«Пам’ять — це джерело миру й майбутнього». Ці слова записав Папа Франциск у «Золоту книгу почесних гостей» після відвідування Меморіального комплексу Цицернакаберд уранці в суботу 25 червня 2015 року.
Відвідування меморіального комплексу в пам’ять про жертв геноциду вірмен — один із найважливіших пунктів другого дня паломництва Святішого Отця до Вірменії.
Пам’ять про трагедію, коли внаслідок організованої акції турецької держави за кілька років було винищено близько півтора мільйони вірмен, тодішніх громадян Оттоманської імперії, для сучасних вірмен є тим, що Голокост для євреїв та Голодомор для українців. Однак німці визнали цей злочин періоду ІІ Світової та понесли юридичну й моральну відповідальність. Натомість сучасна Туреччина донині не тільки заперечує головні факти у справі геноциду, але й навіть карає своїх громадян за спроби розповісти правду про ті події.
Ластівчиним гніздом, або ж ластівчиною фортецею називають це місце — Цицернакаберд, порівнюване з Інститутом Яд Вашем у Єрусалимі. Це узгір’я панує над Єреваном.
Меморіальний комплекс був відкритий 1967 року. 1995 року, у вісімдесяту річницю геноциду, відкрито музей, який зберігає свідчення й документи про «велике лихо», як називають вірмени цю трагічну подію. Музей майже повністю знаходиться під землею і складається з двох поверхів. На алеї недалеко від музею іноземні державні діячі садять ялинки на пам’ять про жертви геноциду.
44-метрова стела символізує відродження вірменського народу. Вздовж усієї стели від основи до вершини проходить глибокий розлам, що розділяє її на дві частини. Це символізує розколотий вірменський народ, менша частина якого живе у Вірменії, а більша — в діаспорі. Поряд зі стелою знаходиться стометрова Стіна пам’яті з назвами міст і сіл, чиє населення було винищене.
Поруч також розташований постамент у вигляді конуса, утвореного дванадцятьма великими кам’яними плитами, які символізують 12 провінцій Вірменії, що зазнали масового винищення. У центрі конуса на глибині 1,5 м горить вічний вогонь. Задум меморіалу цілком зрозумілий. Ми сходимо щоразу нижче, пізнаючи конкретні кола пекельного плану турецького злочину щодо вірмен, який розпочався у квітні 1915 року і тривав аж до 1920‑х.
Розповідь починається на межі І Світової війни, коли вірмени, хоча раніше вже зазнавали жорстокостей та переслідувань, проте жити в Османській імперії без страху, що кінець їхнього світу такий близький. Зі старих фотографій на нас дивляться обличчя людей усміхнених, спокійних, заможних. На них немає страху, який паралізує цю спільноту вже за кілька місяців. Почергові фрагменти експозиції присвячені обставинам рішення, ухваленого турецькою владою навесні 1915 року, про винищення цілого народу. Сходимо ще нижче — і експозиція стає дедалі страшнішою і темнішою, також і дослівно, бо в цій частині меморіалу панує напівморок. Розповідь веде повз фотознімки довгих колон цивільного населення, якому звеліли переселятися в пустелю. Каравани смерті, як їх називають нині, були етапами винищення. Подальші знімки нагадують ті, які ми знаємо з виставок про злочини у нацистських концтаборах. Гори трупів, страхітливо схудлі обличчя, на яких тільки очі живуть і виражають жах ситуації, волають про допомогу, яка не надійшла. Саіт знав про те, що діється, — про це свідчить дипломатичне листування та деякі спроби стати на захист винищуваних.
Папа Франциск пройшов із квіткою, як тут прийнято, і поклав її при вічному вогні, молячись за жертв злочину, за який не сплачено справедливості. Тут невипадково при виході з музейного комплексу можна прочитати слова Адольфа Гітлера, сказаного до військових напередодні нової світової війни, якими він заохочував убивати в Польщі також старих, жінок і дітей, обґрунтовуючи це так: «Хто нині пам’ятає про різню вірмен?»
Папу Франциска та Католікоса Гарегіна ІІ в Цицернакаберді привітав Президент Вірменії Серж Сарґсян. У його супроводі вони пройшли останню частину шляху, що веде до меморіалу, де з зовнішнього боку від імені Святішого Отця покладено лавровий вінок із жовто-білими квітами — у кольорах Ватикану.
Папа, Католікос та Президент спустились кількома сходинками до вічного вогню. Молитву розпочав Католікос Гарегін II. Папа і Католікос разом поблагословили кадило, хор заспівав гімн «Нarszapar» на честь святого Григорія Просвітителя, що традиційно пов’язаний із літургією Слова Божого.
Єпископ Вірменської Апостольської Церкви прочитав уривок із Послання св. Павла до Євреїв (10, 32‑36), де говориться про велику боротьбу, перенесену за віру. Кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації Східних Церков, італійською мовою прочитав уривок з Євангелія від святого Йоана (14, 1‑13), де Ісус запевняє, що «все, що попросите в Моє ім’я, те вчиню».
Єпископ Вірменської Апостольської Церкви виголосив прохання, щоб за заступництвом святих покровителів Вірменії, серед них і мучеників, що віддали своє життя за Ісуса та батьківщину, Господь обдарував Вірменію миром та Божим милосердям.
Диякон закликав молитися Господеві, щоб за заступництвом мучеників Господь змилувався над вірними.
Італійською мовою Папа Франциск завершив молитву до Христа, щоб за заступництвом Пресвятої Богородиці та всіх святих, згадуваних цього дня, Господь вислухав молитви, змилосердився, простив гріхи і вчинив гідними прославляти Господа з почуттям вдячності.
Від вічного вогню Папа, Католикос і Президент перейшли на терасу музею, звідки електричним автомобілем проїхали алеєю, де на згадку про свій візит Папа Франциск посадив, підлив і поблагословив ялинку. До речі, на цій алеї височіє ялинка, посаджена папою св. Йоаном Павлом ІІ під час його візиту 2001 року. За п’ятнадцять років вона чимало підросла.
На терасі музею відбулася зворушлива зустріч Святішого Отця з нащадками вірменських дітей, які свого часу були врятовані від загибелі, а потім розміщені в папській віллі в Кастель Ґандольфо за посередництвом папи Пія ХІ. Цих понад 400 дітей у сміливий і ризикований спосіб зуміли перевезти черниці зі Згромадження вірменських Сестер Непорочного Зачаття, тих самих, які й тепер провадять сиротинець у вірменському місті Гюмрі.
Перш ніж залишити Меморіальний комплекс Цицернакаберд, Святіший Отець записав у «Золоту книгу почесних гостей» такий запис:
«Я тут молюсь із болем у серці, щоб ніколи більше не повторились трагедії, подібні до цієї, щоб людство не забуло і зуміло перемогти зло добром. Нехай же Господь дасть улюбленому вірменському народові та всьому світові мир і втішення. Нехай же Бог береже пам’ять вірменського народу. Пам’ять не повинна бути послаблена, ані забута. Пам’ять — це джерело миру й майбутнього».
Із меморіального комплексу Святіший Отець від’їхав до єреванського аеропорту, а звідти відлетів до Гюмрі — другого за кількістю населення міста Вірменії, віддаленого 80 кілометрів на північ від столиці.
За матеріалами: Радіо Ватикану, Gość Niedzielny
Фото: Радіо Ватикану – Українська редакція
фінансово.
Щиро дякуємо!
