Це ще одна думка, виловлена під час цілком світського, малопобожного по суті заняття — перегляду серіалу. Це ще одна думка, сприйнята від того, з ким я, загалом беручи, мало в чому погоджуюся. Але, як колись сказала моя улюблена письменниця Ольга Чигиринська, «Логос не обманеш» — тобто коли людина талановита, то вона мимоволі продукуватиме правильні ідеї, інакше загубить талант, якщо відмовиться слухати свою душу.
Заголовок цієї замітки без пояснень зрозуміють тільки хувіани. Для нехувіанів я спробую пояснити «на пальцях». Є такий культовий британський телесеріал, «Доктор Хто». Минулого року він відсвяткував своє 50‑річчя, що, погодьтеся, вражає. Поціновувачі серіалу називають себе «хувіанами» (від «Doctor Who»). Він ділиться на «олдскул» — старі сезони, починаючи ще з чорно-білих зйомок, і «ньюскул» — відроджений 2005 року, дітище Рассела Ті Девіса, а останнім часом — Стівена Моффата. (Хувіанам дозволяється тут заверещати: «Моффат троль!»)
Стівен Моффат — почитайте про нього, якщо хочете — ще й сценарист «Шерлока», і цих двох опорних точок має вистачити для усвідомлення, що шоураннер він насправді крутий.
Так ось. У Моффа, серед різних вигаданих ним «плюшок» у серіалі, є лінія Weeping Angel — «Плачущие Ангелы», ну а українською я їх волію писати як Сльозливі Янголи. Це такі страшні-страшнючі створіння, названі «найніжнішими убивцями у Всесвіті». Виглядають як кам’яні статуї, поширені по цвинтарях: ангел, який затулив обличчя руками і плаче. Однак Мофф придумав «відкрити їм личико», а там виявився Страх, втілений страх, страшенні зубиська, смертельний доторк… Коли Сльозливий Янгол торкається людини, вона зникає. Її відкидає на десятки літ назад у часі, а сам «янгол» живиться життєвою енергією, яка залишається від непрожитого людського життя.
Кошмарні створіння.
Менше з тим, що Моффат — троль, і що він, подібно до Стівена Кінга, візуалізує свої дитячі страхи (так само, як із аркою «тріщина в стіні»). У вигаданих Моффом створіннях особисто я бачу пряму-прямісіньку вказівку на Суть Справи. Причому не одну вказівку.
Що зараз діється з людьми, які попри все продовжують душевно ридать про «ковбасу по два двадцять?» Чи хтось думає, що їх в Україні раптом не стало? Ха-ха три раза (с). Про те, що діється з тими, хто дивиться російські телеканали, уже й питати не хочеться… Сльозливі Янголи, найніжніші убивці у Всесвіті, відкинули цих людей у радянське минуле, а самі живляться їхніми душами. Ось уже і 1937 рік настав в усій красі: арештовано матір сімох дітей, яка подзвонила в українське посольство з повідомленням про воєнні сили, що направляються в Україну. «Ворог народу»! Вона «зрадила державну таємницю». Яку? Що Росія воює з Україною? То що, виходить, це таки правда, попри офіційні заперечення, бо якщо людину арештовують за таким серйозним звинуваченням, то виходить, що цим ситуацію підтверджують??? Це не театр абсурду, це реальність, з якою впоратися набагато важче, ніж із космічними чудовиськами на екрані…
Моффат, звичайно, троль. І в нього є свої проблеми у світогляді та сприйнятті Церкви. Однак чуйку на зло він таки має геніальну. Один із ключових моментів в арці (наскрізній сюжетній лінії) Сльозливих Янголів — те, що про них тільки повідомляється, але немає їхніх зображень. Зокрема через це Доктору, супутникам і задіяним у ситуації людям було так важко в усьому розібратися. Говориться про небезпеку, а яка вона? Як виглядає?? Чого стерегтися???
Однак велика, велика, величезна проблема цього зла полягає в тому, що Сльозливих Янголів зображати не можна. Цитую: «Кожне зображення Янгола саме стає Янголом».
Янголи, як відомо кожному християнину, є не тільки добрі. Тому застосування самого слова «янгол» до цих створінь не викликає заперечень. А суть справи вловлена, імхо, геніально.
Кожне зображення зла несе це зло далі. Інформація розмножується діленням. Щасливі обличчя дитячого хору, який у ХХІ столітті співає пісню про чекістів (так!) — це те саме зображення Сльозливого Янгола. Який наближається, щоб торкнутися чергової жертви. Поновлення портрету Сталіна в московському метро. Вимога повернути на місця бюсти Леніна. Оголошення «здам квартиру, особам кавказької зовнішності — не турбувати». Зітхання про булочки по дві копійки. Заява на колегу, який «говорив про своє незадоволення Путіним». Це — реальність. Яка ніби вже відійшла у минуле, стала історією, померла, як ми вважали! Реальність, до якої ми не бажаємо мати жодного стосунку, це інша держава, це не наш простір… але цей «простір» не хоче перестати вважати своїми — нас.
Зображення ще залишилися. Плакати, книжки, фільми, радіо. Не всюди ще щасливо пройшов «ленінопад». Не перейменовано стільки вулиць… Не видалено з умів «щасливе радянське дитинство».
Люди неспроможні протистояти Сльозливим Янголам, тому їм потрібен Доктор Хто. Єдине, що можна робити бодай деякий час, — це дивитися на янгола, який полює на тебе, дивитися невідривно, не моргати, бо з кожним кліпанням (миттєвою неувагою) ця смерть наближається, наближається, аж доки торкнеться своєї жертви.
Отож, коли біда вже проникла сюди і протискається у шпарини буття, єдиний вихід — не спускати з неї ока. Дивитися, де ще стоять комуністичні боввани. Де ще депутати беруть хабарі. Де ще міліціонери заробляють на наркотиках. Не забувати, за що загинули ті, кого вже немає. Не опускати рук. І бути обережними з зображенням Сльозливого Минулого, яке тягнеться до нас, щоби знову відкинути в глибокий історичний морок, живлячись нашими пожертими силами.
Величезна сила таланту… Weeping — це не тільки «плачущий». Це ще й «просочення», «крапельне проникнення», «проступання речовини на поверхню». Моффат, звісно, троль. Але в нього ненароком вийшло точно висловити правду.
Dont’t blink.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
