Перша заповідь любові нібито дуже проста: «Любити Господа всім серцем, усією душею, силою, думкою»… Проте розрив шаблону настає, коли Господа визнають Господом ті, хто часом не визнають одне одного за християн. Про що ж насправді йдеться в тій єдності та як у ній не загубити Господа?
Що таке єдність християн
Важко говорити про єдність християн, оскільки, на перший погляд, ми бачимо суперечність між словами апостола: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Еф 4, 5), – і тим, що відбувається між нашими Церквами. Адже ми не раз заперечували істинність зв’язку «тих інших» із Христом, не визнавали нашу віру спільною, піддавали сумнівам хрещення, уділене «єретиками» та «схизматиками». Дехто з нас і досі так поводиться… Можна намагатися виправдовувати таку позицію вірністю Правді, адже це ми вистояли в істинній вірі, а вони – ні. Чи ж Святе Письмо не говорить, що тих, хто «не слухають Церкви», слід відлучити від спільноти і трактувати як «поган» і «митарів» (пор. Мт 18, 17)? Проте в тому ж Святому Письмі маємо розповідь про зустріч апостолів із тим, «хто не ходив з ними», але, посилаючись на Ісуса, виганяв злих духів у Його ім’я (пор. Мк 9, 38). І коли хтось з учнів хвалиться Господу, що заборонили йому це чинити, Христос каже: «Не бороніть йому […]. Хто не проти нас, той за нас» (Мк 9, 39‑40). Чи ж не випливає з цього повчання, що кожна людина доброї волі, яка визнає Господа, якимось чином належить до Нього і близька нам, навіть, якщо вона не з нашої спільноти, а з іншої Церкви?
Єдність християн та істинна віра
Ми відповідальні за Христову правду, а тому не можемо розуміти науки Святого Письма довільно й маємо боротися за «здорову науку», «вказувати на помилки і напоумлювати» (пор. 2 Тим 4, 2‑3). Проте навіть у суперечках нас зобов’язує заповідь любові. «Слузі ж Господньому слід бути […] лагідно картаючим тих, що спротивляються; може, Бог дасть їм колись покаяння, щоб вони спізнали правду» (2 Тим 2, 24-25). Отже, дискусії між нашими Церквами – потрібні, адже правда одна. Проте мусимо пам’ятати, що всі люди, які щиро визнають розіп’ятого і воскреслого Ісуса своїм Господом (пор. Рим 10, 9), а також охрещені «в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт 28, 19), по суті, становлять «єдине Тіло» (пор. Гал 3, 26-27; 1 Кор 12, 13). Розділені християни роздирають живе Тіло, ділять нероздільного Христа. З погляду віри розділене християнство – це щось абсолютно безглузде.
Справжній екуменізм
Коли ми говоримо про єдність християн, слід відрізняти справжній екуменізм від фальшивого. Фальшивий випливає зі слабкої віри, з поверхневого погляду, ніби «все одно, у що вірити». Це трагічна помилка, бо ми маємо бути «або гарячі, або холодні», а не теплі й бозна-які (пор. Одкр 3, 15-16). Натомість істинний екуменізм виникає з гарячої віри і з переконання, що кожна людина, яка щиро відкрила Христу своє серце, є моїм братом у Христі – навіть якщо у чомусь помиляється і трохи блукає… Під поверхнею наших гріхів, помилок і поділів існує єдність. Її потрібно лише віднайти через навернення кожного християнина й кожної Церкви до Христа. Навіть тоді, коли ми переконані, що саме ми правильно тлумачимо Євангеліє, то можемо згадати: «Коли хтось думає собі, що він щось знає, той ще не знає, як треба знати» (1 Кор 8, 2).
Ми – одна родина, на жаль, посварена, але Той, кого всі любимо, може нас наново примирити. Тому католицька спільнота, з якою я особисто пов’язаний, щоденно молиться: «Господи Ісусе, який молився, аби усі були одно, просимо Тебе про єдність християн – таку, якої Ти хочеш, і через такі засоби, які Ти обираєш. Нехай Твій Святий Дух дає нам пізнати страждання розділеності, побачити наш гріх і мати надію понад усяку надію».
Доктор Марек Кіта,
кафедра христології Університету Йоана Павла ІІ (Краків),
Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського (Київ)
«Католицький Вісник», № 1/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
