Проповідь у Ґвадалупе: «Будьмо посланцями Марії-Матері!» і відео молитви Папи

Гомілія Папи Франциска, виголошена у санктуарії Матері Божої з Ґвадалупе 13 лютого 2016 року.

Ми почули, як Марія пішла на зустріч зі своєю родичкою Єлизаветою. Без зволікань, без сумнівів чи відкладання на потім Вона йде, щоб допомогти двоюрідній сестрі, яка вже на останніх місяцях вагітності.

Зустріч з ангелом не затримала Марію, бо ж Вона не почувалася привілейованою й не мусила відривати свого життя від життя своїх близьких. Навпаки: це оживило і визволило в Ній поставу, завдяки якій Марію завжди згадуватимуть як «жінку ТАК», «так» відданості Богові, а разом із тим «так» відданості своїм братам. Саме це «так» надихнуло Її діяти, аби віддати те, що найліпше, виходячи назустріч іншим.

Вислухати цей євангельський уривок саме в цьому Домі — це має особливий присмак. Марія — жінка «ТАК» — запрагнула навідати мешканців цих земель Америки в особі індіанця св. Хуана Дієго. Як подалася Вона в дорогу з Юдеї та Галилеї, так само вирушила на Тепеяк, убравшись у його одяг, послуговуючись його мовою, аби служити цьому великому Народові. Як товаришувала Вона вагітній Єлизаветі, так супроводила і супроводить далі «бремена» цієї благословенної мексиканської землі. Як Вона стала присутня при юному Хуаніто, так само й надалі присутня при нас усіх, зокрема біля тих, хто — подібно як він тоді — відчувають, що «нічого не значать» (пор. Nican Mopohua, 55). Малий індіанець Хуан, який сам себе ще називав «носильником, носієм тягарів, хвостом, крилом, сам потребував, аби його несли» (там само), став «посланцем, цілком гідним довіри».

Того грудневого ранку 1531 року Бог зробив своє перше чудо, яке надалі буде живим спогадом усього того, що охороняє цей Санктуарій. Тоді на світанку, під час тієї зустрічі, Бог пробудив надію свого сина Хуана, надію свого Люду. Того світанку Бог збудив і надав натхненну надію малим, стражденним, виселеним та відкинутим, тим усіх, хто відчуває, що не має гідного місця на цих землях. Тоді на світанку Бог наблизився і наближається до серця стражденного, але такого стійкого, серця так багатьох матерів, батьків, дідів, які пережили відхід, утрату і навіть викрадення своїх дітей, скоєних злочинністю.

У той світанок Хуаніто пізнав на собі самому, що таке надія і що таке Боже Милосердя. Він був вибраний, аби доглядати, пильнувати, стерегти і заохочувати людей до будування цього Санктуарію. За прерізних нагод казав до Діви, що він особа невідповідна, що навпаки: якщо Вона хоче, аби справа посувалася, то має вибрати інших, тому що він неосвічений, неписьменний і не належить до тих, хто би таке міг учинити. Але Марія була рішуча — тією рішучістю, яка зроджується з милосердного серця Отця — і сказала йому: ні, бо то він має стати Її посланцем.

І ось так вдається допровадити до появи чогось, чого незмога пояснити, тобто справжнього і в повному значення цього слова читабельного образу любові та справедливості: у будуванні іншого санктуарію — санктуарію життя, наших спільнот, суспільств і культур — ніхто не може залишитися назовні. Ми всі потрібні, особливо ті, кого зазвичай не беруть до уваги, бо ж вони «не відповідають вимогам» або «не вносять необхідного капіталу» для будівництва. Санктуарій Бога це життя Його дітей, усіх і за всіх умов, зокрема молодих без майбутнього, наражених на численні болісні та ризиковані ситуації, і життя людей старшого віку, нешанованих, забутих, і так по багатьох закутках. Санктуарій Бога це наші сім’ї, які потребують необхідного мінімуму, аби могли постати і втриматися. Санктуарій Бога це обличчя так багатьох людей, кого ми стрічаємо на своєму життєвому шляху…

Коли прибуваємо до цього санктуарію, нас може спіткати те ж саме, що спіткало Хуана Дієго. Поглянути на Матір, виходячи з наших болів, страхів, розпачів, смутків, і сказати Їй: «Мати, який я можу зробити внесок, якщо сам людина неосвічена?» Ми споглядаємо на Матір очима, які промовляють: існує так багато ситуацій, що позбавляють нас сил, які роблять так, що ми відчуваємо, ніби немає місця для надії зміни та преображення.

Тому варто, аби ми залишились на хвилину в мовчанні й поглянули на Неї, вдивлялися довго і спокійно, говорячи до Неї так, як зробив це той другий син, який так сильно Її любив:

Дивитись на Тебе, Мати, із простотою,
відкритим маючи тільки погляд,
дивитися на Тебе всю, нічого Тобі не кажучи,

і сказати Тобі все у мовчанні з пошаною.
Не перейматися вітром на Твоїм чолі,
а вколисати свою стурбовану самотність
у Твоїх очах люблячої Матері
і в Твоєму прозорому земному гнізді.
Години летять; удари засмучують нерозумних
сміттям життя і смерті, своїм галасом.
Дивитись на Тебе, Мати, споглядати тільки Тебе,
серце замовкло в Твоїй ніжній опіці,
у Твоєму чистому мовчанні лілії».

(Літургійний гімн до Гваделупської Матері Божої – ред.)

І в мовчанні й цьому перебуванні біля Неї, споглядаючи Її, почути ще раз, як Вона повторює нам: «Що з тобою, Мій маленький сину? Чому посмутніло твоє серце?» (Nican Mopohua, 107; 118). Хіба ж не Я — та, що має честь бути твоєю прославленою Матір’ю? (там само, 119).

Вона каже, що це «честь» — бути нашою матір’ю! Це дає нам певність, що сльози стражденних не залишаться безплідними. Вони — мовчазна молитва, яка досягає аж до Неба і яка у Марії завжди знаходить місце під Її плащем. У Ній і з Нею Бог стає братом і товаришем у дорозі, несе з нами хрести, аби не придушили нас наші болі.

Хіба ж не Я — твоя Мати? Хіба ж Я не тут? Каже нам: не дай себе подолати твоїм неспокоям і смуткам! Сьогодні Вона заново нас посилає; сьогодні знову каже до нас, як до Хуана Дієго: будь Моїм посланцем, буть Моїм послом для будування нових численних снктуаріїв, для супроводу багатьох людей у житті, для осушування численних сліз. Достатньо, аби ти вийшов на дорогу свого села, своєї спільноти, своєї парафії як Мій посланник; вознось санктуарії, радіючи тому, що ти знаєш, що ми не самотні, що Вона йде з нами. Будь Моїм посланцем, каже нам Марія, даючи їсти голодному, даючи напитися спраглому, даючи місце потребуючому, одягни нагого і відвідай хворого. Підтримай того, хто терпить утиск, прости того, хто тебе зранив, потіш засмученого, будь терпеливий щодо інших, і насамперед проси і молися до нашого Бога. А в мовчанні скажи Їй те, що випливає з твого серця.

Хіба ж не я — твоя Мати? Хіба ж я не тут? — каже до нас знову Марія. Іди збудувати мій санктуарій, допоможи мені підняти до життя моїх дітей, які є твоїми братами.

За матеріалами: wiara.pl
Фото: Antonio Spadaro SJ

Відео з молитовного чування Папи Франциска у завівтарній частині, на особистій молитві перед іконою Матері Божої з Гдавалупе:

Vatican Radio – English Section