Сем Чайлдерс — колишній «байкер поза законом» і наркоторговець, який згодом присвятив своє життя рятуванню дітей у збройному конфлікті на території Південного Судану. Разом із дружиною Лінн вони заснували та утримують дитяче селище-сиротинець, яке зветься «Ангели Південної Африки», опікуючись загалом понад 300 дітьми. Вони протестанти з пенсільванського релігійного об’єднання, яке зветься «Церквою Асамблеї Бога».
Сем Чайлдерс — та людина, про чиє життя і християнське служіння знято фільм «Проповідник із кулеметом». Він відповідає на кілька цікавих запитань.
Які батьки мали бути в людини з такою біографією? — Я мав найкращих батьків, яких би кожен хотів мати. Сім’я була середнього достатку, я з дитинства був свідком чудес і знав силу Бога. Якби мене запитали, ким я хочу стати, коли виросту, то у 6, 7 і в 10 років я б відповів, що хочу бути проповідником. Але щось сталось, як мені сповнилося 11… Коли дивишся на крутих хлопців у школі, то хочеш бути подібним до них. Бути як усі.
Я став відвідувати вечірки, де пили пиво. Тоді я навіть смаку пива не зносив, його запах мені був гидкий. Я міг годинами тримати пляшку в руці, просто щоб бути як усі. Далі, коли мені було 13-14, я почав експериментувати з легкими наркотиками. Мені це подобалося. Але раптом я усвідомив, що вже до 15 років набув наркотичну залежність. Голка в моїй руці… кокаїн і героїн заволоділи моїм життям. Найважливішим на той час стало — вколотися. І вже було байдуже, круто я виглядаю чи ні… Я дійшов до повного дна у світі наркотиків. У 16 років я їх продавав сумками. Я не знаю, чому Голлівуд у своїх фільмах представляє гангстерів такими крутими?! Це брехня!!! Люди вбивають, люди вмирають від передозування, гинуть в автокатастрофах… Дурні безглузді смерті через дурні необдумані вчинки.
Я шукав шляхів виходу з цього замкненого кола, але не бачив їх. Після однієї вечірки у барі, де спалахнула перестрілка й мене ледь не вбили, я сказав собі: так далі жити не можна. Ми з дружиною вирішили переїхати.
(Лінн була стриптизершею, з якою Сем познайомився у Флориді під час залагодження купівлі чергової партії наркотиків. Коли вона завагітніла, Сем, який мав проблеми з зачаттям, визнав це за знак Божий і вирішив повернутися до Бога. Це було влітку 1992 року. — Прим. пер.)
Що таке для людини Боже покликання? — Довгі місяці моя дружина запрошувала мене відвідати зібрання їхньої спільноти. Й ось у червні 1992 року я зрештою погодився.
Це була традиційна п’ятидесятницька спільнота. Пам’ятаю, що чим довше я слухав проповідь, тим сильніше злостився на свою жінку. Я не міг повірити, що вона розказала проповідникові про моє життя! Пам’ятаю, як щоразу, коли він робив паузу в проповіді, то пильно дивився на мене. Коли наприкінці зібрання пролунав заклик покаятися, я не міг ворухнути ні рукою, ні ногою, ніби мене прикували цепами до стільця. Тоді проповідник підійшов просто до мене і сказав: Бог велить тобі покаятися! Там, у задньому ряду стільців, я плакав і каявся…
Наступної неділі я вже сидів у першому ряду. Я хотів, щоб за мене помолилися з покладанням рук. Бог тоді сказав у моє життя, що я служитиму дітям в Африці, у країні, охопленій війною.
Одне з перших почуттів, які мене після цього сповнили, — небажання це робити. Часто, коли Бог закликає зробити щось серйозне й велике, у людині з’являється небажання це виконати. Бо це настільки великий труд, що приходять сумніви, чи я зможу з цим упоратися.
Часто я чую від християн такі слова: Бог їм сказав, що вони мають робити, але вони не готові почати діло Боже зразу, вони чекатимуть сприятливих обставин, доки відчиняться усі двері… Зараз у нас шість сиротинців, і повірте, що кожен і з них був відкритий із нульовим бюджетом.
Коли Бог дає людині одкровення про її призначення, Він насамперед хоче випробувати серце — наскільки серйозно ми ставимося до нашого покликання.
Ви, певно, знаєте, що зараз в Україні триває війна. Багато християн і служителів намагаються знайти відповідь на питання: чи повинні вони взяти зброю до рук і йти воювати, чи тільки проповідувати і молитися? — Відповідаючи як проповідник, я би сказав так, як написано у Слові Божому. Ісус, посилаючи своїх учнів проповідувати, сказав їм: не беріть із собою другої пари взуття або змінного одягу, не беріть грошей, а йдіть і проповідуйте. Однак перед тим, як Він був розіп’ятий і воскрес, Він звернувся до своїх учнів знову. І тоді Він сказав їм, розсилаючи проповідувати: беріть із собою взуття, і запасний одяг, і гроші, і ще візьміть із собою меча, а якщо у вас меча немає, то продайте верхній одяг і купіть собі. Меч у ті часи використовували за прямим призначенням. Це не я кажу, це написано в Біблії, про це говорять теологи. Вони кажуть: Ісус попереджав, що настануть часи, коли вам доведеться захищатися. Тому приготуйтеся, щоб ви могли захищатися. Ось так я відповів би як проповідник і християнин.
Відповім також і як людина, бо я нею є насправді: встань і борися за своє життя і за свою сім’ю!
Я несу служіння в Африці протягом 18 років. За ці роки безліч людей запитували мене про ставлення до насильства. Моя відповідь проста: «Насильство — це не те, чим треба хвалитися». У своєму служінні я рятую дитячі життя. І я зроблю все, що він мене залежить, аби врятувати ще одне життя.
Якби ви могли відмотати стрічку свого життя назад і почати все спочатку, — що б ви намагалися змінити? — Кожна з тих помилок, які я скоїв, зробили мене тим, хто я є сьогодні. Якби я мав таку змогу, то не думаю, що захотів би щось змінити.
Алекс Герасимов, Global Christian Support
фінансово.
Щиро дякуємо!
