Історії вже дорослих дітей-сиріт часто містять різні подробиці: і ті, що позитивно впливають на ставлення людей (зокрема, майбутніх усиновителів) до усиновлення, і ті, що радше відлякують суспільство. А ця історія незвична хоча б тому, що хороший фінал у ній побачать лише ті люди, які ставлять гідність і добро інших вище за власний комфорт і безпеку. Зрештою, саме тому це історія Героя.
21 січня 1996 р. на Волині народився Андрійко Снітко. Коли він учився у 5‑му класі, померла мама, єдина близька йому людина. Тут сталося чудо: хлопця, який у свої роки виглядав першачком, захотіла прийняти сім’я. Удова з чотирма дітьми запросила Андрійка до нової великої родини й прийняла як рідного сина.
Спочатку їм було складно: замкнутий хлопець не дозволяв жодних виявів любові до себе й тільки через довгий час зміг вимовити слово «мама». Повністю підліток відтанув лише через кілька років, після народження названого племінника, якому приділяв безліч уваги.
А у 18 років Андрій, уже студент Інституту фізичної культури і здоров’я (дрібний хлопчик став мужнім юнаком), добровільно почав готуватися до відправки в зону АТО, вступивши до «Айдару». Він загинув 20 серпня в Іловайську. Юнак фактично приніс себе у жертву: Андрій «Хома» Снітко накрив собою гранату, врятувавши побратимів. Перед цим він телефонував додому, казав рідним слова любові…
Після АТО Андрій хотів лишися на Донбасі: «Мамо, тут для нас дуже багато роботи навіть без війни». Єдине, про що просила мама Андрія телефоном, це щоб і на фронті він приймав Боже благословення – і син напевно це виконав, здійснивши власний подвиг заради життя бойових друзів.
«Католицький Вісник», № 24/ 2014
фінансово.
Щиро дякуємо!
