В одній країні панував дивний звичай: старих батьків, яким було за 90 років, скидали зі скелі, бо вважалося, що вони нічого не здатні робити, тільки їсти. Але один син любив і поважав свого старенького батька, тому вирішив сховати його. Так і жили.
Якось, принісши батькові їжу, поскаржився, що дуже рідко бувають дощі.
– А ти видовбай у цій скелі криницю! – звелів батько – І сходи до неї кам’яні зроби.
– Навіщо? –запитав син. – Адже в скелі немає джерела! То звідки там вода може взятися?
Але все ж таки вирішив послухатися. Тому наступного ж дня видовбав у скелі кам’яну криницю до п’яти метрів і сходи до неї прорубав. А дах у ній зробив із згином вниз, так, як роблять у хатах, тільки навпаки. Виглядало, ніби зверху на даху велетенська миска, в дні якої батько звелів прорубати діру. Чоловік дуже дивувався цьому. Але незабаром пішов дощ. Вода не стікала поверхнею скелі, а збиралася у велетенську миску. І через прорубану діру стікала в криницю. Так, набралося багато води. Згодом у край прийшла посуха. Через нестачу води повисихала зелень. Люди мучилися від спраги.
Чоловік поділився водою з іншими. Жителі були дуже вражені його кмітливістю.
Посуха тривала і попалила трави. Не вистачало їжі, навіть худобу не було чим годувати.
– Що робити, тату? – прийшов за порадою син.
– Знімай солом’яну стріху, якою покрито дах, і годуй худобу.
Односельці, побачивши це, теж почали так робити і цим врятували свою худобу. Хлопець послухав батька і, коли вже не було що знімати, знову звернувся за порадою до старенького.
– Бери і облуплюй стіни хати! – сказав тато.
– Але вони глиняні, корова не буде таке їсти!
– Так, але там – солома!
Ще багато порад давав батько, яким користувалися не тільки син, а й ціле село. І здогадались односельці, звідки бере поради хлопець. Він, боячись татової загибелі, нікому не признавався. Тоді вони силою прийшли шукати. Обійшовши все подвір’я, хату, горище, знайшли старенького, вивели на двір і низенько поклонилися йому.
«Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було і щоб довго ти прожив на землі!» – четверта заповідь Божа.
фінансово.
Щиро дякуємо!
