Коротка життєва притча про роботу

Якось я була… на роботі. Роботу там робила… За звичкою. Привчена бути відмінницею.

Ну так ось, про роботу і життєві притчі. Колись я роботу змінювала, були такі часи, що не тільки одна редакція була моїм домом. Ну ото взяли мене на нову роботу. Приходжу, вся така в бойовому настрої, зараз як впряжуся — все поле переорю! А біля мене, бачу, якийсь дивнуватий розслабон. Я так не вмію. Мене це дратує. Я за спину кидаю шматки проораних текстів, як голодний галушки лиґає. А вони то чаю налили, то анекдота один одному розказали, то у вікно подивилися…

Зібравши свою рішучість в кулак, я не звертаю уваги на ці провокативні маневри, і продовжую орати своє поле стаханівськими темпами. Ну, може, я краща за них. (Та таки певно краща, хіба не вид… ой.) Я більше працюю! Все добре, Ескріва казав… щось. Ну, певно, що треба працювати від паркану до обіду, — але християнськими словами…

Минув тиждень. Потім місяць. Потім ще. Потім я раптом усвідомила, що сиджу, втупившись в монітор, і геть нічого не тямлю в тексті. Букви бачу, а вже навіть в осмислені слова вони не завжди складаються. Тим більше — речення. Слова є, а що там написано — до мозку не доходить…

А оці розслабони ходячі як працювали з чаєм і анекдотами, так і працюють. Тихо так, нормально, ніби ніде нічого.

В той етап життя я ще намагалася «взяти штангу на груди». Старалася більше молитися і більше примушувати себе до старанності. Ну, таке нормальне замкнене коло невротика. А коли нічого не вийшло (бо з такого рідко коли виходить щось путяще), то почала жалітися Богові на свою слабкість, невмілість, нездатність, і просити у Нього, щоб додав мені сил, щоб навчив добре працювати…

«Навчися відпочивати», — почула на молитві. І довго не могла ні повірити, ні втямити, ні погодитися.

…Знаєте, чому відлік дня в єврейському календарі починається з заходом сонця?.. Я теж не знаю.)) Але припускаю, що для усвідомлення людям основоположного принципу: перш ніж буде день і робота — настає час відпочинку. Робота починається з відпочинку. Парадокс? Як і багато чого у житті вірою.

Літо це тепло, сонце, небо, фрукти, ягоди, комусь Європа, комусь город, але головне — це час відпусток. І нехай нам усім буде добре від того, що воно є.

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.