CREDO продовжує співпрацю з Християнською службою порятунку, відслідковуючи її діяльність, а завдяки ній — стан у проблемних регіонах нашої держави. Пропонуємо фрагменти розмови, запис якої ви могли слухати в одному з наших подкастів. Провів її редактор сайту о. Микола Мишовський.
— Сьогодні у нас в гостях Ігор Шторм. Ми не раз уже згадували про Християнську службу порятунку: мали подкаст з о. Вячеславом Кльоцом, який їздив на передову, в так звану «нульову», чи «сіру зону»; з о. Валентином Розгоном, який розповідав про своє капеланське служіння на передовій. ХСП об’єднує дуже багатьох людей і допомагає дуже багатьом людям, роблячи це на найбільш небезпечних ділянках фронту. Розкажіть, будь ласка, про свою діяльність.
— Я польовий командир і на мені «замикаються» всі люди і всі ХСП-центри, розташовані на лінії розмежування. Провожу ротації: люди, які приїжджають, —волонтери, чи рятувальники, чи тактичні медики, чи священики, — змінюють одні одних. На мені відповідальність не тільки за саму ротацію, а й за всю роботу на передній лінії: як вона побудована, що зробили, чого не зробили; також за конфлікти, які можуть бути чи вже були. Це, насамперед, зіткнення з місцевою владою, з людьми, які ще не вболівають за Україну. Намагаємося ми знайти спільну мову й зі священиками Православної Церкви Московського патріархату. Це для нас дуже важливо. Взагалі, я вважаю, для християнина важливо, як він ставиться до когось і як хтось ставиться до нього. Тому будемо шукати спільну мову, а вже їхня реакція — то їхня відповідальність.
— Перепрошую, Ви сказали «конфлікт». На сьогодні це слово трохи втратило значення. Коли за кордоном кажуть, що в нас «конфлікт», — виникає враження, ніби невістка зі свекрухою посварилися… У нас триває війна, тому я хотів перепитати: ці конфлікти — між ким і на якому ґрунті частіше?
— Конфлікти бувають із проросійськи налаштованими людьми. Але це ще півбіди. Дуже погано, коли місцеві керівники чи депутати теж налаштовані проросійськи. Вони всіляко дискредитують Збройні Сили України, ті бригади чи батальйони, які стоять на їхній території. А заодно — роботу всіх структур, які там діють, і роботу волонтерів. Вони не дуже добре поводяться. Але це — ще одна лінія роботи ХСП. Ми, так би мовити, «єднальна ланка» між ЗСУ, місцевою владою, волонтерськими групами. Наприклад, дуже щільно працюємо з Цивільно-військовим співробітництвом; а отже, коли існують непорозуміння між місцевою владою і ЦВС, це теж наша справа. Вже не раз ми допомагали вирішувати локальні конфлікти з проросійськи налаштованими місцевими депутатами чи головами рад. Спектр робот, які виконує ХСП на лінії розмежування, — дуже широкий.
— Ви могли б навести приклади, у чому практично полягає ця робота?
— Практично в нас чотири лінії. Гуманітарна — все, що стосується гуманітарної допомоги: харчі, одяг тощо. Наші капелани та рятувальники, які там працюють, — чи це тактичні медики, інструктори з тактичної медицини, чи знавці мінної небезпеки, — фахівці кожен у своїй галузі.
Потім — лінія духовна, бо все, хоч би що ми робили, ми робимо на славу Господню, з молитвою, з проголошенням Слова Божого. До речі, запрошуємо священиків, монахів та монахинь до співпраці! Вони нам дуже потрібні.
Ще є в нас навчальна лінія: ми навчаємо дітей. По школах, різних навчальних закладах ми проводимо лекції, починаючи з надання першої допомоги й закінчуючи мінною небезпекою. Як поводитися там, де територія дуже щільно замінована.
І ще психологічна лінія… Не така, як у суто класичному варіанті. Наприклад, ми працюємо серед місцевого населення, яке не дуже любить Україну, і починаємо з людьми спілкуватися. Намагаємося робити так, щоб їхнє мислення — негативне, чи проросійське, чи «сепарське» — змінювалося. Щоби змінювалось мислення, світогляд, сприйняття України; змінювалося сприйняття цього конфлікту. Щоб воно не було як викривлене дзеркало — викривлене в голові чи серці людини. Ми старанно працюємо в цьому напрямку. Бо, на жаль, торік, коли ми їхали, була історія, як колись у 2014 році: місцеві мешканці заблокували на українській території колону української техніки і не пропускали. І це було дуже дивно: 2016 рік… Люди, які живуть у «сірій зоні». З нашої сторони.
— «Сіра зона» — мається на увазі передова?
— Так, це два — два з половиною кілометри до самої лінії фронту. І люди з обох боків заблокували колону техніки, вимагаючи вийти з їхнього села, бо коли там будуть військові, то їх обстрілюватимуть з тієї сторони.
В усіх таких справах, у вирішенні конфліктів ми беремо активну участь. Багато говоримо про нашу державу. Хоч би яка вона була, добра чи не дуже, але це рідна земля!
— Певно, треба замислитись над цією таємницею — іншого слова не доберу, — коли люди, які Україну ненавидять (адже ми маємо справу з ненавистю) хочуть тут жити, але не хочуть, щоб тут була Україна. Якщо людині десь щось не подобається, вона пакує валізи і їде туди, де їй подобається!
Розкажіть про душпастирську діяльність. Як відбувається молитва з місцевими мешканцями?
— Коли питають, яке перше завдання капелана, то моя думка — це насамперед присутність. Бути чи з підрозділом, чи з людьми до самого кінця. Від початку до кінця. Тобто — не втікати.
