці, мої обітниці й молитви потраплятимуть до Ісуса через Марію, а до Марії через Ісуса.
Особливі зусилля я докладатиму до того, щоби зберегти якнайбільшу зосередженість, потрібну для чування над собою і поступового долання пристрастей, зокрема самолюбства. Я буду детально і точно виконувати розпорядження, зрікаючись власної волі. Строго дотримуватимуся мовчання у школі, не дозволяючи, аби з моїх уст вирвалося хоч одне зайве слово. І постараюся переказувати іншим певність, що найпростішою дорогою до Ісуса йдуть через Марію. Одним словом — стану цілковитою власністю Марії, аби бути повністю Ісусовим.
Мій ангел-хранитель остерігатиме мене, коли я щось забуватиму. А Ісус і Марія нехай мене благословляють, допомагають, дадуть те, чого я потребую, зокрема добру волю, і я досягну святості». (1 травня 1898 р.)
*
«Настільки, наскільки це для мене можливо, я пізнав у цьому місяці, що я сповнений самого себе, а ще краще мені це показав мій духовний керівник, перед яким я відкрив своє сумління.
До чого це дійде? Добрий Ісус бачить, що я нічого іншого не прагну, як тільки Йому служити, і що стараюся душити в собі порухи самолюбства. І все одно я так часто падаю! Може, Марія хотіла від мене чогось більшого. Я також усвідомлюю, що моя побожність досі була надто поверховою, і в ній було забагато недоліків, і ще я часто був розсіяний на молитві. Якби ж то мені хоча би вдалося досягти справжньої зосередженості в молитві!
Мушу мати надію. Тим часом не перестану просити Ісуса і Марію, щоб дали мені смирення, а моїм улюбленим молитовним зітханням буде цей: О Маріє, найсмиренніша, вчини, щоб я уподібнився до Тебе. Про смирення проситиму Ісуса в Євхаристії, буду смиренний у невдачах, у стосунках з іншими, у думках, бо саме в них я падаю найчастіше, а саме це стало причиною падіння ангелів». (15 травня)
*
«Слава Ісусу Христу! В травні, під час новенни до Святого Духа, я просив Ісуса і Марію про чесноту смирення, і гадаю, що мав досить оказій вправлятися в ній. Моїм настоятелям донесено справу, як на мене — перебільшену, про мою пихату поведінку під час канікул, і я дістав за це добрячу догану. Я мусив volens nolens упокоритися, і в глибині душі мушу визнати, що щось із правди в цьому було. А отже, якщо про мене погано кажуть настоятелям, то що маю зробити?
Не вчиню ніяких кроків. Нехай діється те, що діється, тобто: нехай саме виявиться, що є правдою, а що фальшем із того, що мені закидають. У будь-якому разі, то був для мене важкий удар, який дав мені багато для роздумів і став приводом для сліз. Може, задалекі висновки я зробив зі своїх роздумів. А все тому, що хоч і не дійшло до вибриків, у яких мене обмовили, однак пиха у мені завжди є, і то вона дала привід для звинувачень такого роду. Тепер нарешті відкриваються мої очі і я починаю щось потроху розуміти. Цього досить. Я мав добру науку. Приймемо наразі, що все, що про мене кажуть, — правда, і поставмо на цьому хрестик. Я не буду сушити голову, хто саме це зробив, а помолюся за цю людину, бо ж вона може виявитися знаряддям у руці Бога, аби я ступив на правильний шлях.
Поки що подякую Господові Ісусу за те, що дає мені принаймні волю стати смиренним.» (5 червня 1898 р., неділя Пресвятої Трійці).
*
«Треба нового запалу, уваги і покори. Постійно той самий гріх тяжіє на мені, а саме, що я неорганізований, навіть у духовних справах. Але ж саме порядок я раджу іншим.
Мушу рішучо застосовувати цей принцип, аби не радити іншим того, чого сам не практикую, бо досі я робив навпаки.» (12 червня)
*
«Сьогодні вранці я вперше тримав кадильницю на урочистій Вечірні, і сталося так, як я на те заслужив, я, який завжди критикую інших. Всі з мене сміялися, і добре: наступного разу буду смиреннішим і краще виконаю своє служіння. Зрештою, нехай це впокорення буде на славу св. Алойзія; однак це не повториться, бо я вирішив добре проштудіювати церемоніал під час канікул.» (21 червня)
*
«Достатньо смирення і любові, а решту я залишаю Богові.
