Цьогорічний відпуст у Бердичівському санктуарії відбувся під знаком українського прапора. Ще у суботу, 19 липня, піші паломництва з різних міст та сіл почали сходитися до Бердичева. Цього року основними кольорами колон паломників були жовтий та блакитний.
Півтора десятки паломницьких груп ніби змагались одна з одною у патріотизмі: на футболках учасників 9-денного паломництва з Києва була намальована мапа України, обведена колом розарію, і напис «Боже, я молюсь за Україну»; францисканське паломництво з Шепетівки зайшло у Бердичів, несучи 50-метровий прапор України; житомирські прочани теж викликали фурор повітряними кульками жовтого і блакитного кольорів, кілька сотень яких вони з площі перед санктуарієм випустили у бердичівське небо. А ще були незлічені жовто-блакитні паломницькі хустки, стрічки, прапорці, вишиванки та гімн України, який почав співати маленький хлопчик, що сидів на плечах у батька-паломника, а підхопила і завершила уся площа.
«Наше паломництво всю дорогу молилось за мир в Україні, за мир у родинах. Молились також за загиблих. У мене двоє синів, один служить у міліції, а другий — у військовому інституті навчається, так що мені ця тема особливо близька», — розповідає Олена Зімбицька з Житомира.
Паломництво з Шепетівки теж під час дороги молилося за мир і припинення війни в Україні. А єпископ Станіслав Широкорадюк, який 22 роки тому заснував цю прощу і майже щороку в ній йде як простий паломник, провів «Хресну дорогу України». Владика розповів, що люди, яких вони зустрічали по дорозі, дуже раділи, бачачи паломників. А один чоловік сказав єпископові, що як ще є такі люди, то Україна має майбутнє.
«Люди у селах, через які ми проходили, аж плакали від радості бачачи нас, — каже Лілія Зозуля з Шепетівського паломництва. — Казали: дуже тішаться, що є люди, які так жертовно йдуть. Вони під зливою виходили зустрічати нас на вулицю. Ми йшли у дощовиках, а вони навіть парасоль не розкривали, але цілими сім’ями з дітьми виходили нас вітати. Це було дуже приємно».
Схожі враження і в учасниці Подільського паломництва з Хмельницького Ірини Шухтуєвої. «Одна жінка, коли побачила, що йдуть паломники, вибігала через ворота і почала кричати до нас: «Моліться за мир! Моліться, щоб Путін припинив цю війну!» А ми й так всю дорогу молилися за мир в Україні, за наших військових.
Ірина — колишня парафіянка севастопольської парафії св. Климента, а нині, як біженка з родиною, живе у Кам’янці-Подільському. Вона каже, що окрім загальної інтенції за мир у країні мала також свою особливу — за те, щоб Бог звільнив людей від залежності неправди. «Ми не можемо спілкуватися з багатьма старими друзями, родичами, бо люди в Криму і на сході України цілком у владі брехні».
З інтенцією за єдність України вирушило у дорогу і велопаломництво з Харкова, в якому взяли участь восьмеро чоловіків, серед яких — двоє священиків. «Ми в дорозі щодня мали Літургії, молилися за єдність України, — розповідає учасник велопрощі Сергій Толстіхін. — Під час дороги багато спілкувалися з людьми, доносили до них свою думку. Загалом у дорозі до нас усі ставилися добре: ми їхали з українськими прапорами, машини нам сигналили, вітали. Господар, біля обійстя якого ми останньої ночі поставили намети, пригостив нас молоком, сиром». Після Бердичева велопаломники поїхали далі на захід. Попереду на них чекають Хмільник, Хмельницький, Кам’янець-Подільський та Львів. Таким чином своєю прощею з Харкова до Львова вони з’єднають східну і західну частину України, молячись усю дорогу за її єдність та мир.
Багато паломників свідчать, що молитва під час прощі має особливу силу, а інтенції, з якими йдуть, дуже часто вислуховуються. «Я йду вже вп’яте, і кожного разу прошу у Бога якусь ласку. І можу сказати, що мої прохання щороку вислуховуються. Одного разу я ще навіть із Бердичева не встигла поїхати, сиділа на вокзалі після відпустової Меси, як мені зателефонували, і те, про що я просила, збулося», — поділилися Ірина Зозуля.
А Людмила і Євген Суси з паломництва «Биківка-Бердичів» вирішили почати з паломництва подружнє життя і після шлюбу пішли у прощу. У Бердичів Людмила заходила у білій сукні нареченої.
Кожну колону паломників на площі перед санктуарієм вітали господарі свята — бердичівські кармеліти. Увечері, коли усі прочани прибули, на польовому вівтарі перед санктуарієм відбулася Меса. Її очолив архиєпископ Петро Мальчук, а проповідь виголосив о. Альберт Вах, заступник провінціала Краківської провінції ордену Босих Кармелітів.