Колись були спроби замінити капеланів психологами. У нас жартували: це до першого обстрілу. Потім ці психологи — 90% їх — збирають речі і їдуть додому.
Бути до кінця. Інколи сама присутність може вартувати набагато більше слів і навіть дій. Проста присутність під час обстрілів, коли палають хати, коли люди бігають вулицями і кричать, і діти, коли ти їх виловлюєш на цих вулицях, затягуєш в укриття, бо в них уже трошки «дах їде»… Оце є справжнє душпастирство. А потім — усе інше. Потім можна казати і Слово. Але якщо ти з ними не живеш, якщо ти з ними не будеш під обстрілами, не переживеш цих жахів — тобі не буде довіри, діалогу не буде.
І тому я дуже, обома руками, за те, щоби ще більше священиків, монахів, монахинь приїжджали в центри ХСП. Сама їхня присутність уже змінює ситуацію, і дуже серйозно.
— Чим вам можуть допомогти пересічні миряни?
— Я казав і кажу: немає якихось абсолютно бездарних людей. Бог створив людину, вклав у неї якійсь дар, і вона може цим служити іншим людям. Миряни можуть присилати нам гуманітарну допомогу — харчі, одяг, засоби гігієни. Якщо є змога допомагати фінансово — то фінансово. Якщо є, наприклад, знавці, які займаються розмитненням автомашин, — будь ласка. Автослюсарі, які зробили б ремонт автомашини для нас хоч би на 50% вартості. Якщо є люди, які можуть заправити машину, хоча одну на рік, — і за це слава Богу. Для нас це дуже серйозна підтримка, бо ми не маємо систематичного фінансування. Все тримається на грошах «звичайних» людей, і вони зі своїх зарплат гасять внутрішні питання ХСП-центрів та всієї організації загалом.
Безумовно, ми потребуємо різнобічної допомоги всіх людей, і не так важливо, чи вони давно воцерковлені, чи це просто люди доброї волі. Наша діяльність прозора: коли треба фотографій, звітів — жодних питань. Я знаю організації, де 50% коштів витрачається на забезпечення роботи самої організації. В нас інші цілі та інші підходи до роботи. Ми максимально закидаємо все на «передок». В мене машина потребувала ремонту, але я, як керівник організації, не маю змоги її відремонтувати, бо наші фінанси всі спрямовані на фронт.
Саме транспорт — це найбільша проблема, бо там узагалі немає доріг і транспорт «вбивається» там за лічені місяці. Треба регулярно робити капітальний ремонт, кожні місяць-два. У Донецькій області дороги ще більш-менш. У Луганській — повний жах
— І коли в ту зону приїздять так звані «туристи», це дуже дивно. Я підкреслюю цю річ, бо вже багато людей кажуть: «Ми були в АТО», але фактично за 50-60 кілометрів від лінії вогню. Тобто людина «пороху не нюхала».
— «Місіонерський туризм», справді. Це люди, які мають поклик серця, але також і проблеми з розпізнанням. Саме «місіонерський туризм» дає поштовх приїхати на кілька днів і «поваритися» в тих обставинах, у служінні, в тій діяльності, зрозуміти для себе, наскільки він зможе там перебувати. Саме по собі це не так погано. Ми запрошуємо долучатись до цього «туризму».
Інша справа — «герої», які оформлюють статус учасника АТО десь у Маріуполі або ще глибше в тилу. В Краматорську або… в Харкові.
— Тут треба говорити про майже весь міліцейський склад, який відбував так звану «переатестацію» на 50‑му кілометрі…
— Так, міліцейський склад, і МНС дуже часто… Така чарівна організація, МНС. Не розумію, навіщо вона створена. Якщо десь пожежа, то вони потрібні. Але що вони роблять у зоні АТО — я не бачив якоїсь сміливості, подвигів МНСівців. Радше навпаки… В Авдіїці, коли взимку була дуже напружена ситуація, мабуть, найгірша з 2014 року, дуже гостро постало питання, чи не доведеться евакуювати все місто, — МНСівці не відрізнялися сміливістю. Кашу роздавали, це так. Але наші групи виїжджали на «прильоти» того, що вибухало в домах, і витягали людей. Я можу з повною відповідальністю сказати, що ХСП могло замінити МНС. Якби в нас було таке потужне фінансування і такі можливості, як у них, то можна було би створити щось набагато потужніше й дієвіше, ніж це МНС, яке у нас є на сьогодні.
— Ви були під самими обстрілами і вам напевно довелося тікати, ховатись у підвалах?..
— Це повсякденна практика, якщо люди опиняються в Авдіївці, на тій же «промці», чи в Бердянську, під Широкіним, у Мар’янці, Красногорівці… Чи Жованка — це село під Горлівкою, яке ділиться на дві половини: половина села «сепарська», ДНР, половина — Україна. Різного дуже багато, і роботи багато. Я не хочу про ці «подвиги» розповідати — це просто технічні речі. Те, з чим стикаються люди в групах ХСП, які працюють на «нулях», виїжджають у більш небезпечні райони і працюють там із ЗСУ, з ЦВС — цивільно-військовим співробітництвом.
Прилітає завжди, коли є обстріл. Дуже серйозні «прильоти» були цієї зими в Авдіївці. І ми туди їхали, не зважаючи ні на що, працювали з людьми, надавали допомогу, починаючи з фізичної, і медичну, і психологічну.
— Нехай Господь благословить вашій роботі. Дякую за ваш час, дякую, що приїхали, поговорили. Нехай Господь благословить, і сподіваємось на активне включення для реальної зміни суспільства.
— Дякую. Навіки слава Богу!
фінансово.
Щиро дякуємо!
