Фото: Радіо Марія
У четвер 15 червня 2017 р. єпископ-номінант Віталій Кривицький представив журналістам свій герб.
Четвер після урочистості Пресвятої Трійці — хороший день; він був би урочистістю Тіла і Крові Христа, але святкування в Україні з душпастирських міркувань перенесене на неділю. Та все одно певний присмак свята залишається, і зустріч єпископа-номінанта Києво-Житомирського з представниками католицьких мас-медій стала підтвердженням цього. У катехитичному класі парафії св. Олександра очікуваний пастир дієцезії пригощав зібраних солодким, відповідав на запитання, сам запитував про очікування до нього, а також представив свій герб і детально про нього розповів.
Герб єпископа Віталія Кривицького має девіз «In Iesu Christo» — «В Ісусі Христі», традиційний єпископський капелюх із китицями, геральдичний щит червоний із золотом, над яким стоїть хрест, а на відповідних частинах самого щита — «христограма» (літери Х і Р), розгорнута Біблія і символ салезіанців як знак того, що єпископ «походить» зі згромадження святого Йоана Боско.
— 20 років тому, готуючись до священицьких свячень, — пояснював єпископ-номінант, — я обрав девіз «Усе можу в Тім, хто мене підкріпляє», який написав на приміційному образку. Це слова св. Павла з Послання до Филип’ян. Із цією думкою я увійшов у священство, вона мене супроводжувала, я повертався до цих слів, коли було важко. Господь мене підкріпляв і водночас нагадував: пам’ятай — не ти основа, не твої здібності. І коли я замислився, який девіз узяти на єпископське служіння, то одна з думок була така: нічого не змінювати, а зробити продовження. У деяких перекладах, особливо неофіційних, слова «в Ісусі Христі» з’являються як доповнення до «Того, хто мене зміцняє». Тому мій єпископський девіз — продовження мого священицького девізу.
Номінація була несподіванкою, але вже на третій день після її оголошення я отримав підтвердження того, що думаю правильно. Ми з о. Віталієм [Безшкурим, канцлером курії] поїхали до Бердичева, до Матері Божої, по дорозі заїхавши до житомирських сестер-бенедиктинок. Сестра Клара, настоятелька, вітаючи нас у каплиці, принесла ікону Ісуса, кажучи: «Отець, Ви все зможете у Ньому!» І в ту хвилину я сказав у тій каплиці, що визначився з девізом.
Капелюх і китиці — звичайний атрибут кожного єпископського герба, вони зеленого кольору, згідно з правилами церковної геральдики (червоний капелюх і китиці — дальший ступінь посування в ієрархії).
Щит міг бути якої завгодно форми; геральдист обрав саме таку. Головне — не форма щита, а те, що на ньому зображено. Це насамперед «христограма», вона вміщена на золотому тлі, на горішній частині щита, що підкреслює верховенство Ісуса, Його Царства, яке повинно бути у моєму житті і в житті цілої Церкви. Сам Христос — розіп’ятий на Хресті, але мається на увазі, що Розп’яття повернене завжди до того, хто несе щит — тому всім іншим видно не Розіп’ятого, а тільки Хрест.
Два знаки — в нижній частині щита. Це насамперед Святе Письмо. Я тут певною мірою згадую свого першого наставника, о. Тадеуша Хоппе, який полюбляв казати: «Свяченої води і Слова Божого жаліти не буду». І справді, якщо кропив — то щедро, якщо говорив — то багато. Ідеться, звісно, не про довгі проповіді, а про нагадування, що я покликаний проголошувати Добру Новину, і цей момент вкладено у зміст герба як провідний.
З другого боку — символ нашого салезіанського згромадження: Дон Боско стоїть із хлопцями, символічні фігури утворюють «будиночок», Дім. Цей знак розробили німецькі салезіанці й надали його у користування всього згромадження.
Геральдист, який створював цей герб, — італієць, Джузеппе Квадрокоччі. Він розробляє герби різним єпископам, нунціям. В Україні, здається, своїх геральдистів немає. Коли я запитував інших єпископів, «що і як», то від одного з них почув: ескіз його герба намалювали, як кажуть, «на коліні» — аби показував те, що єпископ хотів виразити. Але таке буває не тільки у нас: у світі не бракує гербів, які не відповідають повністю геральдичним традиціям. Однак для проголошення Слова Божого це річ не принципова! Мені пощастило «вийти» на цього геральдиста і я дуже вдячний, бо це не бізнес-проект для нього, він зробив малюнок як дар.
Цей герб буде на офіційних бланках, на єпископському троні, на печатці, можливо — на персні, але не обов’язково.
Співпраця з геральдистом тривала трохи часу, робилися проекти — скажімо, як саме виразити мою приналежність до салезіанців. На великому гербі нашого згромадження, наприклад, можна побачити якір, серце, зірку — «віру, надію, любов»; однак це не суто салезіанська символіка. Тому пробували різні варіанти і зупинилися на символічному зображенні Дона Боско з молоддю. Це багатозначний символ. Він трохи нагадує представлення сім’ї, а сім’ю я також буду захищати. Він відсилає нас також до ораторію, який «творить» на цьому зображенні Дон Боско. Салезіанський ораторій — це дім для тих, хто не має дому, парафія для тих, хто не тримається парафії, школа для тих, хто не хоче ходити на навчання… Тобто це Дім. Варто зазначити, що Дон Боско не «вигадав» ораторію: вони існували до нього і довкола нього. Але він своїм педагогічним талантом зумів зробити так, що салезіанські ораторії приймали всіх, розвиваючи кожного. Особливий стиль салезіанських ораторіїв дозволяє їм діяти навіть, наприклад, у мусульманських державах, де християн (не католиків, а загалом християн) може бути один відсоток населення. Наприклад, в Алжирі.
Розмова з єпископом-номінантом тривала понад дві години. На завершення о. Віталій ще раз запросив усіх на урочистість своїх єпископських свячень та інґресу, яка відбудеться в Києві 24 червня об 11.00 у співкафедральному соборі св. Олександра, та на урочистості в Житомирі, де Києво-Житомирська дієцезія має свій кафедральний храм св. Софії. Там інґрес відбудеться 1 липня, також об 11.00.
фінансово.
Щиро дякуємо!