Зрештою, я маю бути сильним у труднощах, бо те, з чим я стрічаюся зараз, є тільки слабеньким вступом до того, що мені випаде терпіти, коли я стану священиком, священиком цілковито Христовим.» (19 липня)
*
«Хіба це можливо, щоб я не міг утримати зосередження під час молитви на Розарії? Подивимося ще завтра.» (22 липня)
*
«Я весь час топчуся на місці. Ба бальше, сьогодні відправив тільки якийсь «замінник» іспиту совісті, зовсім не змовив трьох ’Отче наш’, а в полудень пропустив ’Ангел Господній’. Треба з цим усім покінчити, поки Господь Ісус до мене милосердний.» (31 липня)
*
«Мушу пам’ятати про те, що моїм завданням є не тільки уникати зла, але також чинити добро. Зрештою, про сьогоднішній день я не можу сказати, що він був повністю без провини, оскільки траплялася ще неуважність під час відвідання Пресвятих Дарів і під час молитви Розарію, а надодачу то я відкладаю це відвідання завжди на останній момент. Так із Господом Ісусом не чинять, не можна Йому залишати останнього місця.
О мій Ісусе, коли ж я нарешті буду ревний?» (18 серпня)
*
«Найгірше те, що останнім часом, трохи через недбальство, а трохи з інших причин, я занедбав щотижневу сповідь. А святий Карл сповідався двічі на день!» (31 серпня)
*
«Я мушу добряче дістати по вухах. Уже два вечори як я не відправляв справжнього відвідання [Пресвятих Дарів], оскільки не призначив для нього відповідної кількості часу. В цьому не було моєї провини, оскільки послух прикликав мене до іншого місця, але якби я одразу вловив натхнення відправити відвідання трохи раніше, то не було би потім приводу до докорів сумління.» (28 жовтня)
*
«Сьогодні я повинен записати серйозну помилку, яка викликала змарнування найдорогоцінніших хвилин після Святого Причастя і вплинула також на інші духовні вправи. Нею була розсіяність після підйому з ліжка і те, що я не постарався одразу ж зосередитися, увійшовши до храму. Цей факт слід добре запам’ятати.» (30 жовтня)
*
«Я немов картина, з якої, щоправда, усунуто плями, які роблять її нечитабельною, але оскільки вона вся вкрита дрібною пилюкою, яка її заслоняє, то не може бути приємною для ока. Отож і я у такому стані, як старі картини. А якщо ті малі занедбання стоять на перешкоді, то чи ж можна дивуватися, що я не відчуваю в собі постійного припливу благодаті, запалу й любові?
Треба зробити те, що з картинами, аби показали нам красу, яку мали, виходячи з рук митця. Їх потрібно відчистити оливою. І мені потреба очиститися з усіляких недосконалостей. Осягну це через зосередженість від самого ранку і уникання надмірних веселощів, які провадять до глупоти. Обережніше зі словами, які стосуються інших, зокрема з висловлюванням осуду.
Крім цього — часті молитовні заклики, ревні відвідування і суворі іспити совісті.» (20 листопада)
*
«Що стосується речі, за які я найбільше собі дорікав минулого тижня, а саме надмірної веселості, то я дещо виправився, хоча і не повністю. Зрештою, завжди краще бути веселим, аніж сумним. Хіба не сказано: ’Радійте у Господі’? (Пс 31, 11)» (28 листопада)
*
«Я клірик, отже, маю бути ангелом при Богові. Що ж за щасливий збіг обставин! Боже Провидіння очевидно хотіло дати мені пізнати цей обов’язок, і зробило так, що я був охрещений ім’ям Анджело. Але ж який сором: я називаюся Анджело, повинен поводитися як ангел, а насправді ніколи ним не був. Ім’я Анджело має бути для мене натхненням, аби я насправді став ангельським кліриком. Скільки разів почую, як мене зовуть, — пригадаю собі свій обов’язок прагнення до досконалості, а водночас збуджу в собі акт жалю, що попри ім’я, яке ношу, я зовсім не ангел.» (1898, з підсумків року)
Підготовлено за виданням: Jan XXIII. Dziennik duszy. Znak, Kraków 2000
фінансово.
Щиро дякуємо!
