«Семиярусна гора» — одна зі ста релігійних книжок, які змінили ХХ століття.
У видавництві «Свічадо» вийшла друком книжка Томаса Мертона «Семиярусна гора». Вона вперше публікується українською, хоча з часу першого виходу (1948) перекладена понад двадцятьма мовами і загалом має понад мільйонний наклад.
Її називають «сповіддю сучасного Августина». Томас Мертон — католицький священик, монах-трапіст, став одним із найвідоміших духовних авторів ХХ століття. Цей непересічний митець та інтелектуал розповідає власну історію шукань Бога та покликання.
«Семиярусна гора» викликала хвилю «католицького відродження» у США. Величезна кількість людей прийшла до віри, багато з них стали священиками та монахами.
Свого часу ця книжка вплинула і на Бориса Ґудзяка, єпископа УГКЦ. Тому передмову до українського видання написав саме він: «Автобіографія Мертона представляє глибоку захопливу історію молодої людини, яка вибирає католицизм у найбільш радикальній формі і може про цей вибір сильно, переконливо, не без парадоксів, але щиро і захопливо, писати».
Український читач отримав це видання також і завдяки тому, що перекладачка, Марина Білонога, сама була захоплена історією Мертона. Вона стала перекладати її для себе. І за дивовижним збігом обставин, чи то завдяки Божому Провидінню, роман потрапив у редакцію видавництва «Свічадо».
«Семиярусна гора» — улюблена книжка папи Йоана ХХІІІ, який ініціював ІІ Ватиканський Собор. Найбільше її любив і письменник Ґрем Ґрін, автор всесвітньо відомого роману «Сила і слава».
Проте ця книжка є непідвладна ні часові, ні окремій культурі; вона належить до духовної скарбниці усього людства. Кому варто її читати сьогодні в Україні? Книжкова оглядачка Христина Содомора пише: «У своїх рекомендаціях я б не обмежувалась виключно монахами, священиками чи просто побожними людьми. Мені видається, що найперше ця книжка зацікавить тих, хто у пошуку; хто спраглий любові й свободи; кого не задовольняє лише інтелектуальне життя; кому важливо знайти мир у серці, а не лише місце у суспільстві».
«Тепер я пізнав монастир зісередини, можна сказати, з підлоги церкви, а не з галереї для гостей. Я пізнав його з крила новіціїв, а не зі сторони блискучого і добре обігрітого будинку для гостей. (…)
У той час Бог уділив мені достатньо розуму, щоб я міг принаймні в загальних обрисах усвідомити собі те, що є одним із найважливіших аспектів кожного справжнього монашого покликання. Першою і основною перевіркою покликання до монашого життя — без різниці, чи то йдеться про єзуїта, про францисканця, цистерціянця чи картузіянця — є готовність прийняти життя у спільності, в якій кожен із членів є більшою чи меншою мірою недосконалий. (…)
Люди навіть зрікаються свого покликання, побачивши, як людина може провести сорок, п’ятдесят, а то й шістдесят років у монастирі і досі мати кепський характер. Хай там як: тепер, ставши частиною Гетсиманії, я роздивлявся навколо, щоб побачити, як-то воно є насправді.»
«Як загальне правило можна стверджувати, що найсвятішими монахами є зазвичай ті, чия побожність найбільше впадає в очі тоді, коли вони стоять на колінах у молитві. Найсвятіші люди майже ніколи не вирізняються в хорі у святковий день якимось піднесеним чи надміру збудженим виразом обличчя. Люди, які вдивляються сентиментальним поглядом у фігуру Богородиці, часто мають найгіршу вдачу. Проте у новіціїв їхня чуттєва побожність була безпосередня й невинна, і цілком відповідна до їхнього стану. Я відразу полюбив новіціят. Його переповнював ентузіязм, життєва сила і добрий настрій. (…)
Відчувалося, що найкращі з них – це найпростіші і найбільш непретензійні, які входили у спільноту без жодної метушні і не виставляючи себе напоказ. Вони не привертали до себе уваги, а просто робили те, що їм казали. При цьому вони були завжди найщасливіші і найбільш умиротворені.
Вони знайшли золоту середину між двома крайнощами. З одного боку, серед нас було кілька таких, які надавали надмірного значення всьому, що робили, і намагалися дотримуватися приписів зі скрупульозністю, що вже перетворювалась на пародію. Очевидно, вони намагалися стати святими винятково завдяки власним зусиллям і зосередженню — так, наче все залежало від них самих і навіть Бог не міг їм допомогти. Але були й такі, які не робили нічого, або зовсім мало, щоб стати святим, — так, наче від них нічого в тій справі не залежало і наче одного дня мав з’явитися Бог і повісити їм німб над головою. Вони наслідували інших і певним чином дотримувалися Правил, однак досить їм було захворіти, як одразу починали просити про всі можливі послаблення, яких вони раніше не мали. А решту часу їх кидало то в галасливі й каламутні веселощі, то в понуре озлоблення, що висіло мокрим рядном над усім новіціятом.
Зазвичай новіції, що вдавалися до цих крайнощів, покидали монастир і повертались у світ. Залишались переважно звичайні, терплячі, згідливі і слухняні новіції, які не робили нічого надзвичайного і просто дотримувалися загальних правил.»
Видавництво: Свічадо
Автор: Томас Мертон
Переклад: з англ. М. Білонога
Рік видання: 2017
Формат: 150х205
Палітурка: тверда
Кількість сторінок: 512
Ціна: 149,00
Де придбати:
1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;
2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;
3. На сайті «Свічадо»;
4. За телефоном (032)235-73-16;
5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.
фінансово.
Щиро дякуємо!