Він провів аналогію між нинішньою ситуацією в Україні і першим читанням Літургії, в якому розповідалося, як пророк Ілля вийшов на гору Кармель, де молився Богові, аж поки не побачив маленьку хмаринку на горизонті, яка після багаторічної засухи принесла довгоочікуваний дощ (1 Цар 18,42-46). «Кармель у цій хмаринці завжди бачив Марію, надію цілого людства, — сказав проповідник. — Тож не дозволяймо, щоб хтось відбирав у нас надію та народжував страх, навіть якщо він має в руках зброю та багато грошей. Наша думка сконцентрована на Непорочній Марії і має Її логіку — логіку любові!»
Краківський кармеліт у своїй проповіді пригадав також «чудовий приклад братерства і солідарності та посвяти» українців під час революції: «Ця велика справа любові, гарним вираженням якої є знаний на цілий світ Майдан, мусить мати продовження, щоб принести плід майбутнім поколінням», — підсумував о. Альберт Вах.
Про ситуацію в Україні багато говорилось і під час урочистостей наступного дня. Перед відпустовою Месою до присутніх звернувся Голова Конференції римо-католицьких єпископів України Мечислав Мокшицький. Дякуючи Богові за канонізацію Йоана Павла ІІ, котрий свого часу «залишив незабутній слід на релігійній та політичній карті світу», владика говорив про нову небезпеку для свободи і миру: «Тепер, коли ми тут в атмосфері свята стоїмо перед Господнім вівтарем, на сході України брат підносить руку на брата». Архиєпископ Мечислав закликав усіх присутніх молитися про мир і справедливість в Україні, а також за жертв збройного конфлікту. Він звернувся до усіх, від кого це залежить із закликом: «Припиніть війну! Припиніть війну! Припиніть війну! Ми хочемо жити в мирі».
Особливим гостем урочистості другого дня був архиєпископ П’єро Маріні, голова Папського комітету з Міжнародних Євхаристійних Конгресів. Ієрарх очолив урочисту Месу і виголосив проповідь, у якій, відштовхуючись від літургійних читань, говорив зокрема про біблійний образ гори як місця особливої близькості Бога. «Для того, щоб зустріти Господа, щоб осягнути спасіння, необхідно підніматися на гору, з Ісусом переживати пасхальну містерію», — зауважив архиєпископ Маріні.
Наприкінці своєї проповіді ієрарх, який багато років працював із Йоаном Павлом ІІ, також розповів про його любов до Церкви в Україні. «1991 року він відновив тут структури Католицької Церкви, а 2001-го, як добрий пастир, відвідав Україну. Він також визнав плоди святості цієї землі та проголосив блаженними і святими деяких синів цієї Церкви, як латинського, так і візантійського обрадів», — нагадав ієрарх. Він закінчив свою проповідь молитвою за Україну, яку Йоан Павло ІІ виголосив 24 червня 2001 року, перебуваючи в Україні.
Наприкінці Меси до присутніх також звернулися українські єпископи. Зокрема архиєпископ Києво-Житомирської дієцезії Петро Мальчук, говорячи про протистояння в Україні, наголосив, що це не війна тих, хто за Україну чи за Росію, а війна тих, хто прийняв Христа, і хто не прийняв.
Урочистості завершилися повторенням Акту відання України Непорочному Серцю Марії, яке українські ієрархи звершили 20 березня 2014 року.
Щороку учасники бердичівського відпусту відзначають чудову організацію свята. І кожного року вона вдосконалюється. Якщо на початку були тільки два санвузли, то зараз до них додалося 8 біотуалетів. Також для паломників організовано воду для умивання. А цього року усі охочі також мали питну воду.
Традиційно організацією заходу, який збирає кілька тисяч людей, займаються парафіяни. Голова порядкової служби Василь Романський каже, що за багато років проведення відпусту в них сформувалася команда, у якій кожен чітко знає, що, коли і як робити. У порядковій службі, яка має кілька секторів роботи, працюють понад сімдесят чоловіків. Хтось дбає про порядок на полі перед храмом, хтось зустрічає паломників на дорозі, інші — чергують на внутрішньому подвір’ї і в храмі. Порядкові допомагають священикам роздавати Причастя у натовпі, організовують порядок на галявині, де відбувається сповідь. Нерідко їм доводиться затримувати кишенькових злодіїв, які під час Меси намагаються обікрасти паломників, чи шахраїв, які, переодягнувшись міністрантами, збирають пожертви.
Між собою порядкові спілкуються по рації. «От учора, коли після зустрічі паломників священики пішли до їдальні монастиря, мені по рації кажуть, що за ними пішов підозрілий чоловік. Як виявилося, це був шпигун, якого на площі чекало ще п’ятеро поплічників. Вони хотіли, поки священики їдять, щось поцупити у приміщенні», — розповів Василь Романський.
Парафіяни, які мають медичну освіту, чергують у медпункті. Вони можуть надати першу медичну допомогу, зокрема допомагають із мозолями, серцевими нападами, підвищенням тиску, непритомністю. Щороку під час двох днів святкувань до медиків звертаються близько сотні людей. Але серйозних проблем зі здоров’ям зазвичай не буває.
Здорові та духовно відновлені паломники після урочистостей роз’їхались по домівках, несучи з собою жовто-блакитну символіку на згадку про відпуст і як символ наново усвідомленої свободи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
